Література

Віденська конвенція про психотропні речовини 1971 р.

Інструкція про порядок виробництва, зберігання, перевезення і реалізації прекурсорів. Затверджена наказом МОЗ України 18 грудня 1997 року № 356, наказом Мінпрому України від 19 червня 1997 р. № 104 // Офіційний вісник України.- 1998 - № 8 - С. 133; № 35-С. 115.

Закон України «Про заходи протидії незаконному обігу наркотич­них засобів, психотропних речовин і прекурсорів та зловживанню ними» від 15 лютого 1995 року // Голос України.- 1995.- № 49.-16 березня.

Закон України «Про обіг в Україні наркотичних засобів, психо­тропних речовин, їх аналогів і прекурсорів» від 15 лютого 1995 року // Голос України.- 1995.- № 59.- ЗО березня.

Конвенція ООН про боротьбу проти незаконного обігу наркотич­них засобів і психотропних речовин 1988 р.

Конституція України.- К, 1996.- Ст. 49.

Кримінальний кодекс України.- К, 2001.- Розділ 13.

Кримінально-процесуальний кодекс України.- К., 2001.

Организация борьбы с наркоманией: Сборник документов и мето­дических материалов / Под ред. В. К. Панкина и А. Н. Чистякова.- К., 1988.

Перелік наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсо­рів. Затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 6 травня 2000 року № 770 // Офіційний вісник України.- 2000.-№ 19.- Ст. 789.

Положення про порядок здійснення діяльності у сфері обігу нар-

котичиих засобів, психотропних речовин і прекурсорів. Затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 3 січня 1996 р. // ЗГІ України.- 1996.- № 5 - Ст. 151.

Про судову практику в справах про злочини, пов'язані з нарко­тичними засобами, психотропними речовинами та прекурсорами: постанова Пленуму Верховного Суду України від 27 лютого 1998 р. № 3.

Алексеев С. Н., Каац Э. Э., Чеспоков А. Н. Организация и тактика борьбы с незаконным оборотом наркотиков: Учебное пособие.- Уфа, 1998.

Аленин А. П., Горощеня Ю. Б. Научно-технические средства и ме­тоды борьбы с наркоманией: Лекция.- Омск, 1996.

Боголюбова Т. А., Толпекин К. А. Расследование и предупреждение преступлений, связанных с незаконным приобретением, хранением, перевозкой и сбытом наркотических веществ.- М., 1989.

Бурданова В. С. Работа следователя при задержании лиц с нарко­тическими средствами.- СПб., 1992.

Скригонюк М. І. Криміналістика: Підручник.- К.: Атіка, 2007.

Тема 26 особливості методики розслідування хабарництва

1. Особливості криміналістичної характеристики хабарництва

Хабарництво - одержання службовою особою в будь-якому вигляді хабара за виконання чи невиконання в інтересах того, хто дає хабара, чи в інтересах третьої особи будь-якої дії з викорис­танням наданої їй влади чи службового становища (ст. 368 КК України), а також давання хабара службовій особі (ст. 369 КК).

Хабарництво - один із найскладніших для розслідування злочинів. Пояснити це можна таким комплексом обставин.

Хабарництво, тобто одержання хабара та давання хабара, завжди пов'язане з корисливим використанням службовою особою свого службового становища.

Суб'єктна система хабарництва складається з двох обов'яз­кових елементів - хабародавця й хабарника (службової особи).

Предмет хабара в переважній більшості випадків передаєть­ся наодинці, без свідків. І хабародавець, і хабарник, і посеред­ник, коли такий є, однаковою мірою зацікавлені у збереженні таємниці злочину.

Посередник у системі хабарництва може:

1. представляти злочинні інтереси певної службової особи (часто це - колега за місцем праці, близький знайомий);

2. бути особою, пов'язаною з хабародавцем, що запропо­нував налагодити стосунки з певною службовою особою -потенційним суб'єктом одержання хабара;

3. діяти із шахрайською мотивацією, завідомо не збираю­чись здійснювати посередництво, так чи інакше привласнити предмет хабара або його частку.

Серед таких осіб часто трапляються шахраї, зайняті «улаго­дженням справ» у вигляді кримінального промислу.

Хабарник, будучи службовою особою, маючи відповідне становище в суспільстві та більшості випадків численні зв'язки, у змозі вжити активних заходів до приховання злочину, зни­щення доказів, закриття кримінальної справи або організації серйозної протидії розслідуванню. Хабарники заздалегідь го­тують пояснення на випадок їх затримання з речовим доказом («дарування», «дача наборг», «видача премії» і т. д.). Сприяє маскуванню злочинної діяльності й належність хабародавця і посередника до одного кола спілкування, те, що вони працюють в одному відомстві, одній установі, що між ними так чи інакше є певна службова залежність.

Усе це призводить до того, що до моменту порушення кри­мінальної справи прямих доказів учиненого злочину (крім затримання з речовим доказом, у кращому випадку) залиша­ється мало, виявлення ж нових доказів зазвичай утруднено.

Результати дій хабарників зрідка виявляються в матеріально фіксованому вигляді. Однак у деяких випадках на предметах хабара, поверхні упаковання залишаються сліди пальців рук осіб, причетних до вчинення злочину. Іноді зберігаються інші сліди хабарництва (товарні чеки, етикетки, ярлики, гроші, цінності, особисті записи і т. д.).

У ході вчинення цього виду злочину зазвичай складаються такі типові слідчі ситуації:

1. хабарництво пов'язане з провадженням незаконних дій (бездіяльності) в інтересах хабародавця;

2. хабарництво поєднане з учиненням законних дій (без­діяльності) в аналогічних інтересах;

3. дання та одержання хабара здійснювалися без посеред­ників;

4. ті ж дії відбувалися за участі посередників;

5. одержання хабара супроводжувалося вимаганням;

6. одержання хабара вимаганням не супроводжувалося.

Хабарництво доволі часто вчиняється паралельно з учинен­ням інших злочинів - розкраданням, підроблюванням тощо або ж характеризується численністю злочинних дій, за яких службові особи багаторазово одержують хабара.

Успіх розслідування хабарництва залежить від багатьох чинників, і насамперед - від кваліфікації слідчого, його вміння чітко планувати свої дії, правильно аналізувати докази, діяти обережно, але й рішуче, працювати в тісній взаємодії з орга­нами дізнання і громадськістю. За наявності цих умов злочин, хоч би яким складним для розслідування видавався, може бути розкритим і винні будуть притягнуті до кримінальної від­повідальності.