4. Система криміналістики та її взаємозв'язок з іншими юридичними науками

Система - це, як уже було сказано, сукупність якісно визна­чених елементів, між якими існує закономірний зв'язок чи взаємозв'язок.

Система криміналістики - це складові її частини або розді­ли, розташовані в певній послідовності, яким притаманна наяв­ність внутрішніх і зовнішніх взаємних зв'язків.

Частини або розділи, виступаючи самостійними структурни­ми одиницями, одночасно співвідносяться між собою за зміс­том, певними взаємозв'язками або закономірностями і сукупно характеризують індивідуальне ціле.

У багатьох державах світу криміналістика, або, як її назива­ють, судова наука, поліційна техніка тощо, криє в собі лише тех­нічні засоби, способи і методи збирання й дослідження речових доказів і сукупність тактичних методів проведення слідчих дій, без наукових досліджень і напрацювань з цих питань.

Згідно з сучасним уявленням більшості вітчизняних учених-криміпалістів система криміналістики об'єднує чотири розділи:

Перший - методологію криміналістики;

Другий - криміналістичну техніку;

Третій - криміналістичну, або слідчу, тактику;

Четвертий - методику розслідування окремих видів злочину (криміналістичну методику).

Звичайно, так було не завжди.

На початку становлення криміналістики вона справді була як «поліційна техніка», бо містила положення, що стосувалися рекомендацій про застосування технічних засобів у виявленні та дослідженні речових доказів.

З часом було вирізнено та узагальнено методи проведення слідчих дій.

Так з'явився другий розділ криміналістики - тактика.

Наприкінці 20 - на початку 30-х років XX ст. криміналісти­ка збагатилася третьою частиною - методикою розслідування окремих видів злочинів, або інакше її можна назвати особливою частиною.

Після появи у 50-х роках «Вступу у криміналістику», в яко­му почали розглядати предмет, завдання, історію, розвиток і су­часний стан криміналістики, а згодом і методи криміналістики тощо, сформувався повий розділ криміналістики - методологія криміналістики.

Розглянемо в загальних рисах кожен із названих розділів криміналістики. *

Методологія криміналістики (її ще називають теорією кри­міналістики) - система її світоглядних принципів, теоретичних концепцій, категорій, понять, методів, визначень і термінів, які сукупно відображають увесь предмет криміналістики, його внутрішні та зовнішні зв'язки.

До загальної теорії входять певні окремі теорії-вчення, на­приклад, криміналістична ідентифікація та діагностика, про механізм слідоутворення, спосіб учинення злочину, криміна­лістичну характеристику злочину, про версії та планування розслідування. Цей перелік постійно збагачується, що приво­дить до виникнення нових теорій.

Окрім цього, до методології криміналістики входять складо­вими:

• мова науки (система її понять, термінів, знаків, криміналіс­тичних категорій);

• системність науки, тобто криміналістичні класифікації;

• вчення про методи криміналістики, наукових досліджень.

Криміналістична техніка - розділ про систему наукових по­ложень і рекомендацій щодо застосування технічних засобів, способів і методів призначення яких є збирання, фіксація та дослідження доказової інформації для розкриття, розслідуван­ня, судового розгляду та попередження злочинів.

Структура розділу вміщує:

• наукові засади криміналістичної техніки;

• судову фотографію, відеозапис;

• трасологію (слідознавство);

• судову балістику (зброєзиавство);

• докумсптознавство;

• габітологію;

• криміналістичну фопоскопію;

• одорологію;

• криміналістичну реєстрацію.

Отже, можна сказати, що криміналістична техніка у виді загальних положень пропонує використання досягнень при­родничих і технічних наук, виробляє правові підстави застосу­вання криміналістичної техніки, вказує, як процесуально пра­вильно, технічно ефективно та раціонально оформити сам про­цес застосування технічних засобів і форм їх використання під час провадження у справах.

Криміналістична тактика - третій розділ криміналістики, який містить науково розроблену систему проведення слідчих і судово-слідчих дій, загальні та спеціальні рекомендації про ор­ганізацію та планування процесу розслідування, з урахуванням кримінальної та оперативно-розшукової тактики.

