4. Тактичні особливості проведення окремих видів допиту

А. Тактичні особливості допиту свідка, потерпілого

Процесуальний порядок допиту свідка і потерпілого визна­чається статтями 166-171 КПК України.

У ході готування до проведення допиту свідка і потерпілого слідчий керується викладеними вище загальними положення­ми тактики проведення допиту.

Необхідно врахувати, що свідок або потерпілий, на відміну від обвинуваченого і підозрюваного, зобов'язаний не тільки з'явитися за викликом слідчого, а й дати правдиві свідчення.

Перед початком допиту слідчий повинен роз'яснити свідкові зміст ст. 69 КПК яка передбачає, що особа може відмовитися давати показання або пояснення щодо себе, членів сім'ї чи близьких родичів, коло яких визначається законом.

У протоколі мусить бути відмітка про роз'яснення вимог статей 69-1, 70 КГІК і про права та обов'язки, засвідчена підпи­сом допитуваного свідка. Якщо зазначену вимогу виконано не було, показання свідка вважаються такими, що одержані з по­рушенням вимог закону, і не матимуть значення.

Порядок допиту свідка:

• встановлення особи свідка, що з'явився за викликом;

• роз'яснення йому прав і обов'язків свідка;

• роз'яснення змісту статей 69, 69-1, 70 КПК;

• попередження про кримінальну відповідальність за за-відомо неправдиві показання (ст. 384 КК) та відмову від пока­зань (ст. 385 КК);

• встановлення стосунків свідка з іншими учасниками про­несу, якщо такі відомі йому;

• пропозиція викласти відомі йому факти, що стосуються обставин справи;

• постановка у необхідних випадках доповнювальних, уточ-іповальних і контрольних запитань;

• попередження в кінці допиту (в необхідних випадках) про нерозголошення даних попереднього розслідування (ст. 121 КГІК і ст. 387 КК).

Зазвичай тактика допиту свідка залежить від конкретної слідчої ситуації:

а) обставини події справді відомі свідкові, і він дає про них детальні свідчення;

б) свідок заявляє, що йому нічого не відомо про обставини, стосовно яких його допитують, він дійсно не міг спостерігати і чути про них, хоча у справі є дані, що ці обставини йому начебто відомі;

в) обставини, що з'ясовуються на допиті, допитуваний сприймав особисто, але не дає про них детальних показань, оскільки забув їх, недостатньо чітко сприйняв або помиля- ється;

г) допитуваний дає неправдиві показання внаслідок певної заінтересованості або уникає дачі показань тощо.

Тактику допиту добросовісного свідка за умов безконфлікт­ної ситуації спрямовано на підтримання такої ситуації та на­дання йому допомоги в повному та об'єктивному висвітленні відомих йому обставин справи.

Під час допиту добросовісного свідка, який не може пригада­ти всі обставини сприйнятої події або добросовісно помиляєть­ся щодо окремих обставин, може бути застосовано систему тактичних прийомів, спрямовану на актуалізацію забутого у пам'яті, а також пред'явлення доказів.

Зовсім інша тактика обирається слідчим під час допиту в конфліктній ситуації - коли свідок є недобросовісним і не ба­жає повідомляти правду.

> До ознак, що свідчать про неправдивість показань, можна віднести:

• наявні суперечності між інформацією у показаннях і відо­мостями з тих самих питань, які містяться в інших джерелах;

• повідомлення однією й тією ж особою різних показань щодо одних і тих же обставин;

• нечіткість, неконкретність відомостей, що містяться в показан­нях за умови відсутності суб'єктивних та об'єктивних факторів, що могли негативно впливати на формування свідоцьких показань;

• збіг у навіть незначних подробицях показань декількох осіб щодо одних і тих же обставин;

• обмовки, неконтрольовані вислови, що вказують на обізна­ність допитуваного про обставини, про які з його слів йому ні­чого не відомо;

• наявність у показаннях фраз, виразів, слів, які не відпові­дають рівню розвитку допитуваного;

• очевидні ухилення від відповіді на прямі запитання та ін.

> Типові мотиви неправдивості показань свідка (потерпілого):

• страх перед можливою помстою з боку злочинців або їхніх прибічників;

• прохання, умовляння, підкуп, шантаж чи інший вплив із боку цих осіб;

• намагання приховати власну не дуже привабливу поведін­ку під час перебігу розслідування події тощо;

• намагання допомогти злочинцеві з огляду на родинні, то­вариські, інтимні чи інші стосунки;

• бажання (потерпілого) приховати наявність і джерело на­буття викраденого у нього майна і цінностей;

• скептичне ставлення до можливостей правоохоронних ор­ганів щодо розкриття злочину і намір уникнути обтяжливої участі у доволі тривалому кримінальному судочинстві у справі;

• негативне ставлення до правоохоронних органів у цілому і до міліції зокрема;

• намір самому розквитатися зі злочинцем.

