7. Техніко-криміналістичне дослідження матеріалів документів, засобів письма та паперових грошей - цінних паперів

Під час дослідження документів прийнято розрізняти мате­ріали документів і засоби письма.

До матеріалів виготовлення документа входять:

• носій тексту: папір, картон, фанера, метал, камінь, пластма­са тощо;

• складові носія тексту: клей; різні матеріальні наповнювачі паперу, картону; барвники, консерванти та інші речовини, що падають паперу споживчих якостей.

Засобами письма є знаряддя письма людини - олівці; пір'яні, кулькові, капілярні ручки; плакатні пера; фломастери; друкова­ні форми; друкувальні машини будь-якої складності; інструмен­ти гравера і злочинця, який виготовляє підроблені документи.

Отже, матеріали документів - це матеріальний носій доку­мента і компоненти, що його складають.

Засоби письма - це знаряддя письма людини, якими пишуть, друкують, рисують, гравірують знаки і літери тексту.

Матеріали документів та засоби письма можуть бути об'єк­тами ідентифікації та діагностики документів.

Зокрема, під час дослідження документів часто виникають питання, а саме:

• чи цим засобом (олівцем, пером) виконано текст (лист);

• який клас, вид барвника, що ним виконано лотерейний бі­лет, і чи не виконано його барвником, виявленим у підозрюва­ного;

• який державний стандарт паперу, на якому виконано дору­чення, і чи він ідентичний паперу, вилученому в обвинуваче­ного.

Дослідження паперу

Папір - основний матеріал документа, який складається з:

• волокнистих матеріалів (залежно від сортів паперу ними можуть бути дерев'яниста маса, ганчірна напівмаса, білена та небілена целюлоза, макулатурна маса);

• в'яжучих (в'язких) і проклеювальних речовин (казеїн, тва­ринний клей, віск, парафін, каніфоль, крохмаль, віскоза, синте­тичні смоли).

Віскоза - концентрований розчин ксантогенату целюлози (продукт хімічної обробки деревної целюлози) в розведеному розчині їдкого натрію. Застосовують для одержання віскозного волокна, штучної шкіри, целофану).

Латекс, лятекс - молочний сік каучуконосних рослин.

В'яжучі речовини та прокладка вносяться у склад паперу для запобігання розпливу барвника;

- наповнювачів (каолін, гіпс, крейда, сульфат барію, двоокис титану, сульфіт цинку, магнезит тощо), що входять у склад па­перу для його відбілювання, фарбування та надання м'якості.

Дослідження паперу документів починається з огляду його слідчим. Останній зобов'язаний дослідити папір у проникному світлі під МЕС (мікроскопічним мікроскопом) і звернути увагу на його структуру, наявність волокон у товщі, їх колір; в ультра­фіолетових променях відмітити колір люмінесценції поверхні паперу та обов'язково визначити його товщину мікрометром або штангенциркулем.

Товщина, колір, глянсуватість, волокниста структура - пер­ші ознаки, що допомагають відшукати схожі зразки паперу для експертного дослідження.

Дослідження барвників штрихів тексту

Барвник - інтенсивно зафарбоване органічне з'єднання, ко­лір якого залежить від його здатності вибірково поглинати тіль­ки частину світлових хвиль спектра, а інші відбивати.

У XIX ст. використовувалися барвники рослинного і тва­ринного походження. Зараз застосовуються тільки синтетичні барвники, на основі яких виготовляють тверді, напівтверді та рідинні барвники (стержні олівців, чорнила, пасти для кулько­вих ручок, друкарські фарби, стрічки для друкарських маши­нок, копіювальні папери тощо).

Кольорові пасти дла кулькових ручок десь на 45% склада­ються з анілінового (анілін - органічна сполука, бузбарвна і отруйна, яку застосовують для одержання барвників, фарма­цевтичних препаратів, вибухових речовин тощо) барвника, на 20-40% зі штучної смоли та висококиплячих розчинників.

Яскравість пасти і її довге збереження на поверхні паперу до­сягаються використанням суміші компонентів різної розчин­ності.

Чорнила - найбільш розповсюджені кольорові чорнила для авторучок, що виготовлені на основі анілінового барвника з до-л ученням консервантів розчинника та іншої речовини, що запо­бігають висвітлюванню під дією сонячного світла (сонячні про­мені - вороги анілінових барвників).