Окрім розроблення тактики проведення слідчих дій, кримі­налістична тактика, або, як її ще називають, слідча тактика, до­сліджує й інші тактичні засоби, якими є:

• тактична операція;

• тактична комбінація;

• слідча ситуація;

• психологічна засідка;

• слідча хитрість, пастка тощо.

Криміналістична методика (методика розслідування окре­мих видів злочинів) - сукупність криміналістичних знань і рекомендацій, що базуються на них щодо розслідування і попе­редження окремих видів злочинів.

Іншими словами, це - синтезуючий розділ криміналістики, який об'єднує положення криміналістичної техніки і тактики в їх специфічному поєднанні щодо умов і завдань розслідування конкретного виду злочину.

Складовими криміналістичної методики виступають:

• криміналістична характеристика злочинів;

• загальні принципи організації розслідування злочинів;

- принципи побудови і способів практичного використання методик розслідування й попередження конкретних видів зло­чинів і т. д.

У вигляді резюме можна дати таке узагальнення: криміналіс­тична техніка вчить, як можна і як потрібно використовувати в розслідуванні кримінальних справ науково-технічні засоби криміналістики та інші технічні знання.

Криміналістична тактика вчить як відповідно до вимог КПК правильно тактично виконувати всі передбачені цим кодексом слідчі дії.

А криміналістична методика, як уже було сказано, об'єднує знання з техніки і методики для використання у комплексі їх дій, операцій, пов'язаних із розслідуванням окремих видів зло­чинів.

Що стосується системи криміналістики не можна не за­значити того факту, що останнім часом у спеціальній кримі­налістичній літературі висуваються пропозиції про потребу перегляду системи криміналістики.

Так, О. О. Ейсмаи, російський професор-криміналіст, неза­довго до своєї смерті запропонував переділити загальну теорію криміналістики на дві самостійні частини: «Вступ у науку», що міститиме предмет, систему, методи, історію науки, та «Загаль­ну теорію», яка буде присвячена загальним питанням збирання й дослідження доказів, теорії ідентифікації.

Водночас професор М. О. Селіванов, науковець Інституту прокуратури РФ, пропонує семичленну систему, вважаючи за потрібне доповнити її окремим розділом щодо загальних пи­тань иауковозиавчого характеру, а розділи «Криміналістична методика» та «Криміналістична тактика» поділити кожний на дві частини: загальну і спеціальну.

Так професор А. В. Дулов пропонує доповнити загальнопри­йняту систему новим, як видається, перспективним розділом « Крим іналі стична стратегія».

Звичайно, кожен із названих авторів обґрунтовує свою по­зицію.

Але, як видається, чотириланкова система криміналістики відповідає її змісту та, можливо, потребує лише більш чіткого визначення критеріїв її поділу на існуючі розділи.

І тоді певні стикові проблеми теми, такі, як проблема проти­дії розслідуванню, проблема криміналістичної стратегії, проб­лема злочинної тактики, можна буде вмістити у вже наявні складові, наприклад, у структуру криміналістичної тактики. А у структурі методики розслідування - лише особливості прояву протидії та її переборення щодо специфіки розслідування кон­кретних видів злочинів.

Криміналістика, висловлюючись образно, є каналом надход­ження у сферу кримінального судочинства досягнень науки і тех­ніки, а також засобом забезпечення ефективної реалізації право­вих норм у діяльності щодо розкриття й розслідування злочинів.

Саме тому криміналістика тісно пов'язана з багатьма сфера­ми знань людини.

Зв'язок криміналістики з кримінальним правом обумовлю­ється насамперед тим, що право визначає, конкретизує види кримінально караних діянь, через що перед криміналістикою постає завдання вироблення окремих методик розслідування цих злочинів. Іншими словами, кримінальне право визначає, що є злочином, а криміналістика - якими методами його роз­слідувати.

Звичайно, тіснішим є взаємозв'язок криміналістики з кримі­нальним процесом, оскільки кримінальний процес, як право визначає (регламентує) процедуру розслідування, а криміналіс­тика на цьому ґрунті розробляє організаційні, техніко-тактичні і методичні прийоми та засоби вирішення завдань кримінального судочинства.

