23. Українське бароко, його етапи та особливості.

Бароко — важливий етап всієї загальнолюдської культури XVI— XVII ст. Це перехід від епохи Відродження до нової якості світовідчуття, мислення, творчості. В історії західноєвропейської культури бароко прийшло на зміну Відродженню, заперечуючи певною мірою його духовні відкриття. Світовідчуття і світорозуміння, що живило барокову культуру, стало своєрідною реакцією на ренесансне світобачення, що ґрунтувалося на безмежній вірі у розумність і логічність світу, його гармонійність, в те, що людина є мірою всіх речей. Як художній стиль бароко дало можливість найповнішого самовираження української людини тієї драматичної і реформаторської доби передусім завдяки своєму філософському підґрунтю, яке в українському варіанті виявило себе чи не найповніше. Реалістичне світобачення для барокової свідомості нехарактерне. У бароковому мистецтві реальність органічно поєднана з алегоріями, метафорами, гіперболами та іншими засобами асоціативної побудови образу. Представники західних шкіл виробили цілий арсенал тропів — метафор, символів, гіпербол, літот тощо — для творів персоналістського характеру, які через алегорії підкреслювали певні важливі риси явищ чи осіб. Українське бароко утверджувало також образи, що характеризували колективні, суспільні, національні риси народу в цілому. Якщо говорити про особливості українського бароко, то це багатобарвність, контрастність, мальовничість, посилена декоративність, динамізм, численна кількість всіляких іносказань і головне — небачена вигадливість форми. Характеристики цього періоду повністю стосуються слова М. Грушевського про такі особливості української художньої системи, як мистецький та ідейний синкретизм, органічне поєднання слова і обряду, ритміки і слова, віри й знання, прагнення творити дійсність у світлі мрії, але й високого ідеалу.

24. 1. Пам’ятки українського бароко: і.Григорович-Барський, с.Ковнір, г.Шедель, і.Зарудний, в.Растреллі, Меретин.

Епоха бароко (від італ. — дивний, химерний) на¬стала після глибокої духовної кризи, викликаної Реформацією. Цьому стилю властивий своєрідний погляд на людину і світ як на величезний театр, де кожний виконує свою роль. Ди¬намізм скульптури бароко, на відміну від ренесансової скульптури спокою, викликає захоплення легкістю, витонченістю, якоюсь нереальною, неземною при¬вабливістю. Архітектура бароко зберігає деякі досягнення епохи Від¬родження, однак у ренесансових формах виражений інший зміст, інше світовідчуття. Стиль бароко своєю вишуканістю передусім відповідав тодішнім естетичним вимогам у дворянській культурі. Особливе місце серед пам'яток українського живопису XVIII ст. займає іконостас. Великою популярністю серед різних жанрів світського мистецтва користувався парсунний живопис, тобто порт¬рет, основи якого були розроблені ще на початку XVII ст.. Бернард Меритин -архітектор епохи пізнього бароко та рококо німецького або італійського походження. Працював на західноукраїнських землях, які у 18 столітті входили до складу Польщі. Кращі споруди — Собор св. Юра у Львові (1745-70, визначна пам'ятка рококо всього регіону), ратуша у Бучачі з баштою заввишки 35 м (1751), низка костелів та уніатських церков (костел Непорочного Зачаття Діви Марії та церкву Успіння Діви Марії у Городенці, Всіх святих у селіГодовиця та інші. Споруди Бернарда Меритина виконані в стилі пізнього бароко та рококо з елементами класицизму, пристосованому до українських традицій. Велику роль в архітектурі Меритина відіграє скульптура. Працював в парі з таємничим скульптором Пінзелем Растреллі Бартоломео архітектор найвизначніший представник пізнього бароко в Російській Імперії. Важливіші будови: палаци у Петербурзі (Зимовий, Воронцових, Строґанових), у Петергофі і в Царському Селі, Смольний монастир. В Україні за проектом Растреллі збудовано в Києві Андріївську церкву з ознаками стилю рококо та царський палац .Єдиний серед архітекторів Російської імерії, що дав типові і повноцінні зразки бароко водночас в палацах, церквах, соборах, монастиря