2. Об'єкти судової балістики

Якщо розширено підходити до питання об'єктів судової ба­лістики, то серед таких:

• вогнепальна зброя та її частини, схованки її зберігання;

• пристрої та предмети, які не є зброєю, але схожі з нею: стар­тові, будівельно-монтажні, пневматичні та газові пістолети, за­пальнички, іграшки під зброю тощо;

• боєприпаси, гільзи, кулі, шріт, капсулі, пижі, прокладки;

• матеріали та інструменти для виготовлення та споряджен­ня бойових припасів;

• вибухові речовини (порох та його компоненти), вибухові пристрої (гранати, міни тощо);

• сліди - відбитки на гільзах, кулях, шротах, прокладках і пи­жах;

• кульові, дробові пробоїни та пошкодження - ум'ятини, трі­щини, розриви, роздуття зброї, укорочення дула та інші його зміни.

У вузькому розумінні до об'єктів судової балістики можна віднести:

• вогнепальну зброю;

• боєприпаси до вогнепальної зброї;

- сліди від застосування вогнепальної зброї: сліди на кулях; на гільзах; на перешкодах.

Але всі ці об'єкти будуть предметом вивчення судової балісти­ки за умови, що вони є дотичними до злочинної діяльності.

Пізнання особливостей та ознак названих об'єктів, установ­лення закономірностей утворення слідів кримінального засто­сування зброї складають предмет судової балістики.

Вогнепальна зброя (її поняття і класифікація)

У спеціальній літературі немає єдиного визначення ні по­няття вогнепальної зброї, ні загальноприйнятих підходів до її класифікації.

Вогнепальна зброя - це механічний пристрій багаторазової дії, в якому для вильоту кулі з каналу дула з тим, щоб уражати на відстані ціль, використовується енергія хімічного розкладу вибухових речовин.

У слідчій практиці трапляється багато предметів, які можуть уражати, але вони не є вогнепальною зброєю.

Інколи, навпаки, вони за зовнішнім виглядом і формою не схожі на зброю, але стріляють, мають уражаючі властивості та є вогнепальною зброєю.

Окрім того, трапляються предмети, що становлять собою майже копію вогнепальної зброї, навіть стріляють, але не є вогнепальною зброєю.

Тому відпесшіня тих чи інших предметів до вогнепальної зброї чи до бойових припасів відбувається з урахуванням пев­них військово-технічних ознак і цільового призначення. Ін­шими словами, вогнепальна зброя повинна відповідати пев­ним критеріям: загальному критерію; спеціальним критеріям.

Загальний критерій визначає цільове призначення зброї (в боротьбі знищувати живу силу і технічні споруди чи об'єкти).

Тобто, зброєю за конструкцією може бути будь-який пред­мет, аби лише пін мав уражаючу силу (дію).

Але цього замало, треба, щоби предмет відповідав спеціаль­ним критеріям:

• для викиду, метання снаряда мусить бути використана енергія, що утворюється під час згорання вибухової речовини (пороху та ін.) - вогнепальність.

• предмет повинен мати дуло - пустотілу трубку для спря­мування польоту снаряда та згорання вибухової речовини;

• наявність у предмета пристрою для запалення заряду -(ударно-спускового механізму);

• достатня уражаюча (убивча) дія снаряда;

• достатня міцність конструкції предмета - зброї;

• надійність.

Для визначення (предмета), чи зброя є вогнепальною, вихо­дять із того, чи відповідає цей предмет усім переліченим загаль­ним і спеціальним критеріям одночасно.

Перші три спеціальні критерії (тобто вогнепальність, наяв­ність дула та ударно-спускового механізму) можна визначити органолептично під час огляду зброї на місці події.

Але щодо міцності конструкції, її надійності та уражаючої дії снаряда, тобто убивчої сили, то для встановлення цих критеріїв потрібні спеціальні знання спеціаліста.

Тому для визначення, чи є предмет вогнепальною зброєю, призначається судово-балістична експертиза, про яку мова піде згодом.

Для наукового оцінювання вражаючої дії снаряда (убивчої сили) визначають кінетичну енергію снаряда за формулою

Б4 = ту²,

де т - маса снаряда в кг;

v - швидкість польоту снаряда в м/сек;

Б - площа поперечного розрізу снаряда.

Мінімальне значення кінетичної енергії снаряда складає 0,05 кгм/мм² і коливається від 1,1 до 3,0 кгм/мм² для сфе­ричних снарядів (військово-технічний критерій - 8 кгм/мм²).

Ствол (дуло), як уже зазначалося, має вигляд порожнистого циліндра. Один кінець його (куди вставляється патрон) дещо збільшений у діаметрі та називається патронником (казенною частиною), інший (звідки вилітає куля, шріт) - стволом (ствольною частиною), люфою, цівкою.

У патронник вміщують патрон із пороховим зарядом і сна­рядом.

Внутрішні стінки каналу ствола бойової та спортивної зброї мають гвинтоподібні канавки - нарізи (нарізна зброя), виступи між якими називаються полями.

У більшості моделей вітчизняної зброї є чотири нарізи, які в'ються зліва вгору направо.

У деяких іноземних зразках трапляється більше чотирьох нарізів, а саме від 5 до 8.

Взагалі нарізи можуть бути право- і лівонахиленими.

Окрім цього, нарізи характеризують як напрямок, так і ши­рину і крутизну, тобто «крок». Виступи між нарізами утворю­ють поля нарізів.

Нарізи служать для надання кулі обертального руху, або, точніше, обертально-поступального руху, і стабілізують політ кулі (2000-3000 обертів на сек).

Початкова швидкість кулі (польоту кулі) у бойовій зброї -300-1000 м/сек.

Ствол може бути нарізним, як уже зазначалося, гладким або комбінованим (система «Парадокс»). Для поліпшення бойових якостей ствольна частина в деяких видах зброї має звуження -«чок».

Дула мисливської зброї не мають нарізів, тому її називають гладкоствольною.

Вогнепальна зброя будь-якого виду характеризується каліб­ром, тобто відповідною величиною канала ствола і кулі.

У нарізній зброї калібр вимірюється відстанню між двома протилежними полями нарізів.

У державах з метричною системою розповсюджені калібри (у міліметрах): 5,45; 5,6; 6,35; 7,62; 7,65; 9; 11,43 мм.

8 англосаксонських країнах калібр визначається в частках (тисячних - у Великій Британії, сотих - у США) дюйма (дюйм - 2,54 см):

калібр 5,6 - це .220 (.22);

6,35 - це .250 (,25);

7,62 - 7,65 - це .300 (.30);

9 мм - .350 (.35); 11,63 мм - .450 (.45).

Історична, саморобна та більшість мисливської, як уже за­значалось, мають гладкий ствол.

Гладкий ствол може мати різноманітне свердління: свердлін­ня типу «циліндр» - тобто однаковий діаметр на всьому проміжку каналу; «циліндр із напором», тобто поступовий перехід - звуження до ствольного зрізу: а) «напівчок», «чок», «повний чок» - залежно від форми і протяжності звуження у ствольній частині.

