19. Духовна культура східних слов ян

Древні слов'янські вірування були язичницькими і ґрунтувалися на обожнюванні сил природи. Все життя слов'ян пронизувала віра у втручання надприродних сил, залежність людей від богів і духів. Найбільше вражали слов'ян явища природи, пов'язані з виявом сили та міці: блискавка, грім, сильний вітер, палахкотіння вогню. Не випадково верховним божеством був Перун - бог блискавки і грому, який, як і всі інші боги, втілював у собі добрий і злий початок: він міг уразити людину, її житло блискавкою, але водночас він, згідно з міфом, переслідує Змія, який переховується в будь-якому предметі, наздоганяє і вбиває його. Після перемоги над Змієм іде дощ і очищає землю від нечистої сили. Не менш сильними і грізними були Сварог - бог вогню; Стрибог - бог вітрів, який втілює стріли і війну; Даждьбог - бог успіху, який ототожнювався з сонцем; Хорс - бог сонця (іноді місяця); Симаргл - бог підземного світу, як він здебільшого трактується. Уявляли його в образі крилатого пса та інш. У пантеоні східнослов'янських божеств, на відміну від давньогрецького та давньоримського, було порівняно мало богів, які безпосередньо втілюють інтереси і заняття людини. Можна назвати тільки Велеса (Волоса) - бога багатства, худоби і торгівлі, Мокош (Мокошу) - богиню дощу і води, яка в той же час протегувала ткацтву. а також Дану – богиню річок (згадка про неї є у багатьох піснях) та різні берегині.

20. Умови формування середньовічної культури київської русі

Середні віки — поняття не стільки хронологічне, скільки змістове. На різних етапах існування воно по-різному виявляє свої сутнісні характеристики. У Раннє — початкову межу якого нелегко встановити — ще досить сильними були елементи культури та соціальних відносин античності, і лише поступово вимальовуються форми соціального та духовного життя, притаманні середньовіччю. Радикальні зміни відбуваються як у прогресі техніки, розвитку міст, які так не схожі ані на античні поліси, ані на міста Нового часу, у системі організації виробництва й експлуатації основної маси селянства, так і в структурі пануючого класу феодального суспільства. Ще більшими були зміни у сфері духовного життя, мистецтва, літератури, теології. За всіма цими ознаками середньовіччя умовно поділяють на раннє (V—XI ст.), високе, або зріле (XI—XIII ст.), та пізнє (XIV—XVI ст.). Але при зосередженні уваги на корінних проявах світовідчуття рядової людини дана періодизація виявляється не точною, адже відчуття світу людини аграрного за своєю природою суспільства змінюється повільніше, аніж культура людей освічених (ми говоримо про інші ритми змін). Динаміка «елітарних» форм духовного життя випереджає переміни в «глибинці». Притаманні низинному прошарку культури та ментальності настанови і способи поведінки характеризувалися незвичною стабільністю та чіпкістю, протиставленням змінам. Тож середньовіччя не закінчується в якийсь певний проміжок часу: Ренесанс, Бароко, Реформація й навіть раннє Просвітництво ще не були такими радикальними зрушеннями, щоб покінчити з ментальністю, притаманною середньовічній людині — селянину, бюргеру. Якісь риси народних вірувань та уявлень про світ зберігалися задовго потому, як офіційно середньовіччя завершилось.