38. Гуманістичні ідеї освіти й виховання Франсуа Рабле, Еразма Роттердамського, Мішеля Монтеля.

Еразм Роттердамський (справжнє ім'я Герхард Герхардс) (1469-1536) - видатний нідерландський учений-гуманіст, письменник і педагог. Спонукав за вироблення з раннього віку моральності та благочестя. У памфлетах "Похвала глупості" та "Розмови запросто" гостро висміяв середньовічні школи, католицьке духівництво, схоластику, формалізм у навчанні, брутальність учителів. Уважав, що навчати потрібно енергійно. Навчання для дітей повинно бути легким, приємним, розвиваючим їх активність і самостійність. Його книга "Молодим дітям наука" містить до 600 правил, згідно з якими підростаючій людині слід організовувати своє життя.

Роттердамський був широко відомий у гуманістичних та церковних колах Європи як найбільш освічений і глибокий філо­соф і письменник свого часу. Його авторитет намагалися використати різні політичні угруповання — як церковні, так і світські. І протестанти, і католики шукали його підтримки. Проте філософ залишився байдужим і незворушним. Він просто писав. Перекладацькі, художні, публіцистичні, філософські, бого­словські праці, написані Роттердамським виключно латиною, відігравали в суспільному житті доби не менш вагому реформа­торську роль, ніж численні відозви та програми, з якими зверталися до народу політики. Реформаційної програми Лютера Роттердамський не прий­няв, хоча вважалося, що саме він «теоретично підкував» Лютера й немовби підштовхнув до релігійних нововведень. Роттердамського стурбувала ортодоксальність Лютера. Головна ж роз­біжність між мислителями виявилася в питанні про свободу люд­ської волі. Роттердамський виступив проти Люгера з діотребою «Про свободу волі». Лютер відповів йому твором «Про рабство волі». При цьому, теолог Лютер не допускав будь-якого сумніву в святості Писання, підкреслював повну підпорядкованість людини Богу. Перед лицем Бога людина не має свободи, вважав він, свобода людської волі можлива лише у відносинах з істотами, що стоять нижче від неї на щаблях ієрархічної організації. Сво­бода волі, робить висновок М. Лютер, це «ілюзія людської гордині» і не більше. Роттердамський обстоює протилежну точку зору. Широковідомий твір Роттердамського «Похвальба дурисвіт­ству» дотепно та в'їдливо розвінчує ореол святості церковників, показує їх як вертеп маріонеток, що спекулюють на глибоко мо­ральній та шляхетній релігійній ідеї. Філософ глузує з ченців, що «читають у церквах голосами віслюків незрозумілі їм тексти»; користолюбців — здирників, до всього зневажливих і байду­жих священиків, що вишукують у старовинних грамотах усе, чим можна залякати простий народ і примусити його вносити більш ніж десяту частину врожаю; доктринерів — теологів, що пустослів'ям намагаються підтримати Святе Письмо. Отже, Роттердамський фіксує головне протиріччя суспільного життя — протиріччя між моральним змістом релігійних наста­нов та характером його реалізації в діяльності церковних інсти­туцій та установ. Якщо перша складова зазначеного протиріччя відіграє в суспільстві позитивну роль, то друга — негативну. Роттердамський пропонує реформувати релігію, посиливши її моральний зміст, прагне побудувати «олюднене християнство», збагатити його відродженою античною мудрістю, новою світ­ською гуманістичною культурою. Значення Роттердамського в історії культури також не може бути визначене інакше, ніж видатне. Фактично він очолював літературно-публіцистичні пошуки доби, стояв першим серед перших діячів культури, літератури, мистецтва свого часу. Ав­торитет Роттердамського визнавали філолог Й. Рейхлін та поет

Франсуа Рабле (1494-1553)- французький письменник, педагог-гуманіст, висвітлив своє розуміння педагогіки Відродження. У романі "Гаргантюа і Пантагрюель", якого із захопленням читали в Західній Європі, розповідає, як король запросив для виховання свого сина Гаргантюа учених-схоластів, які примушували іменитого учня зазубрювати все напам'ять. Той вивчив деякі схоластичні книги так, що міг переказувати їх від початку до кінця, через що тільки отупів. Тоді батько-король прогнав схоластів і запросив учителя-гуманіста, який усе змінив. Гаргантюа почав займатися фізичними вправами, послідовно вивчати науки, прогулюватися в поля, ліси, збирати рослини для гербарію, вечорами спостерігати за зірками, вчитися співати і грати на кількох музичних інструментах. Навчання тісно пов'язувалося з життям. Колишній "зубрьоха" відчув радість навчання і життя.

