3. Сліди рук і ніг людини

Коли говорять про сліди людини, що мають трасологічне значення в розслідуванні злочинів, мають на увазі: сліди рук, рукавичок, ніг, взуття, зубів, інших ділянок тіла, що не мають папілярних візерунків (губ, вушних раковин тощо), сліди одя­гу, крові чи інших рідин і виділень людського організму.

Сліди рук у розкритті й розслідуванні злочинів використо­вуються найчастіше і найуспішніше.

Шкіра на долонях рук і підошвах ніг, на відміну від шкіри на інших ділянках тіла, має особливу будову - поверхня у вигляді паралельних валиків (на обличчі - форма зірочок, на інших ді­лянках - сітка).

Вона (шкіра людини) складається з двох шарів: верхнього -епідермісу та нижнього - дерми, тобто власне шкіри.

Дерма має численні горбинки, які називаються дермальними сосочками.

На більшій частині тіла сосочки розташовані хаотично, і тільки на долонях рук і підошвах ніг вони розміщені рядами.

Ці ряди покриті епідермісом і утворюють валики - складки, видимі неозброєним оком - папілярні лінії (від лат. papilla - со­сочок).

Папілярні лінії притаманні не тільки людям, а й деяким ниж­чим ссавцям. Але в них вони не мають такої правильної будови, як у людини. Лише у мавпи форма папілярних ліній дещо схо­жа на людську.

У середині сосочка міститься потова залоза, протока якої ви­ходить на гребінець папілярної лінії та утворює отвір, який зветься порою - вирвоподібним отвором з нерівними краями, з якого постійно виділяється потова речовина.

Оскільки на долонях немає жирових залоз, то під час торкан­ня предмета рукою утворюється потовий слід.

Проте сліди рук найчастіше називають не потовими, а пото-жировими, бо в дійсності потові сліди утворюються, коли руки старанно вимиті й не забруднені.

Реально ж на долонях рук майже завжди є жирова речови­на, яка потрапляє на них з інших відкритих частин тіла при торканні їх рукою (погладжування рук, обличчя, волосся та і її.).

Папілярні лінії розташовані паралельно, рядками; згинаю­чись, вони утворюють візерунки, що називаються папілярними.

Особливо складну форму вони мають на нігтьових фалангах тобто па закінченнях пальців.

На всіх фалангах руки папілярні лінії розпочинаються на од­ному боці та закінчуються на іншому, утворюючи майже прямі лінії.

Лише на нігтьових фалангах лінії піднімаються уверх, згина­ються і утворюють дуги, петлі, завитки (круги), які, власне, і є трасологічними папілярними візерунками.

Класифікацію папілярних візерунків уперше було зроблено чеським біологом Я.-Е. Пуркіньє в 1823 р., який поділив їх на 9 типів.

У подальшому класифікація папілярних візерунків удоско­налювалася багатьма вченими (Аліксом, Гальтоном, Форжо, Тестю та ін.).

Першим напрямом удосконалення була деталізація класифі­кації, зокрема, англійський антрополог Ф. Гальтон пальцеві візерунки поділив на 12 типів.

Це знайшло практичне застосування, завдяки чому згодом виникла чотиритипиа система Гальтона-Генрі.

У 1923 р. в СРСР було запроваджено видозмінену П. С. Се-меновським тритипну систему папілярних візерунків, якою користуються нині більшість держав світу, зокрема й Україна.

Найпростішим і найменш поширеним серед людей (усього у 5% людей землі) є дуговий папілярний візерунок, у якого папі­лярні лінії (один потік), плавно підіймаючись на одному боці й досягнувши певної висоти, плавно опускаються на протилеж­ному боці.

Цей тип візерунка дельт не має.

Види цьом типу: прості, шатрові, пірамідальні, з невизначе-ним центром, обманнопетлеві.

У петлевому візерунку, який є дещо складнішим від дуго­вого за будовою (а серед людей - найбільш поширеним, до 65%); папілярні лінії, що утворюють центральну частину ма­люнка, проходять від одного краю пальця до центру нігтьової фаланги, потім згинаються і повертаються до того ж краю, утво­рюючи таким чином петлю.

Кінці ліній, що повернуті до основи пальця, називаються ніжками петлі, а заокруглена частина - головкою петлі.