Конструкція ствола, що називається «Парадокс» (уже згаду­вана), є характерною тим, що стінки здебільшого гладкі і тільки на обмеженій ділянці біля ствольного зрізу розташовуються численні неглибокі й вузькі нарізи - поля, які вужчі за ті, що є в нарізних стволах.

Калібр гладкоствольних рушниць позначається в умовних одиницях (тобто не в метричних величинах) і визначається кількістю круглих (сферичних) свинцевих куль, що за діа­метром підходять до цього ствола, які можна відлити з одного англійського торговельного фунта свинцю (453,6 г).

Співвідношення калібрів і реальних розмірів каналів стволів є такими:

12 калібр - 18,2-18,75 мм;

16 калібр - 17,0-17,25 мм;

20 калібр - 15,5-15,75 мм;

28 калібр - 14,0-14,25 мм;

32 калібр - 12,5-12,75 мм (це для рушниць вітчизняного ви­робництва).

Калібр зброї нанесено на площинах казенної частини ствола і на денці гільзи.

Характеризує вогнепальну зброю також довжина каналу ствола: наскільки довший канал ствола, настільки більша почат­кова швидкість, тобто кінетична енергія, а отже, пробивна сила, кучність стрільби. У прямій пропорції (крім цього, звичайно) ці величини залежать також від величини заряду патрона.

Важливим елементом вогнепальної зброї є її ударно-спуско­вий механізм - взаємозв'язана система частин зброї, призначена для заряджання (подавання і досилання патрона до патронни­ка), для замикання каналу дула на момент пострілу (тобто таке забезпечення необхідної герметизації патронника і дула для на­лежного згорання порохового заряду, без чого неможливий пов­ноцінний постріл), а також розбиття капсуля і розрядження зброї (тобто виймання відстріляної гільзи з патронника).

Ударно-спусковий механізм в автоматичній зброї приво­диться в дію енергією порохових газів, що виникають під час пострілу, або вручну. У неавтоматичній, згодом, за цією озна­кою будемо поділяти зброю на автоматичну, напівавтоматичну і неавтоматичну.

Особливе значення має та деталь запирального механізму, що безпосередньо закриває казенний зріз ствола (бо відбиток його контактної поверхні залишається на денці гільзи - це слід пострілу, про що буде мова трохи згодом):

• у ствольнозарядній історичній зброї та в саморобній зброї (пістолетах) - заглушка казенної частини ствола;

• у зброї вільнорухомим (вільноковзаючим) затвором - пе­редній зріз замка;

• у револьверах - казениик або задня стінка рамки, що при­кривають задній зріз чергової комори;

• у мисливській зброї з розмикним стволом (стволами) -щиток колодки або вгвинчена у нього брандтрубка.

В автоматичній зброї енергією порохових газів викидається снаряд, проводяться перезаряджання і установлення зброї на бойовий звід.

Натисканням на спусковий гачок відбувається постріл, і весь цикл повторюється знову (така зброя називається самозаряд­ною автоматичною, наприклад, пістолет Токарева 7,62 мм (ТТ), пістолет Макарова 9,0 мм (ПМ), пістолет «Парабелум» 9,0 мм тощо.

Якщо натисканням на спусковий гачок відбувається кілька пострілів (доки в магазині є патрони), така зброя називається самострільною автоматичною (повний автомат), наприклад пістолет Стєчкіна, автомат АК (хоча він може вести стрільбу одиночними - як самозарядна зброя), ППШ, ППС.

Перезаряджання і установлення замка на бойовий звід у не­автоматичній зброї проводиться вручну.

Так, для підготовки гвинтівки до стрільби слід відвести замок назад, потім послати вперед і замкнути дуло.

У мисливській рушниці - розімкнути дуло, вкласти в нього патрон і замкнути дуло.

Тепер наведемо судово-балістичну класифікацію вогнепаль­ної зброї.

> За цільовим призначенням:

• бойова (військова і кримінальна);

• цивільна;

• службова.

Бойова (військова) зброя (тільки заводського виготовлення) призначена для вирішення бойових завдань, прийнята на озброєння армії на інших військових формувань. За техніко-тактичними характеристиками вона має підвищену пробивну силу, дальність польоту.

Цивільна служить для використання державними посадо­вими особами, яким законом дозволено носіння, зберігання і використання вказаної зброї для самозахисту або для виконан­ня покладених на них обов'язків щодо захисту життя і здоров'я громадян, їхньої власності, охороні природи і природних ре­сурсів, цінного та небезпечного вантажу, спеціальної корес­понденції.

До неї належить вогнепальна гладкоствольна або нарізна зброя зі ствольною енергією не більше 300 Дж (для коротко-ствольної), а також вогнепальна гладкоствольна довгостволь­на зброя.

Службова зброя не пристосована для ведення нею вогню чергою, калібр не більше 25 мм, дальність польоту кулі, сила ураження - на 20% менше від бойової аналогічних зразків.

> Бойова зброя, своєю чергою, поділяється на:

• артилерійську;

• стрілецьку.

> Бойова стрілецька зброя поділяється на:

• групову (колективного обслуговування - кулемети);

• індивідуальну (ручну).

> Цивільна зброя поділяється на:

• зброю самозахисту - це вогнепальна, гладкоствольна, довгодульна зброя, а також вогнепальна безствольна зброя з патронами травматичного, газового, світлозвукового ураження; ■ азова зброя, електропюкова зброя;

• спортивну зброю - для тренування стрільців (нарізні гвин­тівки, дрібнокаліберні пістолети, револьвери калібру 5,6 мм для стрільби патронами кільцевого запалювання);

• для спортивних змагань (з точним боєм, що поділяється на: цільову дрібнокаліберну зброю (пістолети, гвинтівки); цільову для стрільби патронами з військової зброї (пістолети); спеціальні гвинтівки (двоствольні, гладкоствольиі - для стен­дової стрільби) тощо;

- мисливська зброя - заводського виготовлення, довго­ствольна. Буває для стрільби кулями, шротом, комбінованою, тобто нарізною та гладкоствольною.

Кульова мисливська зброя зазвичай має одне нарізне дуло для стрільби кулями. За калібром мисливська зброя може бути карабінами (5,6-9 мм), нітроекспресами (менше 16 мм), штуце­рами (12-28 мм).

Шротова мисливська зброя має один або декілька гладких дул, розташованих горизонтально або вертикально.

Такі рушниці призначені для стрільби дробом або шротом, а також свинцевими кулями круглої форми або спеціальної кон­струкції.

їхній калібр визначається, як уже зазначалося вище.

Мисливська зброя може бути: замковою (карабіни і штуцери з рухливим замком; з розмикними стволами (більшість дробо­вої, шротової зброї).

Окрім цього, мисливська зброя може бути: курковою, без-курковою (курки розташовані всередині ударно-спускового ме­ханізму, схованому у станині: дробова гладкоствольна; кульова нарізна: штуцери, карабіни, гвинтівки; комбіновані рушниці з 2-4 гладкими і нарізними стволами.

