В. Допит неповнолітнього

Тактика допиту неповнолітніх обумовлюється передовсім їхніми віковими психологічними особливостями, незначним життєвим досвідом.

Знання цих особливостей має велике значення для обрання прийомів установлення психологічного контакту, вибору режи­му проведення допиту, здійснення впливу на неповнолітнього, оцінювання його свідчень.

Вікові особливості - сукупність взаємопов'язних типових для якогось віку процесів, станів і властивостей, що виявляються у поведінці та вказують на загальну спрямованість розвитку особи.

Вік, починаючи з якого неповнолітній може виступати на до­питі як свідок або потерпілий, у кримінально-процесуальному законодавстві не визначено. У п. З ст. 69 КПК лише вказано, що не можуть бути допитані як свідки особи, які через свої фізичні або психічні вади нездатні правильно сприймати обставини, що мають значення для справи, і давати про них показання.

Характерні для неповнолітніх особливості психіки не є пси­хічними чи фізичними вадами, але вони, без сумніву, вплива­ють на процес формування і давання показань.

Для дітей дошкільної вікової групи (від 3 до 7 років) є харак­терною кмітливість, їх сприйняттю притаманна деталізація.

Під час відтворення події, що спостерігалася особою цієї вікової категорії, діти можуть свідчити про факти, яких не помі­тили дорослі. У цьому віці діти не мають достатньої здатності до послідовного логічного мислення і можуть давати лише не­складні відповіді на зрозумілі їм запитання.

Дітям дошкільного і молодшого шкільного віку (від 7 до 11-12 років) властива наявність підвищеного навіювання та схильності до фантазії.

Підлітковий вік (від 11 до 14-15 років) - перехідний етап від дитинства до дорослості. Принципово нова відмінна риса цього віку - «почуття дорослості». Підліткам притаманна імпульсив­ність, швидка зміна настрою, негативізм. Ці риси можуть бути причиною відмови від спілкування зі слідчим і повідомлення необхідної інформації.

Якщо свідком є неповнолітній, який не досяг 14 років, допит має проводитись у присутності педагога. Присутність педагога на допиті свідків у віці від 14 до 16 років не є обов'язковою. Це питання в кожному випадку вирішує слідчий.

У разі необхідності на допиті неповнолітнього свідка можуть бути присутніми лікар, батьки чи інші законні його представни­ки (ст. 168 КПК).

Згідно зі ст. 438 КПК, на допиті неповнолітнього обвинува­ченого присутність педагога або лікаря, батьків чи інших закон­них представників винесено на розсуд слідчого чи прокурора або може бути на клопотання захисника (інколи участь батьків є небажаною, бо діти губляться перед ними, а участь особи, що відповідає за виховання в школі,- теж небажана через її нега­тивний вплив).

Під час підготовки до проведення допиту насамперед необ­хідно визначити, хто саме буде присутнім на допиті неповноліт­нього та на більш доцільне місце проведення допиту (вдома, у школі, в кабінеті слідчого).

Обстановка проведення допиту має сприяти встановленню психологічного контакту з допитуваним.

До виклику на допит неповнолітнього необхідно ретельно вивчити наявні дані, що характеризують того (рівень розвитку, інтереси і схильності, особливості характеру, схильність до на­віювання та фантазування, поведінку вдома і в школі, побутові умови) та ін.

Треба заздалегідь підготувати запитання, які необхідно з'ясувати у неповнолітнього. Вони мають бути простими, до­ступними для розуміння допитуваного. Виконання такого зав­дання забезпечується складанням плану допиту.

У процесі допиту неповнолітнього слідчому необхідно вста­новити з ним психологічний контакт. Для цього рекомендуєть­ся провести бесіди на загальні теми (спорт, навчання, ігри, нові фільми, книжки тощо), продемонструвати знання його потреб та інтересів.

Враховуючи швидку втомлюваність дитини, її нездатність тривалий час бути зосередженою на одному й тому ж об'єкті, слідчий не повинен затягувати допит. Коли ж допит об'єктивно мусить бути тривалим, доцільно робити перерви, під час яких малолітнім треба давати можливість відволіктися, відпочити за грою, заспокоїтись.

Неправдиві показання неповнолітнього до 14 років, окрім усвідомленої відмови казати правду, можуть також пояснюва­тися самонавіюванням, підвищеним впливом дорослих, на що неповнолітні ще не здатні зауважувати і свідомо реагувати.

Окрім цього, неправда може бути наслідком їхньої фантазії або иеусвідомленого бажання збрехати. Під час фантазувань неправда переплітається з правдою або надуманими нелогічни­ми поясненнями, подробицями.

Основним засобом викриття неправди в показаннях непов­нолітніх, передусім малолітніх, виступають такі прийоми емо­ційного впливу:

- роз'яснення важливості казати правду;

• демонстрація проінформованості про обставини життя допитуваного, його інтереси й потреби;

• роз'яснення сутності і значення пред'явлених і оголоше­них матеріалів;

- роз'яснення неправильно занятої позиції, помилкового розуміння «геройства», «товариськості» та ін.

Зрозуміло, що основними способами впливу на неповноліт­ніх є прийоми емоційного впливу, оскільки логічні переконан­ня виявляються безрезультатними і малоефективними через нерозуміння допитуваним самого факту викриття його в не­правді, а також внаслідок самого «духу сперечання», властиво­го всім дітям і такого, що призводить до впертого повторювання очевидно нелогічної брехні.

Ефективним може виявитись і повторний допит неповноліт­нього.

Та якщо на повторному допиті дитина чи підліток слово в слово повторює попередні показання, вживаючи при цьому ви­рази, не властиві його вікові, слідчий вправі припустити, що ці показання є результатом впливу дорослого.

Коли матимуть місце суттєві відмінності в деталях між попе­реднім і теперішнім допитами, можна припустити про наявні фантазування дитини: вигадані деталі зазвичай погано втриму­ються в пам'яті і замінюються новими.

Однак слідчий тут має враховувати і навіювальний вплив заданих ним самим запитань, саме тому дуже важливо правиль­но формулювати свої запитання і визначити їхню послідов­ність.

Під час допиту неповнолітніх, особливо підозрюваних та об­винувачених, слідчий повинен триматися спокійно, доброзич­ливо, але достатньо твердо й наполегливо.

Така манера сприяє встановленню необхідної сприятливої для успішного допиту обстановки, навертає неповнолітнього на відверту розмову.

Нервозність слідчого, його зриви, скоріше, ніж під час допи­ту дорослого, призведуть до протистояння з боку допитуваного, він відмовиться давати показання, замкнеться в собі або від пе­реляку, або від хвилювання, або це призведе до плутанини, а можливо, й до самообмови.

Неповнолітньому допитуваному треба допомогти у форму­ванні правдивих показань, а також полегшити перехід від да­вання ним неправдивих до правдивих показань. Це досягається встановленням причин неправди та роз'ясненням можливості й необхідності змінити свою позицію як в інтересах слідства, так і для полегшення власної участі.