25. Барокова скульптура в Україні в др. Пол. XVIII ст. (і.Пінзель, а.Осинський, м.Філевич, м.Полейовський).

найбільшого розвитку вона набула на Західноукраїнських землях, через особливості культурних впливів та релігійної свідомості. Знаменитий дух пориву та неспокою, що такий характерний для мистецтва бароко, в скульптурі найперше дав себе знати в надгробках, у мавзолеях, поставлених над покійниками по церквах та каплицях. Якраз у добу бароко іконостаси, що раніше в церквах були невисокі, розвинулися в цілу багатоярусну стінку, що перегороджувала церкву, підіймаючися вгору аж до висоти найвищої церковної бані. Барокові багатоярусні іконостаси іноді являли собою густо різьблені високі стіни, що складалися з колон, арок, архітравів, які разом із тим служили обрамуванням ікон, але при тому пишалися іноді тонкою вибагливою різьбою. До революції вцілів розкішно різьблений іконостас в одному з бічних притворів Софійського собору в Києві з 1689 р. Самі іконостаси в добу бароко стали незвичайно вибагливими й фантастичними. Поділи на ряди чи яруси ікон ошатною різьбою часто проводилися не рівними поземними лініями, але зигзагуватими, що підіймалися та спускалися й виступали вперед та відступали назад, так що й сам іконостас одними частинами виступав на церкву, іншими — відступав у глибину до вівтаря. Різьба іконостасів часто бувала позолочена і справляла враження тонкої й вибагливої мистецької праці Іван Георгій Пінзель український скульптор середини 18 століття, представник пізнього бароко і рококо. Зачинатель Львівської школи скульпторів. Твори • Кам'яні монументальні скульптури Богородиці і святого Яна Непомука у Бучачі ; Самсон роздирає пащу лева ;Кам'яні скульптури для парапету Бучацької ратуші ; Скульптури Козака і Невільника, що розриває пута; Алегорія Звитяги; Розп'яття для костелу Святого Мартина у Львові ; Благовіщення ;Вознесіння.

26. Розвиток музики в Україні в др. Пол. XVII – XVIII ст. (м.Дилецький, д.Бортнянський, а.Ведель, м.Березовський)

Історію української музики слід пов’язувати насамперед з історією народної пісні, яка є основою музичного національного мистецтва України. Народною музикою ми називаємо весь скарб вокальних та інструментальних мелодій, що передавався від покоління до покоління протягом багатьох епох і відбиває реальні сторони народного життя. Поряд з цим є пісні і музично-інструментальні твори, які виконують професіональні музиканти і співаки. До таких митців ми можемо віднести в українській музиці XVII ст. кобзарів, бандуристів, лірників. Розвиток народного музичного мистецтва був пов’язаний з оспівуванням перемог народу над своїми поневолювачами  польською шляхтою татарами, турками. Думи і пісні мали переважно характер вокального мистецтва, але їх виконували у супроводі музичних інструментів. Розвиток інструментальної музики відбувається швидкими темпами поряд з появою народних танців  козачків, метелиць, веснянок, купальних та русальних ігрищ, а в Галичі  гагілок, коломийок тощо. Ці та інші танці виконувались під музику переважно струнних інструментів. До найдавніших з них належать такі інструменти, як гуслі, що на початку мали декілька струн, натягнутих на квадратну раму. З струнних ударних інструментів відомі цимбали, які дійшли до наших днів у народному українському оркестрі, і смичкова скрипкаСеред духовних інструментів існували стародавні сопілки і дудки, а в Карпатах  трембіти, зроблено з жолобуватого дерева понад 2 м завдовжки, обтягнутого березовою корою. Важливе значення для розвитку національної музичної культури мала українська церковна музика. В XVIXVII ст.ст. в церковну музику в Україні почали проникати народні мотиви, запозичені з пісенної творчості світського характеру, а також польської костьольної музики, що поєднувала співи з органом. Вплив народного співу в церквах України надав церковній музиці особливої мелодійності; ця музика поширилась і в Білорусії, а пізніше в Росії а інших країнах, де панувала православна віра. Видатний український композитор і теоретик партерної музики М. П. Дилецький обстоював метод створення навіть духовних гімнів на основі мелодії світської пісні, наводячи, як приклад, мелодію поширеного тоді канта “Радуйся, радость свою воспіваю”. Максим Березовський (17451777), незважаючи на коротке життя, залишив велику кількість музичних творів. М. Березовського справедливо вважають творцем класичного типу хорового концерту. Дмитро Бортнянський (17511825) прославився насамперед як творець релігійної музики, церковних творів, зокрема 35 концертів, які й сьогодні виконуються церковними хорами. Артемій Ведель (1767 або 1770 чи 17721808). Керував хоровими капелами у Москві, Києві, Харкові. Був заарештований за анти царську діяльність і майже до кінця життя просидів у в’язниці, його твори були заборонені. А.Ведель  автор 29 церковних концертів.