Немисливська, залежно від конструктивного розташування стволів: горизонтального розміщення; вертикального; комбіно­ваного; сигнальна зброя.

> Ручна вогнепальна зброя поділяється за калібром на:

• дрібнокаліберну: 5-6 мм;

• середньокаліберну: 7-9 мм;

• крупнокаліберну: більше 10 мм.

> За довжиною ствола:

• короткоствольна: 150-160 мм (пістолети, револьвери);

• середиьоствольна: 160-550 мм (автомат, карабін, штуцер);

• довгоствольна: 550-800 мм (гвинтівки, карабіни).

> За будовою каналу ствола:

• гладкоствольна;

• нарізна;

• комбінована (гладконарізна).

> За кількістю стволів:

• одноствольна;

• багатоствольна (двоствольна).

> За кількістю зарядів-патронів:

• однозарядні;

• багатозарядні.

> За дією ударно-спускового механізму або за способом дії перезарядного пристрою.

> За способом заряджання:

• шомпольна;

• казнозарядна.

> Залежно від снаряда:

• кульова зброя;

• кульово-дробова;

• дробова (шротна).

> Залежмо від способу запалювання капсуля:

• зброя бокового бою (майже не використовується);

• зброя колового (кільцевого) бою;

• зброя центрального бою.

> За характером стріляючого механізму:

• зброя термічної дії (механізму) (ствольнозарядна історич­на зброя і сучасні «підпали»);

• куркового механізму (револьвери зразка 1895 р. системи «Наган»);

• ударникового механізму (пістолет ТК - «Тульський Коро-віна»);

• курково-ударниковий (ПМ, АКМ);

• замкові механізми (ППШ - Шпагіна, ППС - Судаєва, ППД - Дєгтярьова тощо);

• механізм електрозапалювальної дії (французька гвинтівка Де Барона і Дельмаса 1866 р., американська гвинтівка С. Руссе-ля 1834 р.).

> За способом виготовлення або походження:

• стандартна і атипова (зброя нестандартної конструкції -пристрої, замасковані під побутові прилади-предмети (авторуч­ки, портсигари, тростини тощо), саморобні пістолети, револьве­ри, обрізи та самопали мають відхилення в конструкції порів­няно зі стандартною зброєю аналогічного типу));

• заводська, кустарна (нестандартна, кустарна, саморобна, перероблена - кримінальна зброя).

> За конструкцією:

• гвинтівки,

• карабіни,

• автомати,

• автомати-карабіпи,

• пістолети,

• иістолсти-кулемсти,

• револьвери,

• штуцери (важкі, нарізні, з коротким або довгим стволом чи двома стволами: «МЦ-7»).

> Можна поділяти вогнепальну зброю:

• за масою,

• за пробивною силою,

• за моделями,

• за найменуванням:

• заводу - ТОЗ,

• міста - Прага,

• фірми - «Сміт-Вессон»,

• держави - «Чеська збройовка»,

• символа - «Лось», «Барс», «Медвідь» тощо,

• прізвищем конструктора - Макарова, Марголіна, Стєчкіна.

Деякі відомості про ручну вогнепальну зброю

Револьвери. Револьвер - це короткоствольна (довжина дула від 57 до 267 мм), багатозарядна, неавтоматична зброя з бараба­ном, що обертається, який служить патронником.

Вітчизняний револьвер системи «Наган» (назва за прізви­щем винахідника, взятий на озброєння у нас), зразка 1895— 1905 рр.- семизарядний, Сміта-Вессона - п'ятизарядний (США), «Велодог» (Франція) - п'ятизарядний та ін.

Відмінною особливістю револьверів є наявність барабана, в якому розміщуються патрони.

Стрільба ведеться одиночними пострілами, боєпостачання провадиться з барабана, обертанням останнього під час уста­новлення курка на бойовий звід.

Після стрільби стріляні гільзи витягуються шомполом вруч­ну поодинці або ж усі зразу під час заміни барабана.

Ударно-спусковий механізм буває відкритим і закритим.

На базі бойового револьвера виробляють спортивні, каліб­ром 5,6 мм і цільові (службові типу Р-92с, ДОГ - 1, а також стартові, сигнальні й освітлювальні, використовуючи для цього холості або ж освітлювальні патрони).

В основному всі револьвери обладнані самовзводом.

Є вади, зокрема в системі «Наган» - недосконалий ударно-спусковий механізм, насування перед пострілом барабана з пат­ронами па казенну частину, незручності під час перезаряджан­ня, значні габарити, але пайслабкіший критерій - низька почат­кова швидкість кулі - всього 272 м/с.

Пістолети. Пістолет - ручна, короткоствольна (довжина ствола від 53-250 мм), багатозарядна, автоматична вогнепаль- на зброя. *

Калібр зброї - від 2,7 до 11,45 мм.

Всі пістолети мають змінні магазини.

У слідчій практиці трапляються такі моделі вітчизняних пістолетів: 6,35 мм - тульський Коровіна (ТК); 7,62 мм - туль­ський Токарева (ТТ); 9,0 - Макарова (ПМ); 9,0 мм - автома­тичний пістолет Стєчкіна (АПС); 5,45 - спеціальний дрібнока­ліберний (ПСМ) і спортивні дрібнокаліберні пістолети.

Основна відмінність пістолетів від револьверів - це автома­тичне перезараджання, відсутність барабана і наявність магази­на, звичайно в рукоятці.

Дуло вміщено всередині кожуха, який вільно рухається.

Ударно-спусковий механізм - відкритого або закритого типу.

Для стрільби з пістолета необхідно кожух замка відвести назад; ударний механізм при цьому буде поставлено на бойовий звід.

Отже, в пістолеті на бойовому зводі патрон міститься в пат­роннику.

Тому для попередження випадкових пострілів пістолети ма­ють пристрої, що називаються запобіжниками.

Найбільш поширені бойові пістолети: калібр 7,62-11, 43 мм, маса без патронів 0,73-1,1 кг, бойова швидкострільність 14-40 пострілів на хвилину, ємність магазинів 7-20 патронів, початкова швидкість кулі 250-420 м/с, маса кулі 5,52-15,2 г, прицільна дальність 50-70 м.

Пістолет-кулемет - індивідуальна вогнепальна автома­тична зброя, спроектована під пістолетний патрон, у якій поєд­нується портативність пістолета з неперервністю кулеметного вогню.

Калібр 9-11,43 мм, маса без патронів 3,07-3,74 кг, темп стрільби 550-1090 пострілів на хвилину, ємність магазинів 20-40 патронів, початкова швидкість кулі 360-412 м/с, маса кулі 8-15,2 г, максимальна дальність 100-250 м.

Вітчизняні зразки: «Кедр», «Клин», «Кедр-Б», пістолет-кулемет Шпагіна (ПКШ), Дегтярьова (ПКД), Судаєва (ПКС).