На рівні головки розташовано два потоки папілярних лі­ній, що розходяться в різні боки, огинаючи петлю зверху і знизу.

Місце розходження (сходження) потоків називають дель­тою. Для петлевого типу є характерними три потоки папі­лярних ліній та одна дельта, що розташована збоку від ніжки петлі.

Види петель: типові (прості), замкнуті, зігнуті, паралельні, половинчаті, обманнозавиткові, подвійні.

Залежно від того, куди обернена ножка петлі - до мізинця чи до великого пальця - їх поділяють, відповідно, на ульнарні (мі­зинцеві) та радіальні (великопальцеві).

Завитковий (круговий) візерунок є найбільш складним за будовою (формою). До 30% людей мають такий тип.

Піднявшись уверх, папілярна лінія (потік) може утворити коло, овал, спіраль, може повернутися на той самий бік чи за­кінчитися на протилежному боці.

Для цього типу є характерним не менше двох дельт (зліва і справа від центральної частини); може бути, хоч і зрідка, три -чотири дельти і три потоки папілярних ліній.

Види: прості, петлі-клубки, петлі-спіралі; петлі-овали (рав­лики), спіралеподібні, вигнуті петлі.

Тип і вид папілярних візерунків характеризують загальні ознаки сліду пальців рук і підошви ніг.

Але, крім цих загальних ознак, для кожного типу й виду па­пілярного візерунка є характерними певні окремі (індивідуаль­ні) ознаки - деталі будови папілярних візерунків:

• початок (основа) лінії - той її край, який розташований лівіше і нижче, а кінцем (вершиною) - край, що міститься пра­віше і вище;

• вилка (вила) - роздвоєння ліній, коли за ходом годиннико­вої стрілки папілярна лінія розгалужується на дві, або навпаки, злиття, якщо дві лінії з'єднуються в одну;

• гачок (відгілкування) - коротке відгалуження роздвоєної лінії утворює з основною лінією (стовбуром) гострий кут;

- мостик - з'єднання двох ліній короткою поперечною (єднальною) лінією;

• дельта;

• фрагмент (відривок), відрізок - коротка ізольована лінія;

• цятка - папілярна цятка;

• островок (очко) - роздвоєння папілярних ліній і наступне її з'єднання;

• особливості будови пор (пороскопічний напрям дослі­дження);

• особливості країв папілярних ліній (еджеоскопічний напрям дослідження).

Пороскопія - криміналістичне дослідження пор, як джерел інформації для розшуку і ототожнення людини.

Еджеоскопія - криміналістичне дослідження нерівностей будови країв папілярних ліній на долонних поверхнях рук і пі­дошвах ніг.

Галузь трасології, що вивчає властивості та характеристики папілярних візерунків шкіри людини, в основному пальців рук, а також засоби і методи їх виявлення, фіксації, вилучення й до­слідження з метою ідентифікації, розшуку, криміналістичної реєстрації особи, називається дактилоскопією.

Окрім папілярних ліній на долоні руки є й інші елементи бу­дови шкіри:

• флексорпі (згинні) лінії - найбільш масштабні згинні лінії на поверхні долоні та між фалангами пальців;

• складки - зморшки, розміщені на всій поверхні долоні. їх поява та значення залежать від еластичності шкіри, а отже, й від віку особи;

• пори - ворон ковоподібні заглиблення на папілярних лініях. Служать для виходу вивідних потоків потових залоз, розташо­ваних у сосочках.

Але тільки папілярні візерунки є найбільш придатними для ідентифікації, оскільки тільки їм притаманні:

Індивідуальність означає, що кожний папілярний візерунок, маючи багато добре виражених ознак, водночас притаманний лише певній людині.

Ця властивість обумовлена особливостями анатомічної бу­дови шкіри.

Неможливість збігу папілярних візерунків не тільки у двох людей, а й навіть в однієї людини на різних руках або пальцях (у сукупності загальних та окремих ознак) вже доведено не тіль­ки багаторічною практикою, а й математичними розрахунками.

Відносна незмінність (стійкість) характеризується тим, що малюнок папілярних ліній формується ще в період внутрішньо-утробного (до шести місяців вагітності) життя зародка людини та майже не змінюється до повного розкладу тканини після ЇЇ смерті.

Папілярний візерунок зовні змінюється лише у масштабі та до певних меж і часу.

Тобто, ці зміни абсолютно не впливають на взаєморозташу-вання ознак.