Слідчий може лише візуально назвати колір, його відтінок, порівнюючи їх із каталогом кольорів, що є в його валізі, вказав­ши також, яким барвником нанесено текст - чорнилами, дру­карською фарбою, графітним олівцем тощо.

Визначити розчинність і взагалі здійснювати будь-які експе­рименти з барвником не можна - це компетенція і рівень екс­перта, який'для цього та для інших цілей (встановлення тотож­ності у складі, кольорі барвників) використовуватиме хімічні дослідження, спектрофотометрію, тонкошарову хроматографію, дослідження в ультрафіолетових та інфрачервоних променях.

Такими дослідженнями також можуть бути виявлені ознаки, що свідчать про час виконання документа, послідовності нане­сення штрихів, а інколи й ознаки конкретного пишучого прила­ду (засобу).

Оглядом олівцевих штрихів під мікроскопом можна виявити частки каоліну (гірська порода, що складається переважно з ка­олініту - мінералу класу силікатів, білого кольору), слюди у вигляді блискучих лусок.

За кількістю відкладених часток на одиницю поверхні та їхнім розміром визначається (переважно експертом) номер олівця.

Олівці бувають звичайними, кольоровими, копіювальними, стрижні олівців виготовляють із однорідної суміші барвника, в'язкої речовини (каоліну), пом'якшувачів і наповнювачів.

Кольорові та копіювальні олівці розрізняють за їхніми барв­никами, які досліджуються за загальними критеріями дослід­ження інших видів барвників.

Клеючі речовини - для наклеювання фотографій на доку­ментах, для склеювання частин документів.

Бувають мінерального, рослинного, тваринного і синтетич­ного походження.

Однорідність або відмінність складу можуть бути виявлені різними експериментальними методами: мікроскопічними, хі­мічними, фізичними, фізико-хімічними.

Наслідком установлення клеючих речовин можуть бути ви­рішені питання щодо похоїіження та виду клею.

Дослідження засобів (знарядь) письма

Під час дослідження письма в документах належить врахо­вувати, що засоби письма утворюють не тільки забарвлені штрихи, а й масковані барвником об'ємні сліди давлення і ков­зання.

Олівець, перо і кулька в ручці, плакатне перо «Редис» і «Ло­патка» крім забарвленого сліду залишають сліди тиснення і ков­зання, які характеризують ознаки слідоутворювального об'єкта, що дає змогу здійснювати їх розшук і ототожнення за їхніми слідам и.

Погано заточений олівець, кулька авторучки, неоднакові за шириною розщепи пера, фабричне плакатне або кустарне пе­ро - всі вони залишають траси. Ці сліди є мікроскопічними.

Тому огляд необхідно здійснювати із застосуванням мікро­скопа та запрошувати фахівця.

Оглядом належить зафіксувати ширину забарвленого сліду штриха, потім під косим світлом виявити тиснення і виміряти їх.

Надсилаючи знаряддя письма на експертизу, слідчий зобов'язаний повідомити, що знаряддя, наприклад, олівець, піс­ля написання не застругували для письма тощо.

Дослідження грошових знаків і цінних паперів

У всій різноманітності документів особливе місце належить цінним паперам, зокрема грошовим знакам.

До найбільш розповсюджених видів цінних паперів нале­жать: акції, облігації, сертифікати акцій, банківські векселі, век­селі суб'єктів господарювання, чеки, акцизні марки, різноманіт­ні акти на право володіння майном і нерухомістю тощо.

Названа група документів з огляду на специфіку виконува­них ними функцій має спеціальну систему захисту від підроб­лені ія.

Обізнаність із елементами цієї системи є першою умовою встановлення фактів підроблення цінних паперів і грошей.

Для виготовлення цінних паперів і грошових знаків вико­ристовується папір, виготовлений за спеціальною технологією, що містить різні елементи захисту:

- водяні знаки, відлиті або нанесені егутером, одно- чи бага-тотонові;

• планшети;

• пластини (флюоресцентні);

- волокна шовкові або синтетичні, видимі або невидимі, флюоресцентні чи не флюоресцентні;

• нитки та полоски безпеки (металізовані та синтетичні);

• мікрокапсули;

• різноманітні хімічні насичення.