Іноземні: 9,0 мм «Узі» - Ізраїль, 9,0 мм «Інгрем» - США, 7,65 «Скорпіон» - Чехія.

Тобто, пістолети-кулемети - проміжна зброя між пістолета­ми й автоматами.

Довжина ствола менша, ніж у автомата, але більша, ніж у пістолета.

Для стрільби необхідно масивний замок відвести назад і за­тримати на бойовому зводі.

Після натискання па спусковий гачок замок спрямовується вперед, досилає патрон до патронника і розбиває капсуль - від­бувається постріл.

Замок частиною порохової енергії відкидається назад, при цьому він викидає стріляну гільзу і стає на бойовий звід.

Якщо ж спусковий гачок був у натиснутому стані, то цикл стрільби буде повторюватись автоматично, поки його натиснуто.

Автомати. Автомат - це ручна середньоствольна (довжи­на ствола від 225 до 530 мм), багатозарядна, автоматична, вогнепальна зброя, з якої можна вести вогонь як одинични­ми, так і серіями пострілів. Ще автомат називають багато­зарядною автоматичною гвинтівкою, яку використовують для штурму.

Тому в деяких державах автомати називають штурмовими гвинтівками, наприклад, «Фолькс-штурм ФТ-45» (Німеччина), «Гаранд M 1» (США), «Клерон ФА МАС» (Франція).

Вітчизняні штурмові гвинтівки - самозарядний карабін Си-монова (СКС), автомат Калашникова (АК), АК-47 зі складним прикладом, АКМ і АКМС - використовують проміжний (по­легшений) патрон калібру 7,62 мм зразка 1943 р. (для АК-74 використовують дрібнокаліберний патрон 5,45 мм).

Автомати відрізняються від пістолетів-кулеметів приціль-пістю і дальністю ведення вогню (до 600 м), конструкцією зам­ка і механікою пострілу.

В автоматах перезаряджання також провадиться газами, які утворюються під час пострілу, але не безпосередньо, а від­веденням їх у спеціальний пристрій.

Для пострілу необхідно відвести замок назад і відпустити.

Він під дією пружини повертається в попереднє положення і при цьому дошле патрон до патронника, замкне дуло і поста­вить ударно-спусковий механізм на бойовий звід.

Для пострілу необхідно натиснути на спусковий гачок, після чого займеться капсуль і підпалить пороховий заряд.

Порохові гази приведуть кулю в рух, але замок не буде руха­тись, оскільки він щільно закриває патронник.

Коли куля пройде відвідний отвір у стволі, порохові гази по­траплять до газової камери та урухомлять толок зі штоком, останній відведе замок назад і викине стріляну гільзу, вернеться назад і проведе перезаряджання.

Якщо спусковий гачок не було натиснуто, то цикл закінчиться і автомат стане на бойовий звід.

За натиснутого гачка цикли будуть повторюватися, тоб­то буде відбуватися автоматична стрільба, поки його натис­нуто.

Гвинтівки, карабіни, штуцери. Гвинтівка - це довго­ствольна (довжина дула від 600 до 800 мм), одно- чи багато­зарядна, неавтоматична вогнепальна зброя.

До Великої Вітчизняної ізійни гвинтівки в різних країнах ма­ли такі калібри: 6,5; 7,0; 7,5; 7,62; 7,65; 7,71; 7,92; 8,0 мм.

У Росії існував єдиний калібр для ручної зброї - 7,62 мм; у Німеччині - 7,92 і 8,0 мм.

Російська гвинтівка зразка 1891/1930 рр. була найкращим конструктивним рішенням завдання піхотної зброї (винахід­ник - капітан Мосіп)-

Гвинтівка під час другої світової війни вистояла проти німецьких гвинтівок Маузера, Манліхера тощо.

Вітчизняна гвинтівка - магазинна, п'ятизарядна, неавтома­тична, з примкнутим багнетом.

Проте безпосередньо гвинтівки для вчинення злочинів вико­ристовуються не часто, через громіздкість.

Найчастіше злочинці з бойових гвинтівок виготовляють обрізи укороченням довжини дула і приклада.

Карабін - середньоствольна (довжина дула до 600 мм), одно-чи багатозарядна, неавтоматична вогнепальна зброя, виготов­лена па основі гвинтівки за рахунок укорочення (конструктив­ного) ствола та приклада.

Останнім часом гвинтівки і карабіни виготовляють автома­тичними: 7,62 мм - автоматична гвинтівка Токарева (СГТ), самозарядний карабін Симонова (СКС), сконструйовано й са­мозарядні мисливські рушниці - «МЦ-21».

Боєприпаси

У криміналістичній літературі термін «боєприпаси» має роз­ширене тлумачення: під ним розуміють і мисливські припаси (гільза, порох, дріб, пижі, прокладки тощо), які насправді за суттю не належать до бойових припасів, а утворюють самостій­ну групу (категорію).

Власне до бойових припасів належать патрони - боєзаряди, що об'єднують у собі всі елементи, необхідні для пострілу.

Такі патрони ще називають унітарними, в яких всі елементи об'єднано гільзою в єдине ціле (кулю, пороховий заряд, капсуль тощо). Про їхню будову - згодом, а поки що розглянемо їхню класифікацію.

> Патрони можна поділяти за видом зброї:

• гвинтівкові;

• рушничні;

• пістолетні;

• револьверні;

- проміжні - комплексні: для карабінів та автоматів; для Двоствольної чи короткоствольної дрібнокаліберної зброї.

> За калібром можуть бути:

- каліберними (близькими за калібром до зброї);

- підкаліберними (діаметр у яких менший за канал ствола) -використовуються тільки у гладкоствольній зброї.

> За особливостями гільзи:

• за формою гільзи бувають: циліндричними, конічними, нляшкоподібними;

• за особливостями донної частини - кільцево-проточними, шлянкоподібними.

• за матеріалом - металевими, папковими (картонними), пластмасовими з металічною основою.

> За особливостями кулі (снаряда):

• за призначенням: звичайні, спеціальні. Звичайні - для ураження живих цілей.

Спеціального призначення - для пробиття броні (бронебійні);

- для пристрілки (трасуючі);

- для комбінованої дії: пробиття броні й запалення об'єкта (бронебійно-заналювальні) тощо.

Щоб краще розрізняти кулі спеціального призначення, на їхні головки наносять розпізнавальні пофарбування: бронебій­ні - кінчик пофарбовано у темний колір, трасуючі - зелений, бронебійно-заналювальні - червона смужка.

• За формою кінчика (наконечника):

• тупоконечні (для револьвера «Наган»),

• гостроконечні (гострокінцеві),

• із заокругленою головною частиною,

• із полусферичною головною частиною (напівсферичні),

• плоскоконечні (плоскі).

• За наявністю й кількістю на кулі (снаряді) жолобків (ви­точок).

Виточки становлять собою кільцеподібні заглиблення, при­значені або для обтискання дульцем гільзи, або для збільшення міцності кулі, або для зменшення освинцювання ствола. Перші та другі - жолобкові, треті - безжолобкові.