Вгдновлюваність - здатність папілярних візерунків набувати попереднього вигляду після ушкодження верхнього шару шкі­ри, тобто після неглибоких ушкоджень (термічних або хімічних впливів). Папілярні лінії відновлюються протягом певного ча­су після заживлення рани.

Якщо ж мали місце глибокі пошкодження (порізи, розриви тканини тощо), що пов'язані з порушеннями соскового шару дерми, на шкірі залишаються рубці та шрами, які згодом також можуть використовуватись як окремі ознаки для ідентифі­кації.

Можливість до класифікації. Папілярні візерунки класифі­кують за:

• десятипальцевою системою;

• пятипальцевою;

• одиопальцсвою.

Здатність відображатися на предметах контакту.

Щоби дійти висновку про те, пальцями якої руки залишені сліди необхідно володіти інформацією про суму взаємоузго-джсиих ознак.

Під час пошуку слідів пальців рук необхідно, виходячи із ви­ду злочину (крадіжка, вбивство) і особливостей механізму його вчинення, виконати мисленне моделювання дій злочинця на місці події; визначити, де і на яких предметах могли залиши­тись сліди пальців.

Огляд предметів у пошуці залишених на них слідів, аби не залишити свої відбитки пальців, треба провадити в гумових ру­кавичках, а якщо їх немає, тоді оглядані предмети слід брати за ті частини, па яких сліди пальців рук або не залишаються, або непридатні для практичного використання.

Виявлення слідів починається з візуального огляду (тобто огляду простим оком).

Якщо результат негативний, продовжують візуальний огляд, але вже з використанням оптики та спеціальних умов освітлен­ня (лупа, освітлення об'єкта під різними кутами, використання світлофільтрів та УФО і ЕОП).

Якщо ж сліди невидимі, то пошук поєднують із застосуван­ням певних спеціальних методів виявлення і фіксації слідів рук.

Ці методи можна поділяти за різними критеріями.

> Залежно від того, яких слідів шукають видимих чи неви­димих:

• методи виявлення видимих слідів;

• методи виявлення невидимих слідів.

> За сутністю, що складає основу методу або використаного технічного засобу:

• фізичні (механічні) методи;

• хімічні;

- комплексні (фізико-хімічні), індикатори: «Гемофале», «Ге-моколір» - сліди крові;

- радіографічні.

Суть механічних (фізичних) методів полягає в обробленні потожирових слідів речовинами, які з'єднуються з речовиною сліду механічним способом, не вступаючи з нею в хімічну ре­акцію.

Різновидами є:

• методи адгезії,

• змочування,

• конденсації,

• гальваностегії

• люмінісцепції.

Адгезія, як уже зазначалося - прилипання, зчеплення повер­хонь різних тіл.

Якщо на невидимий слід (нашарування потожирової речовини певний час залишається липким) потрапляють час­точки будь-якої речовини, то вони прилипають, і слід стає видимим.

Тому до свіжих слідів порошки прилипають добре, а з виси­ханням по деякім часі потожирової речовини можливість вияв­лення сліду адгезійним способом зменшується.

Адгезійний спосіб можливий за таких умов:

• невидимий слід можна виявити, доки потожирова речовина не висохла {сажа, окис цинку, порошок заліза, окис міді тощо);

• можна використовувати з урахуванням поверхні, на якій залишено слід (в основному гладких, полірованих, твердих);

• якщо слід не можна виявити за допомоги порошка, то це не означає, що його немає зовсім. У такому випадку треба застосо­вувати інші способи цього або інших методів.

Виявлення невидимих слідів за допомогою порошків на основі їх адгезійних властивостей одержало назву порошкових методів.

Криміналістиці відомо понад 300 видів порошків, застосову­ється ж значно менше.

Порошки можна поділяти за різними критеріями. За структурним складом:

• неорганічні - переважно здріблені метали: залізо, алюмі­ній, мідь, кобальт, барій, свинець, цинк або їх окиси;

• органічні - кам'яновугільні смоли, каніфоль, камфора, крохмаль, подрібнені стеблини рослин, кори, пильці, спор.