У деяких державах для виготовлення важливих документів застосовують спеціальні полімерні матеріали, широкий асорти­мент спеціальних поліграфічних фарб, що диференціюються як за кольором, так і за складом.

Використовуються фарби, які унеможливлюють копіювання відповідних реквізитів документів, виконаних цими фарбами, через їх хімічну нестійкість, флюоресцентність, теплочутли-вість, електропровідність, «магнетизм», рентгеноконтрастність, непрозорість в інфрачервоних променях, оптичну перемінність тощо.

Для поліграфічного оформлення таких документів застосо­вують усі основні способи друку - високий, площинний (плос­кий), глибокий.

Захист документа забезпечується за рахунок їх ускладнених різновидів:

- офсетний друк з ірисовим спектром фарб двох та більше кольорів;

- високий друк;

• Орловський друк;

• металографічний одно- і багатобарвний друк;

• одно- і багатокольоровий мікродрук;

• двосторонній друк суміщених зображень - одночасний друк окремих елементів документа (за такого друку однакові або схожі за конфігурацією фрагменти орнаментів або певних зображень наносяться на лицевій та оборотній сторонах листа з тонким позиціюванпям за місцем нанесення).

Під час вивчення таких документів па просвіт фрагменти зображень на лицевій стороні та обороті повністю суміщають­ся, утворюючи логічно завершені рисунки, абревіатури та інші зображення;

• безбарвне (безколірне) тиснення (вичавлювання), коли названі елементи наносяться за технологією глибокого друку без використання барвників, через що утворюється характер­ний для цього способу друку рельєф на папері.

• багатобарвний (багатоколірний) глибокий мікродрук, що становить собою багаторазово повторювані тексти різного зміс­ту або цифрові реквізити, набрані дуже дрібним шрифтом (ви­сота значка нижче 0,4 мм).

У поліграфічному оформленні бере участь значний набір спеціальних графічних елементів у вигляді:

• захисної сітки;

• гільйоширних набірних рамок;

• гільйоширних орнаментів;

• асюре;

• коро;

• віньєток;

• інших засобів декору.

Гільйошир (гільйоширування) - гравірування на поверхні предмета (грошових знаків) сітки кривих (хвилястих) перепле­тених ліній.

Асюре - друкарська лінійка, якою утворюють відбиток у вигляді кількох тонких паралельних ліній; у друці цінних папе­рів і грошових знаків це - важливі місця захисту.

Коро - сукупність, система декоративних елементів (при­крас).

Віньєтка - графічна прикраса у книжках та інших друкова­них виданнях.

Для більшості випадків підроблення цінних паперів і грошо­вих знаків є характерними всілякі імітації - окремі відтворення змісту документів; внесення змін у реквізити підчищенням, дописуванням, дорисовуванням, додруковуванням, витравлю­ванням і змиванням.

Зрідка має місце повне підроблення грошових знаків та бланків пінних паперів.

Як за імітації, так і за повного підроблення злочинці змуше­ні відтворювати або основні засоби (елементи) захисту, або сис­тему захисту в цілому.

Зупинімося на деяких способах відтворення (підроблення) елементів захисту документів.

у Смуга безпеки та водяний знак.

Підроблення водяного знака досягається зміиенням оптичної щільності паперу в місці розташування псевдоводяного знака.

Відомі випадки підроблення рисуванням або нанесенням по­трібного зображення з використанням спеціально виготовлено­го кліше розчиненими фарбами (типу цинкових або титанових білил), прописуванням паперу масляними, смолистими або соскоподібними речовинами.

Таке підроблення може бути виявлено за бокового освітлен­ня за наявністю локальних ділянок, що відрізняються від тла за здатністю до відображення, наявністю сторонніх речовин.

Такий «водяний знак» в ультрафіолетових променях інтен­сивно люмінесціює. Застосовується підроблення водяних зна­ків і з використанням хімічних засобів.

Найбільш відомим є нанесення літографічного (літографія -різновид плоского друку, за яким друкування здійснюється з літографського каменю, цинку, алюмінію тощо) водяного зна­ка, а для виготовлення літографської форми може бути вико­ристано папір зі справжнього документа.