• За конструкцією:

• оболончасті,

• напівоболончасті,

• безоболончасті.

Оболончасті мають сталеву оболонку, всередині якої розмі­щується свинець або осердя для збільшення убійної сили.

Безоболончасті кулі - моноліт із металу (свинець, чавун). Використовуються в основному у спортивних і мисливських патронах. Злочинці, виготовляючи патрони, частіше за все ко­ристуються безоболончастими кулями.

• За розмірами. Окрім калібру, кулі мають довжину (різну).

• За способом закріплення кулі у гільзі:

• пояскового обтискання (обтискання краю кільця) (гвин­тівкові, пістолетно-кулеметні патрони калібру 7,62 мм зразка 1943 р.; дрібнокаліберний спортивний патрон калібру 5,6 мм; бойовий патрон калібру 5,45 мм);

• кернування (револьверні та пістолетно-кулеметні патрони калібру 7,62 мм зразка 1930 р.);

• суцільного обтискання або, по-іншому, щільної посадки (патрон калібру 9,0 мм);

• сегментного обтискання.

Кулі для гладкоствольної зброї поділяються на:

• шароподібні;

• циліндричні (для стрільби по хижаках, тваринах великих розмірів).

Циліндричні кулі за конструкцією поділяються на:

• стрілоподібні;

• стрїлотурбіноподібні.

Вони складаються з металевої головної частини (свинець) і дерев'яного чи войлокового стабілізатора.

На головних частинах цих куль є ребра нахиленого спряму­вання, що призначені для надання їм стійкого обертального руху під час польоту.

Турбінні кулі стабілізатора не мають.

Стійкість кулі та її обертальний рух досягаються зав­дяки наскрізному каналу з гвинтоподібними ребрами (лопа­тями).

> За особливостями порохового заряду:

• димний заряд;

• бездимний заряд.

Компонентами димного пороху є калієва селітра, сірка і ву-гіль, а основа бездимного - піроксилін (нітроцелюлоза).

За кольором димний порох - чорний, а бездимний може бу­ти й інших кольорів, наприклад, жовтого, зеленого тощо.

За формою димний порох має вигляд маленьких зерен різної конфігурації, а бездимний має вигляд пластинок або циліндри­ків однакових розмірів.

Під час згорання димного пороху залишається значно біль­ше нагару та незгорілих порошинок, аніж під час згорання без­димного.

Бездимний порох застосовується у бойовій і мисливській зброї, а димний - тільки для мисливської.*

Бездимний порох розрізняється за тими ж критеріями. Для нього характерним є запах окисня азоту, який чітко відчуваєть­ся з каналу дула після пострілу.

Димний зараз майже не використовується.

Отож, унітарні патрони складаються з таких частин:

• гільза;

• снаряд;

• заряд (порох);

• капсуль.

У гільзі розрізняють:

• корпус;

• дульне;

• схил;

• донну частину;

• капсуль.

На донній частині виштампувано маркувальні позначення заводу-виготовлювача, калібр, номер партії тощо.

У кулях розрізняють головну, ведучу і хвостову частини.

Одним із основних компонентів спорядження патрона є кап­суль, який слугує запаленню заряда пороху.

Зазвичай - це ковпачок (чашка), виготовлений із тонкої листової латуні, міді або заліза і споряджений спеціальним складом, який легко вибухає під час удару.

У більшості патронів капсуль поміщають у гніздо, яке розта­шовується па дні гільзи (патрони центрального бою).

У патронах для спортивної зброї капсуля як окремої частини немає, бо ударний склад поміщається по всьому колу шляпки гільзи (патрони кругового, бокового) бою. Боковий бій ще на­зивають - жевело.

Дробовий заряд для патронів гладкоствольної зброї склада­ється з багатьох свинцевих кульок - дробин.

Розмір дробин від 1,5 мм до 5 мм (через кожні 0,25 мм).

Дріб величиною 5 мм називається шротом.

• Іншими словами, бездимний порох можна поділяти за потужністю (швидкістю горіння), за формою, розмірами, будовою і кольором зерен (най­більш відомі вітчизняні порохи: пластиковий «Сокол»; циліндрові та трубча­ті «Фазан» і «Сатурн»).

Окрім заводських, застосовують і саморобні бойові припаси. Саморобний дріб виготовляють литтям або різанням.

Необхідним компонентом патронів для гладкоствольмої зброї є пижі та прокладки.

Пижі бувають повстяні, целюлозно-паперові, полімерні, прокладки - картонні.

Замість пижів і прокладок подеколи використовують (для мисливських патронів) контейнери, в які засипається дріб.

Контейнери слугують для зменшення осипання дробу, бо його розкид починається не одразу з вильотом із ствола, а тро­хи згодом, і якийсь час він летить суцільним монолітом.

Види і характеристика слідів пострілу

Застосування вогнепальної зброї в вчиненні злочинів при­зводить до виникнення численних балістичних слідів.

Ці сліди є різноманітними, залежать від багатьох факторів і характеристик, через що можуть поділятися за багатьма крите­ріями: за моделлю зброї; використаними боєприпасами; умова­ми вчинення злочинів; діями, що їх виконує суб'єкт для прихо­вання слідів злочину; за механізмом утворення; за характером носія тощо.

Сліди зброї - це, насамперед, сліди-предмети: залишені зброя, боєприпаси, різні речі (шомпол, протирка, кобура, пакувальний матеріал, в якому зберігалася зброя - тканина, папір, дерево), патрони з осічкою, гільзи, шріт, пижі, прокладки, незгорілі поро­шинки, сліди кіптяви, а також стріляні кулі у перешкодах.

Сліди зброї, по-друге,- це сліди, що їх можна назвати власне слідами пострілу, тобто сліди взаємодії зброї, боєприпасів із пред­метами середовища (оточенням), по-іншому, це сліди, що зали­шаються на зброї, на тому, хто стріляв, на елементах патрона і на перепоні, з якою контактував снаряд (куля): пробоїни, ум'ятини, кіпоть на тканинах (обідок обтирання), опіки тощо, а надто - на гільзах, снарядах (куля, шріт), перешкодах (предмети, тіло лю­дини), тілі того, хто стріляв, і потерпілого (руки, обличчя, одяг).

Стисло охарактеризуємо сліди пострілу (тобто сліди на: гільзах; кулях (снарядах); перешкодах).

Характеризувати сліди на гільзах і кулях найкраще з одно­часним розгляданням механізму їх утворення, відповідно до етапів пострілу: заряджання, пострілу та екстрагування стріля­ної гільзи.

Механізм утворення слідів під час заряджання зброї: під час заряджання неавтоматичної зброї патрон вручну вставляють у патронник, потім замикають ствол.

На денці гільзи утворюються сліди ковзання від щитка ко­лодки, інколи сліди від бойка у вигляді трас, але це не законо­мірні сліди, а тому вони лише подеколи використовуються для ідентифікації як індивідуальні ознаки.