Залежно від здатності магнетизму:

• немагнітні - газова сажа, алюмінієва пудра (аргенторат), порошок бронзи, окису міді, барію, свинцю, крохмаль, кані­фоль, органічні та синтетичні барвники - родамін, фуксін, ме­тилен фіолетовий, блакитний тощо. В аерозолях: «Дакто-золь» - алюмінієва пудра; «Дактозоль-С» - газова сажа; «Дак-тозоль-Т» - тальк; та ін.

• магнітні порошки - порошки відновленого воднем заліза різного помелу (№ 6-3), феромагнітне залізо, оксиди кобальту, нікелю.

• суміші порошків, які мають не тільки адгезійні, а й інші властивості (люмінесцентні, завдяки яким виявляють невидимі сліди па кольорових поверхнях, спостерігаючи люмінесценцію в ультрафіолетовому промінні).

Комбіновані порошки-суміші містять як органічні так і неор­ганічні порошки. Світлі - «Опал», «Топаз», «Світла суміш»; червоно-коричневі - «Рубін», «Гранат»; темні: «Сапфір», «Агат», «Темна суміш»; суміші № 1-10 та ін.

Для виявлення сліду порошок треба нанести на поверхню, де прогнозується розташування сліду.

Порошки наносять посипанням або спеціальними при­строями: пензлями (магнітним, флейцовим, пуховим), пневма­тичними розпилювачами (аерозольним або поліетиленовим механічним).

Під час посипання (насипання) невелику порцію порошку наносять Pia об'єкт, наприклад, на лист аркуша, і, рухаючи ос­танній, перекочують порошок по всій поверхні, а залишки зси­пають у ємність.

Якщо предмет твердий і громіздкий, насипаний на нього по­рошок належить перемістити пензлем, здути, струсити.

На вертикальні поверхні немагнітні порошки наносять дак­тилоскопічним волосяним (білячим, колонковим) пензлем або пневморозпилювачами.

Магнітні порошки наносять магнітним пензлем.

Вид порошку підбирається з урахуванням поверхні, на якій залишено слід:

біла глазурована плитка, скло, фарфор

полірована деревина, органічне скло

алюмінієва фольга, оцинковане, нікельо­ване, хромоване за­лізо

фрукти (яблука, гру­ші, сливи), стругане дерево, фанера, об­гортковий чи газет­ний або писальний папір, картон

фаянс (див. фарфор)

• мармур (див. фар­фор)

• пластмаса

шкіра _в гума

темна універсальна суміш, порошкопо­дібне залізо, пилоподібне залізо, вугле­кислий свинець, порошок (аргенторат) алюмінію, суміш: окис міді 95 ч + кані­фоль 5 ч + порошок бронзи. ТІО - дво­окис титану; охра; окис цинку; окис ко­бальту; азотнокислий вісмут

особливо дрібне пилоподібне залізо, вуг­лекислий свинець; окис кобальту; алю­мінієвий порошок (аргенторат); окис цинку

темна універсальна суміш, вуглекислий свинець, порошок бронзи, суміш: Су­дан - 10 ч + лікоподій 90

газова сажа, пилоподібне залізо

суміш: окису цинку - 98 ч + окис алюмі­нію - 2 ч

сурик, порошок червоного сургучу

порошок алюмінію, суміш: окис цинку -20 ч + каніфоль - 1 ч сурик; ТІОл; ар­генторат; окис цинку; окис кобальту

окис цинку

сурик, окис цинку; окис кобальту; поро­шок карбонільного заліза

Змочування. Змочувальні - а це частково адгезійні способи -полягають у тому, що за рахунок цього поверхневого фізичного явища під час стикання рідини з твердим тілом не всі тіла змо­чуються водою.

Цс явище покладено в основу виявлення слідів рук і підошов ніг водними розчинниками барвників, оскільки жир не змі­шується з водою.

Якщо у водний розчин барвника, наприклад, фіолетових чи синіх чорнил, занурити об'єкт із латентним слідом, то барвник змочить тільки ті ділянки сліду, де немає потожирової речо­вини.

Отже, слід стає видимим на забарвленому тлі документа. Звичайно, потім документ треба промити, тобто відновити у ко­льорі (викупати).

Окрім цього явищем змочування можна виявляти сліди рук на предметах, витягнутих із води.

Експериментами М. К. Губушкіна (1965 р.), В. М. Єфимчука і В. М. Салтевського (1976 р.) було встановлено, що на скляних, металевих полірованих, пластмасових, синтетичних, ламінова­них покриттях, консервних бляшанках, що перебувають у стоя­чій воді (озері, ставку, калюжі), потожирові сліди зберігаються до 20 діб.