Тактика допиту недобросовісного свідка полягає у достовір­ному встановленні причин і мотивів, що спонукають його дава­ти неправдиві показання, із подальшим застосуванням відпо­відпих тактичних прийомів для переборення цих чинників. Вони:

а) спрямовані на розпізнання правдивих і неправдивих пока- зань. Це:

• створення нормальної, яка не відволікає уваги допитувано­го, обстановки;

• уточнення й конкретизація непевних, неповних показань, суперечностей;

• постановка запитань для повторного викладу окремих чи всіх фактів;

• формування у допитуваного враження про неможливість і недоцільність повідомляти неправду, замовчувати певні факти;

б) тактичні прийоми, що мають на меті використання пози- тивних якостей особи допитуваного, щоб спонукати до давання правдивих показань, зокрема:

• нейтралізувати негативні якості свідка;

• використати його позитивні риси;

• звернення до почуття справедливості, совісті, чесності, добросовісного виконання своїх обов'язків;

• надання допомоги у боротьбі зі злочинністю тощо;

в) тактичні прийоми використовувані для викриття допиту- ваного у брехні:

• створити на допиті винятково робочу обстановку;

• дотримуватися коректної поведінки;

• сформувати у допитуваного переконання про те, що бреха­ти немає сенсу і що будь-який прояв неправди буде викрито, бо слідчий рішуче налаштований на встановлення істини у справі;

• застосовувати раптову постановку запитань, які стосують­ся найважливіших обставин справи;

• створити у допитуваного враження про обізнаність слід­чого про всі обставини справи і наявність у нього достатніх до­казів;

• відволікти увагу допитуваного від надуманих, брехливих показань;

• використати пред'явлення доказів без роз'яснення їхнього змісту і належності до справи (інформація для роздуму);

• раптово (неочікувано для свідка) пред'явити найбільш ва­гомі докази або пред'явити їх у певній послідовності, проде­монструвати відеофільм, магнітофонні записи тощо.

У процесі допиту свідка, як і будь-кого іншого, необхідно спостерігати за поведінкою допитуваного та його психофізіоло­гічними реакціями.

Таке спостереження дає змогу слідчому реєструвати стан свідка, орієнтуючи функцію на потребу опрацювання результа­тів такого спостереження з тим, щоб дати оцінку показань осо­би: правдиві вони чи ні тощо. Є сенс детальніше зупинитися на цих питаннях, але в кінці лекції, після з'ясування основних пи­тань теми допиту у кримінальному судочинстві.

У контексті оцінювання показань допитуваної особи та її по­ведінки доречно згадати про феномен негативних обставин у цьому процесі. Такі обставини під час допиту можуть виступа­ти у двох формах:

а) має місце неадекватна ситуації допиту поведінка допиту- ваного;

б) в одержаних показаннях відсутні дані, які закономірно, об'єктивно повинні були міститись у повідомленнях допитува- ної особи, або наявність у показаннях даних, яких не повинно бути.

Значення виявлених негативних обставин полягає в тому, що вони є специфічними сигналами неправди у показаннях і потребують використання відповідних тактичних прийомів, про які вже йшлося.

Хоча може бути й інша причина появи негативних обста­вин - мали місце супутні розслідуваній події та процедурі до­питу, але ситуаційно обумовлені ними процеси, які й призвели до неадекватної поведінки та невідповідностей у змісті пока­зань (незвичність обстановки допиту, які слідчий не зумів спо­чатку локалізувати тощо).

Належно закріплені у процесуальних документах відомості про негативні обставини разом з іншими відомостями можуть виходити за межі лише орієнтовної інформації, тобто можуть бути використані і як докази.

Перевірці та спростуванню неправди у показаннях свідка та інших носіїв вербальної інформації слугують також проведення додаткових, повторних допитів та очні ставки.

Допит потерпілого проводиться за правилами допиту свід­ка. Необхідно врахувати, що давати показання - це право, а не обов'язок потерпілого. Тому потерпілий, який погодився да­вати показання, попереджується тільки про кримінальну відповідальність за давання завідомо неправдивих показань за ст. 384 КК.

Під час проведення допиту потерпілого слідчий може засто­совувати такі ж тактичні прийоми, як і під час допиту свідка. Тактичні особливості допиту потерпілого обумовлюються мого процесуальним становищем і психічним станом на момент сприйняття подій, що мали місце.

Оскільки потерпілий володіє більшою інформацією про обставини справи, ніж інші учасники (крім обвинуваченого), розслідування справи дуже часто розпочинається саме з допиту потерпілого.

Потерпілий може озвучувати свої припущення і версії та аргументувати їх.

Оцінюючи показання потерпілого та обираючи тактичні прийоми його допиту, необхідно врахувати його психічний стан у момент сприйняття події.

Переляк, хвилювання, страх і фізичні страждання можуть сприяти спотвореному сприйняттю обставин події та пере­їм коджати правильному викладові фактів на допиті.

У таких випадках рекомендується відкласти допит потерпіло­го з метою його заспокоєння та зняття емоційного напруження.

У справах про статеві злочини потерпілі іноді ухиляються від давання показань, або дають їх у неповному обсязі внаслі­док небажання компрометувати себе або з почуття сором'яз­ливості. У цих випадках буде доцільним роз'яснити, що справа буде розглядатись у закритому судовому засіданні, або запро­понувати власноручно записати показання в протоколі.