Під час заряджання автоматичної зброї замок, рухаючись уперед, наражається на патрон, який міститься в магазині, і до­силає його в патронник, при цьому на крайці денця гільзи може утворитися слід досилання, характерний для АК та АКС.

Тут гільза ковзає по губках магазина, і на її корпусі інколи виникають лінійні сліди ковзання у вигляді паралельних боро­зенок, які розміщені діаметрально протилежно одна одній (на­звані вище сліди не завжди є закономірними і здебільшого не використовуються в ідентифікації зброї).

Далі замок продовжує рухатись уперед, досилає патрон у патронник, і коли патрон повністю увійде в патронник, зачіпка викидача (зуб викидача) заскочить у кільцеву проточку (або увійде в зачіп із виступом шляпки денця гільзи) і залишить слід ковзання (динамічний) на ребрі денця гільзи (або на виступі го­ловки).

Рух замка припиниться, патронник виявиться закритим, а зброя зарядженою.

Отже, під час зарядження автоматичної зброї утворюється один закономірний і придатний для ідентифікації зброї слід -від зачепа (зуба) викидача зброї: слід динамічний, на гільзі! На кулі ще нічого цікавого не утворюється!

Утворення слідів зброї (пострілу) на гільзі під час пострілу

Із натиском на спусковий гачок ударник із бойком зриваєть­ся з бойового зводу і, рухаючись уперед, натискає на капсуль, утворюючи на ньому об'ємний слід тиснення, статичний, який за формою схожий на форму бойка (відображає поверхню бой­ка). Цей слід використовується в ототожненні зброї.

Від удару бойка капсуль загоряється і підпалює пороховий заряд. У патроннику виникає великий тиск порохових газів, під дією яких снаряд отримує кінетичну енергію і виштовхується з дула, а гільза з такою ж силою притискується до замка, і на її денці утворюються сліди тиску, які називаються слідами по­переднього зрізу замка (патронного упора).

Оскільки метал капсуля значно тонший від денця і м'якший, тому сліди попереднього зрізу замка утворюються насамперед на капсулі навколо сліду бойка.

Практично слід бойка і слід попереднього зрізу замка зали­шаються на гільзах, відстріляних із будь-якої зброї, як завод­ської, так і атипової. Звичайно, під час цього стану по одному сліди утворюються і на кулях, але про це згодом.

Утворення слідів під час екстрагування (викидання) гільзи

Процедура пострілу триває мить, за цей час замок набуває мо­менту руху і, переборюючи стан спокою, починає рухатись назад.

Зачіпка викидача, який утримує гільзу в чашечці (вінчику) замка, витягує гільзу і разом з нею відходить назад.

У цей час на стінках гільзи, під час її руху в патроннику, можуть утворюватися сліди патронника від нерівностей, які є на його стінках (але це - не закономірні сліди).

Сліди патронника мають форму паралельних трас, розміще­них на циліндричній частині гільзи, ближче до її денця.

Тільки-но гільза покине патронник, вона наражається на від­бивач, одержує обертовий момент і викидається.

Оскільки відбивач майже в усіх зразках зброї розміщений зліва внизу, то гільза вилітає праворуч.

Під час цього від удару гільзи об відбивач на її нижній край­ці утворюється закономірний статичний слід тиску, який нази­вається слідом відбивача.

У деяких зразках вітчизняної зброї (АК, АКС, СКС, ПМ) гільза, що екстрагується, в польоті вдаряється об край вікна ко­жуха замка або ж ствольної коробки, і на гільзі утворюється ха­рактерний слід тиску або ковзання, який називається слідом вікна кожуха замка (для пістолетів), або слідом вікна ствольної коробки (для автоматів і карабінів СКС).

Сліди на снарядах (кулях, шроті)

На снарядах (куля, шріт) залишаються сліди каналу ствола зброї.

Для нарізної зброї ці сліди поділяються на первинні та вто­ринні.

Під тиском газів снаряд, що рухається стволом, ковзає по йо­го стінках і на циліндричній частині кулі утворюються сліди полів нарізів і сліди граней нарізів, а саме:

• куля, залишаючи патронник, рухається прямолінійно, і коли входить у нарізи, на ній залишаються первинні сліди нарі­зів (полів і граней), які є динамічними (тертя) і розміщені пара­лельно осі кулі у вигляді борозенок і валиків;

• під час подальшого руху куля повторює напрями нарізів, набуває обертового руху (робить оберт на 360°), і на її поверхні залишаються сліди граней і полів нарізів у вигляді нахилених пучків трас.

У вітчизняній бойовій зброї ствол має чотири нарізи, які в'ються зліва вгору направо, як уже зазначалося.

Ширину полів і нарізів може бути визначено за їхніми сліда­ми па циліндричній частині кулі.

Ці сліди від нарізів, що вже перебувають під кутом до по­вздовжньої осі, називаються вторинними (повторними) сліда­ми каналу ствола нарізів зброї.

У гладкоствольпій зброї не всі шротинки торкаються ствола, а лише крайні, до того ж не всією поверхнею, а тільки окреми­ми точками.

У цих точках і утворюються сліди каналу ствола у вигляді площадок поверхні на сферичній частині шротин (це перша група слідів - динамічні, тобто сліди тертя у вигляді мікротра-сового рельєфу).

На шроті, розміщеному всередині заряду, слідів каналу ствола не залишається, але інколи трапляються незначні по­глиблення від контакту з сусідніми шротинками.

Такі сліди утворюють другу групу слідів, яку називають -контактними полями (статичні сліди).

Контактні поля інколи можна зустріти на поверхні пижа або ж картонної прокладки.

Сліди на гільзах і снарядах атипової зброї не часто відповіда­ють стандартним слідам, оскільки атипова зброя зазвичай не нарізна, не автоматична, не має викидача.

Якщо ж атипову зброю, наприклад, обріз, виготовлено із за­водської зброї, то механізм утворення і види слідів на кулях і гільзах залишаються такими ж, як і для зброї, з якої виготовле­но атиповий екземпляр.

Стосовно саморобної зброї, яка найчастіше виготовляється під дрібнокаліберний патрон 5,6 мм, то все залежить від якості виготовлення.

Від використання ствол зношується, а тому висота полів зменшується, і під час пострілів куля починає дедалі більше контактувати з дном нарізів.

Це призводить до появи слідів овальної форми, що розташо­вуються між слідами полів нарізів.

За подальшого зношення ствола грані полів нарізів округ­ляються, поля зношуються, знижуються, а тому межа між первинними та вторинними слідами суцільних подряпин -трас поступово зникає.

Сліди на перешкодах поділяються на: основні (наслідок дії основного чинника пострілу) і на додаткові (вторинні - наслі­док дії додаткових чинників пострілу).

Основний чинник пострілу - це дія снаряда на перешкоду.

Слідом основного чинника пострілу, тобто основними сліда­ми, є різні за значенням зміни (ушкодження) перепони (мо­жуть називатись пробоїною або пораненням - раною).

Під час пошкодження перепони кулею утворюється одна пробоїна.

