11. Література України др.. Половини хiv – першої половини XVII ст..

історія писемності і літератури України в ХІV─ХVІ ст. і досі залишається малодослідженою . Хоча дослідниками ХІХ і ХХ ст. було зроблено в цьому плані досить багато . Справа в тому , що зразки літературних творів розглядуваного періоду в наш час є великою рідкістю . Це головним чином церковні повчання , різні духовні заповіти і звернення духовних осіб до князів та народу . Негативними для розвитку писемності і літератури було те , що освідчені люди цілими століттями уникали в літературі народної мови . На Заході християнство і його література ширились засобами незрозумілої для народу латинської мови , яка не була сприйнята ні народом , ні літературою світського характеру . Через це там латинська мова не прищепилась у писемності , а література розвивалась національними , народними мовами ─ англійською , французькою , німецькою , чеською та ін. Східнослов’янські письменники , в т.ч. і українські , задовольнялись книжковою , в своїй основі зрозумілою церковнослов’янською , тобто староболгарською , мовою з українською вимовою . Питання про те , якою була народна мова до ХІІІ ст. залишається нез’ясованим у філологічній науці і досі . У всякому разі слід вважати , що вона була до певної міри спільною на всьому східнослов’янському просторі , але далекою від відомої нам офіційної церковнослов’янської мови . Характерною пам’яткою української мови в тодішній церковній літературі є рукописне Пересопницьке Євангеліє , яке було складене в 1556-1561 рр. У Заславлі , у монастирі св. Тройці , і довгий час належало Пересопницькому монастирю на Волині . У Пересопницькому Євангелії широко використовується тогочасна українська термінологія , особливо волинський діалект . У ХVІ ст. в Україні “руська мова” ще більше поповнилася народною , або , як її називали , “посполитою мужицькою” мовою . Народна мова найбільше відчувається в пам’ятках полемічної літератури кінця ХVІ ст. Але справжня народна мова була в усній народній творчості . В цей час українською мовою з’являються подекуди і вірші , власне записи народних пісень .

12. Полемічна література України. Іван Вишенський, Стефан Зизаній.

Велася завзята полеміка між прихильниками унії та її опозицією, результатом чого і став унікальний жанр українського письменства — полемічна література. Остання справила великий вплив на подальший розвиток культури, зокрема літератури та філософської думки. Великий вплив на сучасників справили писання афонського ченця І. Вишенський .Його tвори визначаються в українській полемічній літературі 16-17 ст. не лише винятковим літературним талантом автора, але і його своєрідною позицією. Вишенський не обмежувався боротьбою з католицизмом та унією. Виходячи з засад візантійського аскетизму, він гостро критикував увесь тодішній церковний і світський лад і вимагав простоти старохристиянського братства. Вишенський відкидав світську освіту і народні старовинні звичаї. В своїх творах Іван Вишенський малював барвисті, часто гіперболічні, образи морального занепаду вищих верств, зокрема духовенства, протиставляючи їм «бідних підданих» і простих ченців. Зворушення, емоційне піднесення чергуються тут з гострою сатирою, сарказмом. Накопичення епітетів, порівнянь, запитань і закликів, іронічне представлення побутових деталей, багатство словника, використання живої народної мови надавало творам Вишенського яскравості й ефектності. Стиль Івана Вишенського, що походить від візантійської проповіді, але споріднений і з літературною манерою сучасних йому полемістів — українських (із острозького гуртка) і польських (П. Скарги, М. Рея) — «наближається до кращих взірців барокового стилю» (Д. Чижевський). У Вільно виступав полеміст Стефан Зизаній (Кукіль), який розвивав ідею про "папу-Антихриста". Уніатський собор виніс йому смертний вирок. Католики робили на нього засідки, але марно.

Зизаній Стефан — український письменник-полеміст і педагог. Брат Лаврентія Зизанія. Брав активну участь у діяльності Львівського та Віленського братств. З 1586 р. працював у Львівській братській школі. Деякий час був її ректором. За викриття духовних і світських феодалів, католицизму та уніатів зазнав переслідувань польсько-шляхетської влади. У 1593—1594 рр. викликаний віленським братством для боротьби з унією. Вільно був проповідником та учителем братської школи. Митрополит М. Рогоза домігся засудження З. як єретика (січень 1596 р.). На прохання З. Брестський собор (жовтень 1596 р.) поновив його в правах, і він знову почав викладати у Віленській братській школі. З. — автор православного «Катехізису» (Вільно, 1595 р.; до наших часів не дійшов), антикатолицького трактату «Казання св. Кирила» українською і польською мовами (Вільно, 1596 р.), спрямованого проти римського папи та уніатів. Полемічні твори З. були популярними не лише в Україні, а й у Росії та Білорусі. Полемічна література дала поштовх розвитку української культури, протягом багатьох десятиліть надихала українських патріотів на боротьбу за свою віру і свободу.