Після витягнення з води предмет належить висушити і обро­бити порошками: окису міді, пилоподібного заліза та ін. залеж­но від виду поверхні.

Наприклад, пощастило виявити сліди пальців рук навіть на трамвайному квитку, що пролежав три доби в калюжі.

Конденсація - ущільнення, згущення, перехід речовини з га­зоподібного стану в рідкий або твердий, кристалічний.

Це фізичне явище становить сутність методів виявлення слідів парами йоду, кіпоттю свічки, що горить, металами, роз­пиленнями у вакуумі.

Сутність цього способу полягає в тім, що частки твердої ре­човини, які перебувають у газоподібному стані, вибірково кон­денсуються і таким чином забарвлюють слід або поверхність слідопосія.

Внаслідок цього слід стає видимим - забарвленим або неза-барвлспим.

На основі явища конденсації розроблено два методи вияв­лення потожирових невидимих слідів пальців рук:

• оброблення парами йоду (застосовується у слідчій практиці);

• вакуумне напилювання (застосовується в експертній прак­тиці);

• оброблення парами йоду: йод є галогеном (галогени - це група хімічних елементів - фтор - Р, хлор - СІ, бром - Вг, йод -1, астат- - Аз).

За будь-якої температури він переходить із твердого стану в газоподібний, минаючи рідкий; одночасно він кристалізується під час цього переходу, тобто цей стан не є «парами йоду» в ро­зумінні пари.

Пара - це молекулярний стан речовини, а пари йоду - зваже­ні кристалики, сукупності молекул.

Якщо старанно здрібнити йод, то його порошок можна без­посередньо наносити на поверхню, наприклад, посипанням або волосяним пензлем.

Зараз існують два види виявлення слідів парами йоду:

• безпосереднім нанесенням йоду на об'єкт у сумішах;

• обкурювання слідів парами йоду.

Суть безпосереднього нанесення йоду на об'єкт: у склянку досить помістити кілька кристаликів йоду і накрити їх шмат­ком прозорого скла (органічного скла).

Через 10-15 хв. скло внаслідок конденсації покриється час­тинами йоду (набуде коричневого кольору).

Потім його належить прикладати до того місця документа (предмета), де ймовірно є слід, і він стане видимий, оскільки частки йоду забарвлять потожирову речовину в коричневий ко­лір.

Процес можна прискорити, якщо склянку підігрівати.

Виявлений слід належить негайно сфотографувати, оскільки він через 5-10 хв. випаровується.

Позитивною якістю цього виду методу оброблення парами йоду є те, що процедуру можна повторювати, а слід залишаєть­ся незмінним, що дуже зручно - слід можна вивчити і сфото­графувати, не змінюючи документ.

Останнім часом для безпосереднього впливу на слід йодом його стали наносити в суміші з порошками крохмалю, скла.

Відомі три суміші: «Крайод», запропонований вченими з Чехії та Польщі (суміш йод - крохмаль у відношенні 1:10); «Ткапол», запропонований криміналістами Росії (суміш йод -крохмаль у відношенні 1:8); «Кристал», (суміш йод - скло у від­ношенні 1:10).

Усі три суміші наносять на об'єкт волосяним пензлем або наси­панням із подальшим перекочуванням і струшуванням порошку.

Ним засобом можна ефективно виявляти сліди на папері, тканинах і невеликих предметах.

Суть виявлення слідів - обкурювання парами йоду. Він є найбільш поширеним на практиці та в експертних досліджен­нях.

Основу його становить природна властивість йоду субліму­ватися, тобто переходити з твердого стану в газоподібний (зва­жений).

Для сублімації сконструйовано низку приладів - сублімато-рів, найпростішим з яких є скляна трубка, в яку кладуть крис­талічний йод; до одного її кінця приєднано гумову грушу, а до іншого - лійку на гумовій трубці. Трубку тримають у руці, під впливом теплоти, від якої йод випаровується.

Прокачуючи повітря за допомоги груші, відводять пари до потрібного місця на об'єкті і виявляють слід.

Прилади для сублімації парів йоду одержали назву йодних трубок, видів яких є багато залежно від способу підігріву йоду.

Метод вакуумного напилювання також засновано на явищі сублімації.