Підроблення такого елемента захисту, як смуга безпеки, теж відбувається різними способами.

Найбільш простим є імітація смуги рисуванням, наприклад, графітовим олівцем.

Смугу також можуть підробити розміщенням між декілько­ма шарами паперу якогось схожого матеріалу.

Інколи підробляють (відтворюють) не саму смужку, а наявні па ній додаткові елементи.

Наприклад, друкують фарбою мікротекст.

У випадку, коли смуга безпеки частково виходить на поверх­ню паперу, її зовнішні елементи відтворюють наклеюванням фрагментів із фольги або локальним нанесенням металічного покриття з подальшим імітуванням додаткових елементів різ­ними способами.

Є випадки, коли смугу безпеки, зі справжнього документа, ідо вийшов із використання, витягують і поміщають у підроб-ний документ; це виявляється наявністю здвоєння листів папе­ру, невідповідністю характеру розміщення смуги в папір, а та­кож дослідженням інших ознак справжності документа.

> Волокна. У иідробпому бланку наявність волокон у папері відтворюють рисуванням, наклеюванням схожих за кольором і властивостями інших волокон, розміщенням усередину зволо­женого паперу з поверхневим обробленням його чи без такого.

Окремі з цих способів підроблення можуть бути виявлені дослідженням документа з незначним збільшенням зві .айгюге освітлення та в ультрафіолетових променях за рахуно. фіксації невідповідності фізичних властивостей волокон справжнім.

> Поліграфічний захист. У злочинних цілях застосовуються різні способи друку, зокрема й ті, що використовуються для ви­готовлення справжніх документів.

Найчастіше застосовують різновиди плоского друку, який характеризується такими вже згадуваними загальними ознака­ми, як відсутність рельєфу в місці розташування штрихів, не­значна товщина барвникового шару.

Так, під час виготовлення підробок із використанням кольо­рових лазерних і струминних друкарських пристроїв, кольоро­вих ксероксів, кольорового офсетного друку видимий простим оком малюнок під час дослідження з використанням лупи ста­новить собою сукупність різнокольорових (крапок).

Під час порівняння зі справжнім документом поряд із вказа­ними виявляються відмінності у вигляді паперу, зовнішньому вигляді барвникового відбитка, а також у точності відтворення дрібних деталей зображення.

Інколи для підроблення цінних паперів і грошей використо­вують повне або часткове малювання його зображення, розфар­бовують контури зображень, отриманих одним зі способів репрографії або рисування.

Часткове підроблення є найбільш характерним для іменних цінних паперів.

Первинний зміст реквізитів таких документів змінюється підчищенням, дописуванням, додруковуванням, дорисовуван­ням окремих знаків, витравлюванням (змиванням), виконан­ням знаків, накладанням або комбінацією вказаних способів.

Підробленню піддаються також відбитки печаток і штампів, про що вже йшла мова і на практиці встановлення факту тако­го виду підроблення документів не викликає труднощів.

> Методика дослідження грошових знаків і цінних паперів

Ця методика мас-: специфіку, обумовлену наявністю в таких документах системи захисту.

Попередньо вивчаються реквізити документа з метою вияв­лення ознак їхньої справжності.

Огляд виконується з використанням джерел білого світла та ультрафіолетового випромінення або лупи з трикратним збіль­шенням.

Для контролю магнітних міток можуть використовуватися різні магнітні сенсорні прилади.

Якщо буде виявлено сліди підроблення реквізитів, подальше дослідження бланка втрачає сенс.

У разі не встановлення видимих ознак підроблення реквізи­тів проводиться дослідження самого бланка.

Він порівнюється зі справжнім документом - за малюнком, кольором, товщиною ліній захисної сітки та способом її друку. Порівнюють:

- зміст, розміщення та кольорове вирішення поліграфічного зображення, зокрема гарнітуру використаних шрифтів і спосо­би друку окремих елементів;

- колір, глянець, оптичну щільність паперу;

• елементи захисту (малюнок і розміщення водяних зна­ків);

• наявність і колір люмінесценції матеріалів письма окремих фрагментів поліграфічного зображення, записів, паперу і запов­нення його волокнами, нитками;

• наявність магнітних та інших міток, які можна виявити ві­зуальним оглядом тощо.