Принципи і норми кримінального процесу передусім фік­сують що і як повинно бути зроблено під час розслідування злочинів з тим, щоб ця діяльність була законною, щоб було за­безпечено захист прав і законних інтересів учасників кримі­нального судочинства.

А криміналістика дає рекомендації, як цього досягти.

У більшості випадків кримінальний процес і криміналістика розглядають одні й ті ж аспекти процесуальної діяльності, але з різних боків.

Наприклад, процесуальний закон установлює, що допит непов­нолітнього повинен проводитися за участі, крім захисника, якщо допитуваний є підозрюваним чи обвинуваченим, ще й іншого представника неповнолітнього, а криміналістичні рекомендації в умовах цього обов'язку будуть полягати в тому, кого саме доціль­ніше запросити на допит, щоб не тільки забезпечити дотримання прав допитуваної особи, а й створити умови для найбільш сприят­ливої та результативної обстановки проведення допиту.

Навіть більше, оскільки закон не може передбачити й відоб­разити у своїх нормах усіх ситуацій, що можуть виникнути у ході розслідування, криміналістика, усуває ці прогалини, а подеколи такі рекомендації сприймаються законодавцем і їм надається сила закону.

Так, попервах лише як рекомендація існувала порада слід­чим надавати особі, яку пред'являють для впізнання, можли­вість вибору для себе місця розташування серед інших упізна­ваних, а вже згодом вона ввійшла в закон як одне з правил про­цедури проведення цієї слідчої дії.

Зв'язок криміналістики з теорією оперативно-розшукової діяльності обумовлений тим, що обидві вони присвячені ви­робленню способів і засобів збирання інформації про злочин, але кожна своїми специфічними методами.

Тому розвиток і вдосконалення криміналістичних засобів повинен відбуватися з урахуванням рекомендацій теорії опера-тивно-розшукової діяльності і навпаки.

Так, вироблення організаційно-технічних і технічних основ і правил такої слідчої дії, як «прослуховування й фіксація теле­фонних розмов», без сумніву відбуватиметься з урахуванням досвіду проведення цього оперативного заходу, яке вже трива­лий час відображено в теорії оперативно-розшукової діяльності.

Криміналістика широко використовує положення і закони логіки, які виступають підґрунтям як для діяльності слідчого (для конструювання версій визначення періодизації розсліду­вання, застосування тактики оцінювання доказів тощо), так і для постійних криміналістичних наукових досліджень (аналіз, синтез, гіпотеза тощо).

Особливе місце у розвитку криміналістики і забезпечення наукового обґрунтування її рекомендацій належить юридичній психології.

Процес учинення злочинів і процедура їх розслідування - це в основному процес спілкування різних людей, залучених до цієї сфери.

Тому знання й використання закономірностей людського спілкування утворює основу раціонального з'ясування мотивів поведінки цих осіб, способів установлення контакту, засобів правомірного психологічного впливу з метою отримання бажа­ної для слідства інформації тощо.

Отже, слідча тактика - це передусім реалізація знань про закономірності поведінки людини, що вивчаються психоло­гією.

1, нарешті, можна сказати, що криміналістика також широко використовує у вирішенні своїх завдань дані інших наук (фізи­ки, хімії, судової медицини, біології тощо).

З іншого боку, методи й засоби, розроблені криміналістами, дедалі частіше використовуються іншими науками і в інших сферах діяльності людей (мистецтвознавстві, літературознав­стві, археології, фінансовій діяльності тощо).

Наприклад, методи рефлексного впізнавального фотозні­мання сприяли появі фотоапаратів миттєвої дії типу «Поля­роїд».

Методи криміналістичної техніки щодо встановлення дав­ності слідоутворепия широко використовуються в археології для встановлення віку знайдених археологічних об'єктів.

Розроблені криміналістикою пристрої для ультрафіолетово­го та інфрачервоного випромінення, що використовуються для дослідження документів чи інших об'єктів зі слідами, широко використовуються банківськими та іншими відповідними уста­новами для визначення справжності чи фальшивості грошей, валюти тощо.