Цей лабораторний метод використовується поки що тільки в експертній практиці.

Досліджуваний об'єкт розміщають у дзвоноподібній камері, з якої відкачують повітря.

Потім у ній спалюють (випаровують) метал (срібло, цинк та ін.).

Сублімовані частки металу осідають на речовині сліду або його носії, залишаючи слід забарвленим.

Розробив цей метод львівський учений Ю. Ю. Ярослав.

Гарні результати - у виявленні слідів на металах, фаянсово­му посуді, а іноді на тканинах, за умови точного прогнозування розташування сліду, оскільки великі об'єкти в камеру можна помістити лише частинами.

Гальваностегія є лабораторним методом виявлення слідів рук.

У гальванічну ванну занурюють досліджуваний об'єкт і по­дають постійну електричну напругу.

Внаслідок електролізу на поверхні об'єкта, де відсутня пото-жирова речовина, осідає метал, а слід залишається чистим і, отже, видимим.

Цей метод придатний для виявлення слідів як у польових, так і в лабораторних умовах.

Базується на фізичному явищі люмінесценції речовин під впливом випромінювання, тому й люмінесценцію називають як ультрафіолетовою, так і інфрачервоною.

Першу можна спостерігати неозброєним оком, а другу -тільки за допомоги спеціальних приладів.

За хімічних методів хімічна речовина вступає в реакцію з по-тожировою і утворює забарвлене з'єднання в тих місцях, де роз­ташовується слід. Внаслідок цього він стає видимим.

Як хімічні реактиви - проявники здавна використовують водний розчин азотнокислого срібла (ляпісу), речовин нінгід-рину або алоксану в ацетоні. (Окрім цього - ще ДРД (діазо-флюрен) і 5РІІ (водяна суспензія дисульфідмолібдену)).

Розчин нінгідрину наносять на документ і виставляють на світло для проявлення сліду, після чого його фотографують.

Нінгідрин наносять пульверизатором або тампоном, потім залишають документ на 4-6 год.

Сліди проявляються і набувають бузкового забарвлення.

Алоксан розчиняють у таких самих співвідношеннях, що й нінгідрин.

Він виявляє сліди приблизно за той же відтинок часу і за­барвлює їх в оранжевий колір.

Виявлення слідів нінгідрином і алоксаном можна прискори­ти, якщо після нанесення розчину підігріти об'єкт, наприклад, прогладити праскою.

Втім, зі зменшенням часу виявлення втрачається якість слідів.

Найкращі результати виявлення давніх (до року) слідів от­римують тривалим проявленням за відсутності світла.

Для цього на об'єкти наносять розчин нінгідрину або алокса­ну, потім документи залишають у темному приміщенні й спо­стерігають за ними протягом 10-15 діб.

Виявлені за таких умов сліди звичайно проявляються чітко без одноколірного забарвлення.

Пошук нових проявників для цього методу триває.

У 1976 р. на кафедрі криміналістики колишньої КШ МВС СРСР (тепер Українська академія ВС) під керівництвом В. М. Єфимчука було розроблено хімічний метод з використан­ням перманганату калію, наслідком чого було винайдення нової речовини, що дозволяла виявляти сліди пальців.

Треба приготувати водний розчин марганцевокислого калію в пропорції 0,8-1 г на 60 см³ дистильованої води.

До розчину перед вживанням додають 0,2-0,8 см³ концент­рованої сірчаної кислоти; відбувається хімічна реакція і утво­рюється марганцева кислота (сильний оксидатор).

Якщо тепер об'єкт занурити в розчин, то марганцева кислота проявить слід і забарвить його в коричневий колір.

Хімічні методи мають серйозну ваду - їх застосування пов'язане з походженням документа, який забарвлюється.

Сутність радіографічного методу полягає в тому, що дослід­жуваний об'єкт, на якому припускається наявність слідів, опро­мінюють потоком нейтронів, внаслідок чого деякі елементи, що входять до складу потожирової речовини (натрій, калій, каль­ній, фосфор), стають радіоактивними.

Під час контакту об'єкта (опроміненого) з фотоплівкою в місцях розташування сліду відбувається засвічування фото­емульсії.

Залишається тільки проявити плівку - слід на ній буде чор­ним на білому тлі.

На завершення цього питання - деякі моменти, що стосу­ються фіксації слідів рук та інших об'єктів трасології.