Множинний снаряд (дріб, картеч) на дистанції 1-2 м утво­рює одне ушкодження, а на більшій відстані - фрагментується, залишаючи декілька пошкоджень, а їхні кількість і площина розповсюдження збільшується зі збільшенням дистанції по­стрілу.

За ступенем зміни слідосприймального об'єкта (перешкоди) всі вогнепальні пошкодження можна поділяти на:

• проникні (не наскрізні) із заглибленням циліндричного снаряда не менше ніж на величину його довжини, а кулькопо-дібного - не менше, ніж на його діаметр (сліпі, тобто не наскріз­ні, бо є вхід і канал, але немає виходу);

• проникні наскрізні (що мають вхідний і вихідний отвори);

• поверхневі у вигляді ум'ятин або слідів рикошету: утворю­ються, коли куля вже падала, тобто втратила швидкість чи перепона була дуже міцною (тоді вм'ятина), коли ж куля від до­тику змінює напрям польоту або має малий кут зустрічі з пере­поною, утворюється рикошет.

Додаткові чинники пострілу характеризуються явищами, що супроводжували та доповнювали дію основного фактору пострілу.

До додаткових чинників належать:

• віддача, тобто подавання зброї назад та її рефлексивно інерційне повернення вперед до мішені (цілі);

• викид із каналу ствола з великою швидкістю розжарених порохових газів і повітря;

• контакт поверхні снаряда з краями пошкоджень на пере­шкоді.

Як наслідок дії додаткових чинників за певних умов утворю­ються додаткові сліди пострілу, зокрема:

- слід віддачі зброї та її рефлекторного повернення вперед (це завжди має місце за будь-якого пострілу).

Але, якщо постріл проводився впритул, звичайно в людину (коли зріз ствола зброї повністю або частково контактує з об'єктом ушкодження), тоді він супроводжується ударом передньої частини зброї (ствольного зрізу, переднього зрізу ко­жуха ствола, глушника, полум'ягасника або ствольного компен­сатора) об наявну перепону.

Як наслідок цього, утворюється відбиток (від її механічного удару), який у криміналістиці та судовій медицині називають «штанцмаркою».

- викид порохових газів викликає появу комплексу слідів додаткових чинників пострілу:

• сліди їх термічного впливу на перепону;

• сліди їх механічного впливу на перешкоду;

• сліди відкладення на перешкоді продуктів пострілу, тобто речовин, що входять до складу пороху тощо.

Але всі ці сліди утворюються тільки за умови близького по­стрілу.

> Термічний вплив відбувається як за рахунок високої тем­ператури порохових газів, так і внаслідок догоряння угарного газу в кисні повітря.

Відображається цей чинник у вигляді двох слідів: поверхне­вих (обпалення, обгорання опіків, спікання тощо) або глибин­них - об'ємних структурних змін перешкоди (обвуглення, оплавлення тощо).

> Механічний вилив на перепону відбувається ще до дії порохових газів. Снаряд, що рухається каналом дула, штов­хає перед собою повітря, яке заповнювало ствол, тобто виникає ударна хвиля, яка, власне, і є джерелом звуку від по­стрілу.

І знову ж таки, на близькій відстані (дистанції) стовп повіт­ря першим ударяється в перепону і першим ушкоджує такі об'єкти, як текстильні тканини і тіло людини. А вже за мить снаряд проходить крізь це ушкодження, розширює його і про­никає у глибину перепони.

Порохові гази, що рухаються за снарядом, вдаряються у перепону, частина їх заходить (проникає) усередину кана­лу пошкодження (отвору), інша - розтікається поверхнею об'єкта.

Краї наявного отвору пошкодження в таких матеріалах, як текстиль, повсть, картон, оброблена шкіра, м'які тканини тіла людини, отримують додаткові надриви саме від механічної дії повітряної ударної хвилі.

Сукупно ці сліди можуть мати форму хреста, зірки з різною кількістю променів, букв «Т», «Н», «К» залежно від структури слідосприймального об'єкта, дистанції пострілу і розташування дульного зрізу відносно площини перешкоди.

Механічний вплив порохових газів зазвичай проявляється па дистанції від 2-3 до 10-15 см.

> Відкладення на переіпкоді продуктів пострілу. Це є реалі­зація третьої групи додаткових факторів пострілу - контакт по­верхні снаряда з краями пошкоджень тощо).

Речовини, що входять у склад порохових газів і відклада­ються на перепоні, можуть за суттю й характером поділені на три фракції:

• кіптява (мікроскопічні частинки вугілля й металу);

• не повністю згорілі порошинки вибухової речовини;

• мікроскопічні краплинки мастильних речовин (змазка і осадки).

Зона відкладення кіптяви може мати форму від доволі пра­вильного кола до багатопроменевої зірки, колір її може бути від темнувато-бурого до світло-сірого, інтенсивність відкладення -від щільної однорідної до двох-трьох концентричних зон.

Часто зона відкладення кіптяви має металічний відблиск.

Зазвичай вона добре проявляється, якщо постріл зроблено з відстані до 80 см.

Наскільки об'ємний пороховий заряд, настільки значною є зона відкладення кіптяви.

Зона відкладення не повністю згорілих порошинок зазвичай буває достатньо правильної форми або овалу, її розміри значно збільшуються зі збільшенням дистанції пострілу.

Складається вона з окремих, достатньо великих частинок темно-сірого або чорного кольору.

Одночасно окремі порошинки липнуть, прикипають або проникають у матеріал перепони.

Окремі порошинки інколи пролітають відстань, що переви­щує навіть 1 м, але найчастіше вони виявляються за дистанції пострілу до 50 см.

Мікроскопічні краплини мастил і розтопленої осадки прояв­ляються на перешкоді у вигляді краплинних плям жовтуватого кольору, або її поверхня стає почорнілою, немовби забрудне­ною.

Стикаючись із перешкодою, снаряд (куля) контактує з края­ми утвореного ним отвору.

Відбувається доволі інтенсивне обтирання поверхні снаряда матеріалом перешкоди, внаслідок якого можуть виникати два сліди: поясок обтирання (металізації), спікання (топлення) країв пошкодження у деяких синтетичних тканинах.

Отже, можна констатувати, що сліди дії додаткових чин­ників пострілу утворюються в основному за умови пострілу впри гул, або пострілу з близької відстані (до 1 м).

Але тут треба пам'ятати, що постріли з деяких типів сучасної зброї у багатошарову перешкоду, наприклад, одяг із верхньої та нижньої білизни, залишають кіптяву між цими шарами (біля вхідного отвору), навіть коли постріл зроблено з відстані 1000 м та більше («феномен Виноградова»).

А зараз про специфіку механізмів утворення слідів пострілу на перешкодах залежно від особливостей матеріалу.

Дерев 'яні перешкоди

Характер пошкоджень дерев'яних об'єктів значною мірою залежить від кута, під яким снаряд входить у перепону, і ступе­ня вологості деревини. У сухому дерев'яному об'єкті (дошці) за перпендикулярного входження снаряда вхідний отвір має округлу форму і діаметр, дещо більший за діаметр кулі.

