16. Діяльність Києво-Могилянської академії.

Утворена на початку ХVII ст., знищена російським царизмом на початку ХIХ-го, відроджена в 90-х рр. ХХ-го – вона є символом національноговідродження багатостраждальної, але непереможеної української нації. Значним центром української культури був Київсько-Могилянський колегіум, створений в 1632 р. В 1701 р. він отримав титул і права академії. Ця вища школа зберігаючи традиції шкіл України прийняла програму і методи Західноєвропейських університетів. Викладання велося на латинській мові. Вивчалось 7 вільних наук: граматика, риторика, поетика, філософія, математика, астрономія, музика. За часів Івана Мазепи академія досягла найбільшого розвитку. Академія була відкрита для широких верств населення а також для студентів із інших православних країн. Тут працювали такі видатні вчені, письменники, митці, як: Д. Туптало, С. Полоцький Ф. Прокопович. Визначними культурними діячами стали Г. Сковорода, В. Рубан, П. Гулак-Артемовський… Своєрідними філіями академії були колегіуми засновані у містах ніжині, Білгороді, Переяславі.У 819 року в приміщеннях Києво-Могилянської академії була створена Київська духовна академія.

17. Наука в Україні в др. Пол. XVII – XVIII ст. І.Гізель, г.Сковорода, ф.Прокопович, л.Баранович.

Хмельниччина і нова Українська держава стали поштовхом для розвитку історичної науки, яка вже виходить за межи літописних оповідань та набуває нових форм. Наприкінці 17 - на початку 18 століття з'являються так звані "козацькі літописи", автори яких брали безпосередньо участь у козацьких походах або були їх свідками. У 18 столітті з'являються історичні твори, які пов'язують добу Гетьманщини з Княжою добою. У 1730 - х роках складено "Краткое опісаніе Малоросіи"; у 1765 році П. Симоновський - "Краткое опісаніе о козацком малоросійском народе" та інші. Щодо розвитку природничих та математичних наук у 17 столітті, то вони були розвинені слабше, ніж історія та право, але ніколи не зникало зацікавлення ними. В приватних бібліотеках були присутні книги з ботаніки, зоології, математики, метеорології тощо.

Найяскравішим представником філософії в Україні був Григорій Сковорода видатний вчений та мислитель. Основою його філософічної концепції був антропологізм, а засобом для досягнення мети - самопізнання. Ґізель Інокентій— український освітній церковний і суспільний діяч, вчений-богослов, філософ, історик. У своїх творах Ґізель намагався визначити родовід слов'янських народів. Виданою його працею, яка може розглядатися як протосоціологічна є «Синопсис», де він зокрема описував життя тогочасного суспільства. В іншій своїй праці «Про народ Роксоланський і його наріччя» цей філософ та історіограф характеризував українців як носіїв високої і оригінальної культури, які рано винайшли писемність і прийняли християнство. Феофан Прокопович— український теолог, письменник, поет, математик, ректор Київської академії архієпископ Великоновгородський та Великолуцький.Bизначний український діяч епохи Відродження, Реформації, Просвітництва. Різносторонність обдарувань, енциклопедичність знань, видатні досягнення в галузі науки, політики, без сумніву дозволяють поставити його в ряд геніїв людства. Праці Ф.Прокоповича торкаються фізики, філософії, математики, астрономії, логіки, наук про державу і право, теології.

Лазар Баранович — український церковний, політичний та літературний діяч другої половини 17 століття. Лазар піклувався про відбудову зруйнованих храмів і монастирів і про влаштування нових. При ньому були засновано три монастирі: Шуморовський у Мглинському повіті, Андрониківський у Соснинському повіті і Пустинно-Рихлівський у Кролевецькому повіті.