  Найвизначнішим художником французького Ренесансу й одним з найвидатніших представників нових поглядів на освіту й виховання у Франції був Ф. Рабле. Письменник-гуманіст у знаменитому романі "Гаргантюа і Пантагрюель" показав блискучу сатиру на середньовічне виховання. Його роман – це "захоплений гімн новому знанню й новій освіті, тріумфальна програма гуманістичної науки, просочена такою ж вірою в її непогрішність і радістю прилучення до неї, як викрик Ульріха фон Гуттена: "Уми прокинулися, життя стало насолодою!" [4: 7].    У своєму романі Ф. Рабле дотепно викривав вади середньовічного виховання й навчання.   Наступний принцип, що був покладений в основу нової гуманної освіти й виховання, полягав в обов’язковому вивченні таких наук, як математика, астрономія, природознавство, ознайомлення з різними видами людської діяльності.   Як бачимо, особливого значення філософ надавав методам навчання: навчання, на його думку, повинно проходити в ігровій формі. Він думав, що найкраще будувати систему освіти так, щоб той, кого виховують, не розрізняв, де починається навчання й де закінчується відпочинок, і найкраще, коли відпочинок і навчання так чергуються між собою, що й те й інше сприймається з великою радістю для того, кого виховують. Це було точкою зору всієї нової культури виховання й освіти в епоху Відродження у Франції.    Ф. Рабле також наполягає на тому, що людина повинна отримувати не тільки розумову освіту, але й фізичне виховання: розум і тіло повинні розвиватися одночасно, паралельно й гармонійно. Після занять учень і вчитель "виходили на повітря й, по дорозі обговорюючи зміст прочитаного, відправлялися заради гімнастичних вправ у Брак або ж ішли в луги й там грали в м’яча, у гилку, у пиль тригон, настільки ж мистецьки розвиваючи тілесні сили, як тільки що розвивали сили духовні" .    Таким чином, ми бачимо, що, визначивши метою освіти й виховання розвиток гармонійної, всебічно розвинутої особистості, Ф. Рабле своєю філософією зробив досить сильний вплив на подальший розвиток теорії й практики навчання та виховання.

Мішель Монтень (1553-1592) - французький мислитель-гуманіст, представник скептицизму. У своєму головному творі досліди" виступив проти схоластичного навчання. Обстоював розвиток у дітей критичного мислення. Закликав до їх всебічного розвитку, до широкого зв'язку навчання з життям. Вважав, що учень повинен учитися "у всякого, кого б він не зустрів - пастуха, каменяра, перехожого; треба використати все і взяти від кожного за його можливостями". Тільки так, на його думку, можна пізнати таємницю людського життя і щастя.

Основоположником гуманістичної педагогіки у Франції по праву вважається Мішель Монтень. Його основна праця "Досвіди" – це "біблія вчителя", тому що вона містить винятково багатий компендіум моральних, естетичних, психологічних, медичних, загальнолюдських знань і порад. "Монтень надзвичайно сучасний", – відзначає Б. Вульфсон .    Філософ розглядає людину як найвищу цінність, вірить у її невичерпні можливості, бере під сумнів усяке божественне начало. За влучним зауваженням французького історика педагогіки Ж. Шампо, Монтень "воліє зняти перед Богом капелюха, але не ставати на коліна". За судженнями Монтеня, виховання людини, "її праця, її учіння служать лише одному: створити її особистість". Як і всі гуманісти, по-новому розуміючи мету освіти й виховання, Монтень вимагає іншого підходу до дитини, відзначає необхідність ураховувати особливості дитячого віку, індивідуалізувати виховання й навчання.    Піддаючи різкій критиці середньовічну школу, філософ уперше піднімає проблему поліпшення якості професійної підготовки вчителів. Він указує на необхідність установлення справді людських, гуманних стосунків між учителями та їхніми вихованцями й виступає на захист права дітей на повагу. Автор критикує схоластичні методи навчання. Відповідно до нової гуманістичної педагогіки робота в школі повинна бути для дітей привабливою. Велику увагу приділяв Монтень турботі про здоров’я дітей та їх правильний фізичний розвиток. Як бачимо, піддаючи різкій критиці середньовічне навчання й виховання, Монтень розглядає людину як найвищу цінність. Він вірить у її природні можливості й ставиться з великою часткою іронії до божественного провидіння.    Отже, аналіз філософсько-педагогічної думки кінця XVI – початку XVII ст. свідчить про те, що епоха Відродження була часом раціоналізму й індивідуалізму, які виражалися у відповідному осмисленні природи людини та її освіти й виховання. У цей період зростає роль освіти в процесі входження особистості в суспільство. З’являються педагогічні трактати, у яких виражається прагнення зробити особистість вільною, за допомогою освіти й виховання поновити духовну природу людини. Звичайно, у межах однієї статті важко простежити, як історично змінювалися філософсько-педагогічні погляди французьких учених на проблему формування людини та на роль освіти в її становленні. Тому перспективи подальшої розробки вбачаємо у вивченні ідей гуманізму в філософсько-педагогічних концепціях французького Просвітництва.