Краї вхідного отвору - нерівні, зазубрені; нерівності спів­відносні зі структурними одиницями - головними шарами деревини.

Вхідний отвір зазвичай має неправильну чотирикутну форму.

Його бокові сторони, що проходять по бокових шарах дере­вини,- доволі рівні, а ті сторони, що розміщуються поперек цих шарів,- нерівні, зазубрені, з відщепами й відколами.

Канал походження трохи розширюється в напрямку руху снаряда, його поверхня має численні відокремлені волокна де­ревини, кінці яких обернені в бік вихідного отвору, тобто за ходом руху снаряда.

Перешкоди з листового заліза

Тут - трохи інший механізм, аніж попередній.

Коли прострілюється ринва, металевий дах, кузов автома­шини тощо, метал під дією кулі спершу розтягується у формі ямки, потім у найбільше витягнутій, напруженій частині - роз­ривається.

Отже, канал пошкодження в листовому металі звужується за ходом руху снаряда.

Краї отвору на виході вихідного отвору мають форму проме­нів неправильної форми - зірки.

Розміри отвору за розміром майже відповідають діаметру кулі.

Перешкоди з листового скла

Характеризуються залежно від умов утворення пошкоджень.

Найбільш типовими є ті, що утворюються від кулі, яка ру­хається з достатньо великою швидкістю і контактує зі склом своєю головною частиною (передньою частиною), перпендику­лярно до площини об'єкта.

У цьому випадку утворюється пробоїна (ямкоподібної або кратероподібної форми), яка розширюється за ходом руху сна­ряда.

У момент руху снаряда скло вигинається за рухом снаряда, за рахунок чого утворюються радіальні тріщинки (що відхо­дять, розгалужуються від центру отвору пошкодження).

Потім скло пружно подається назад, у зворотному напрямі, тобто супроти руху кулі.

Але ділянки навколо пошкодження продовжують рухатись за кулею, утворюючи концентричні тріщини, що розміщуються між радіальними.

На бокових краях тріщин, що оточують кульові пошкоджен­ня у склі, утворюються траси, кінці яких (закінчення яких) в одній із площин скляного листа немовби збираються в пучки, а в іншій - розходяться віялом.

На радіальних тріщинах відщепки розкриті віялом у напрям­ку руху кулі, а в концентричних - у бік, протилежний цьому

руху.

Якщо кут зустрічі наближається до 90°, діаметр пошкоджен­ня в листовому склі майже дорівнює величині калібру кулі.

Дослідження вогнепальних пошкоджень у листовому склі у деяких випадках ускладнюється не тільки обставинами по­стрілу («знесилена» куля, маленький кут зустрічі з перепоною тощо), але й через те, що сучасні стекла містять різні мульти­плекси чи інші додатки, які характеризують спецекло.

Тканини

Вогнепальні пошкодження текстильних тканин та деяких ін­ших матеріалів (обробленої шкіри, замші, повсті тощо) достат­ньо чітко відображають не тільки основні, а й додаткові сліди пострілу.

Снаряд, проходячи крізь тканину, утворює отвір круглої або квадратної форми залежно від структури тканини.

Снаряд руйнує та несе за собою волокна ниток, а в місці свого контакту з перепоною утворює «мінус тканини», тобто просвіт між кінчиками ниток, коли краї пошкодження наближувати.

Кінці ниток - нерівні, розволокнені, обернуті всередину просвіту, за рухом снаряда.

Розміри вхідного отвору, зазвичай, однакові з діаметром ку­лі або навіть трохи менші.

Ушкодження тканини на виході кулі з тіла потерпілого час­тіше за все мають неправильну форму через те, що куля, пере­борюючи опір м'яких тканин і кісток людини, значно втрачає кінетичну енергію, а тому рухається вперед не головною части­ною, а боком.

Декілька слів про сліди пострілу на тому, хто стріляв, в ос­новному на руках та його обличчі.

Необхідність у знанні таких слідів та їх виявлення виникає, коли існує версія про вбивство чи самовбивство.

Під час пострілів гази, що несуть продукти пострілу, вихо­дять не тільки крізь ствол, а й просочуються крізь інші взаємо­діючі частини зброї: замок, ствольну коробку, кожух-замок і раму пістолета тощо.

Як наслідок, на руці, де був пістолет, відкладаються деякі компоненти вибухової речовини та продукти її згорання.

Під час стрільби з довгоствольної зброї продукти пострілу відкладаються ще й на щоці того, хто стріляв.

Насамкінець декілька слів про методику виявлення цих слі­дів. Є чимало методик, зокрема, використовують теплий роз­топлений парафін, яким покривають руку стрілка.

Або ж змивають руки розчином дистильованої води, після чого змиви досліджують із використанням оптичних, електрон-по-мікроскопічиих пристроїв, проби на дифеніламін у концент­рованій сірчаній кислоті, чи використання нейтронно-активо­ваного аналізу.

Сліди вибуху

Необхідно зазначити, що в сучасній криміналістичній літе­ратурі установлюється стійка тенденція виокремлення із судо­вої балістики наукових напрацювань із вибухової справи у самостійний підрозділ «Вибухознавство».

Вибух є процесом швидкого вивільнення великої кількості енергії в обмеженому об'ємі.

Уражаюча дія, а отже, і слідоутворення, відбуваються внаслі­док механічної, фізичної та хімічної взаємодії вибухової хвилі, відламків, що розлітаються, теплоти, що виділяється, і хімічних з'єднань при згоранні вибухової речовини.

Тому слідами вибуху є:

• частини зруйнованого вибухом цілого (відламки), части­ни вибухового пристрою, снаряда, пакувального матеріалу, шматки паперу, тканини і т. ін.);

• частки непрореагованої вибухової речовини (порошинки, запалювальні суміші, бертолетова сіль, селітра, гексоген тощо);

• сліди кіптяви і згорання вибухових речовин на пошкодже­них об'єктах;

— сліди запаху вибухової речовини;

— сліди механічних, фізичних і хімічних змін пошкоджених предметів (розриви, злами, кручення, зрушення, оксидація, по­ява нової речовини тощо).

Під час вибуху на тілі людини залишаються сліди розриву тканин, переломи, синці, опіки і под.

Вибухові пристрої складаються", із заряда вибухової речови­ни, приводного (реагуючого) пристрою, вибухівника і корпуса (металічного, дерев'яного, пластмасового).

Деякі види саморобного вибухового пристрою можуть бути безкорпусними, їх часто маскують під портфелі, посилки, ручні ліхтарики, термоси тощо.

За конструкцією привідного пристрою і вибухівника само­робні вибухові пристрої можуть бути контактними та безкон­тактними.

Вибухівники можуть бути: ударні (що спрацьовують від уда­ру, натискання), дистанційні (механічні або електричного впливу), неконтактні (вібраційні, акустичні, радіолокаційні тощо), запрограмовапо-виконуючі (що спрацьовують за зако­дованим сигналом).