Виявлені сліди фіксують загальними способами й засобами: протоколюванням (вербально-графічний вид фіксації), копію­ванням, моделюванням, фотографуванням, вилученням слідів безпосередньо з носієм, на якому виявлено слід (наочно-образ­ний) вид фіксації.

Спосіб фіксації й технічні засоби, що застосовуються, зале­жать від багатьох чинників - виду сліду, характеру об'єкта-но-сія, речовини сліду тощо.

У будь-якій ситуації треба мати на увазі, що сліди папіляр­них візерунків рук і ніг мають складну структуру і дослідження їх здійснюється на мікроскопічному і макроскопічному рівнях.

Тому копіювання будь-якими технічними засобами, без сумніву, зменшує шанс мікроскопічного дослідження, напри­клад, иороскопічного, еджеоскопічного.

Отже, на місці події краще використати неушкоджувальні методи виявлення слідів, такі як візуальний огляд, а також за­стосовувати оптичні засоби, люмінесцентні, рентгенографічні, фотографічні методи.

Наприклад, немає необхідності оброблювати скляні об'єкти порошками, оскільки потожирові сліди завжди можна виявити оглядом на просвіт.

Порошкові методи рекомендують для виявлення слідів на шорстких об'єктах, папері, фруктах, шкірі, тканинах тощо.

Забарвлені та видимі сліди вилучають разом із слідоносіями (пляшки, склянки, шматки скла, документи, деталі машин), з об'ємних слідів виготовляють зліпки.

Забарвлені порошками сліди також рекомендується вилуча­ти разом із об'єктом-слідоносієм, і лише у випадках, коли пред­мет є громіздким і його неможливо вилучити, застосовують копіювання на дактилоплівці та їх замінювачі (див. табл. с. 86).

Виявлені хімічними методами сліди не підлягають копію­ванню; їх великим масштабом фотографують, а документи вилучають і відповідним способом упаковують.

Таблиця

Слідокопію-шільпий матеріал	Колір	Призначення	Характер слідоспри-ймальної поверхні	Спосіб оброблення контактної поверхні або склад копію­вального шару
Дактоплііпса на целулоїд­ній ослоні	Чорна, біла	Для копіюван­ня потожиро-внх слідів, за­барвлених по­рошками	Рівна	Як емульсійний шар
Фотоплівка	Прозора	Для копіюван­ня потожиро-внх слідів, об­курених пара­ми йоду	Рівна	Зволожити водою плівку (емуль­сію), а потім про­явлення і фіксаж фотоплівки
Відфікеова-ний і проми­тий глянце­вий фотопа­пір	Біла	Для копіюван­ня потожиро-вих слідів, об­курених пара­ми йоду	Рівна	Зволожити 0,02% розчином ортолі-дипу у воді
Полімерна плівка	Напів­прозора	Копіювання слідів рук, об­курених пара­ми йоду	Нерівна	Компаунд К-18 плюс 0,2-0,3% ор-толідину у воді
А л о л і т о в а плівка для склеювання фрагментів креслень	Прозора	Копіювання слідів рук, об­курених пара­ми йоду	Рівна і гладка	Плівка покриває шаром синтетич­ного клею
І з о л я ц і й н а стрічка си­нього КОЛЬО­РУ	Напів­прозора	Копіювання слідів рук, об­курених пара­ми йоду	Рівна, гладка	Плівка покриває шаром синтетич­ного клею
Листова гума (для пі­дошов)	Чорна	Для поверхне­вих слідів ніг	Рівна	Обробити наж­дачним папером
Силіконова паста «К»	Біла, чорна	Для поверх­невих слідів ніг	Нерівна	Паста - 35% цин­ку (білого або 5% сажі (чорна))
Силіконова паста «У-4»	Біла	Для поверхне­вих слідів ніг	Нерівна	Компаунд «У-4-18»

Взагалі належить пам'ятати правило: сліди рук, виявлені різ­ними засобами на місці, бажано доставити фахівцеві в оригі­налі.

Будь-яке копіювання призводить до втрати частини відобра­женої інформації.

Сліди, виявлені парами йоду, фотографують або копіюють на спеціальні плівки - ортолідинові, крохмальні, декстринові (хоча краще вилучати з оригіналом і передавати фахівцеві, з яким під час дослідження він фіксувався в лабораторних умовах.