4. Заощадження домогосподарств, їх класифікація

Заощадження – це частина грошових доходів населення, яка витрачається на споживання і призначена для забезпечення потреб у майбутньому. Виділяють мотивовані і немотивовані заощадження. Основні мотиви для здійснення заощаджень можна об'єднати в такі групи: придбання дорогих товарів; непередбачувані витрати; витрати майбутніх періодів (весілля, освіта та ін.); звичка заощаджувати кошти; заощадження з метою отримання прибутку.

Немотивовані заощадження у домогосподарств виникають внаслідок перевищення платоспроможності над рівнем потреб. Це може відбуватися у випадках, якщо: 1) рівень доходів досить великий, тобто домогосподарство в змозі забезпечити задоволення потреб, які на даний час існують; 2) рівень пропозиції та якість пропонованих товарів або послуг не може задовольнити попит споживачів; 3) в державі реалізується ефективна політика, спрямована на підвищення рівня заощаджень домогосподарств.

За характером мобілізації заощадження домогосподарств поділяють на організовані та неорганізовані. Організовані заощадження – це заощадження населення, мобілізацію і розміщення яких здійснює банківська система або небанківські фінансово-кредитні установи. В Україні поки що найдоступнішою формою організованих заощаджень населення є банківські депозити. Неорганізовані грошові заощадження населення – заощадження, що зберігаються безпосередньо у населення готівкою у національній та іноземній валютах. До неорганізованих заощаджень можна віднести також зберігання коштів у вигляді коштовностей, дорогоцінних металів, дорогих товарів тривалого користування тощо.

Основними чинниками, що впливають на ощадну активність домогосподарств в Україні, є такі:

• очікування домогосподарств щодо динаміки цін і кількості товарів на ринку, а також щодо змін у поточному доході та загальному фінансовому становищі в майбутньому;

• процентні та податкові ставки;

• розвиток систем державного соціального забезпечення і страхування внесків;

• розвиток ринків капіталу;

• демографічні чинники.

На ощадну поведінку домогосподарств в умовах транзитивної економіки здійснюють вплив також і додаткові чинники, які не відображені у стандартних класифікаціях, а саме:

• рівень корупції в країні;

• привабливість і можливість порушення податкового законодавства;

• передбачуваність в економічній політиці і базових макроекономічних параметрах;

• довіра до фінансових інститутів і наявність зручних інструментів інвестування;

• досвід ефективної ощадної й інвестиційної діяльності.

Тема 10. Міжнародні фінанси

1. Сутність та функціональне призначення міжнародних фінансів

2. Міжнародний ринковий механізм перерозподілу фінансових ресурсів і капіталу

3. Міжнародний неринковий механізм перерозподілу фінансових ресурсів і капіталу

1. Сутність та функціональне призначення міжнародних фінансів

Міжнародні фінанси – це одна з основних форм міжнародних економічних відносин, функціонування і розвиток яких пов’язані з існуванням та обслуговуванням усього комплексу міжнародних зв’язків. Міжнародні фінанси охоплюють міждержавні та транснаціональні фінансові відносини, для яких характерний іноземний елемент. До того ж міжнародні фінанси є не лише результатом відносин держав як цілісних блоків; вони передбачають співпрацю з метою раціонального розміщення внутрішніх ресурсів для вироблення й прийняття раціональних зовнішньоекономічних і політичних рішень. Міжнародні фінанси обслуговують по-перше, економічні зв’язки між резидентами різних країн; по-друге, відносини країн світу з міжнародними та регіональними організаціями; по-третє, операції урядів та резидентів різних країн на міжнародних фінансових ринках.

Міжнародні фінанси є самостійною економічною категорією, яка будучи невід'ємною складовою фінансів у широкому розумінні, характеризується тими самими ознаками, які притаманні фінансам в цілому, але одночасно має свої особливості, які вирізняють її як особливу систему фінансових відносин. Міжнародні фінанси мають як видиму, зовнішню форму прояву, так і внутрішній економічний зміст.

Розкриваючи внутрішню змістову сторону міжнародних фінансів, зазначимо, що це є надзвичайно складна і багатоаспектна економічна категорія. Як економічна категорія міжнародні фінанси – це сукупність відносин, опосередкованих рухом валютно-фінансових потоків, що виникають у зв’язку з перерозподілом фінансових ресурсів і капіталу у системі світового господарства через дію ринкового і неринкового механізмів.

Суб’єктами міжнародних фінансів є: держави, міжнародні організації, міжнародні фінансові інституції, юридичні особи (транснаціональні корпорації, транснаціональні банки, фінансово-кредитні інститути, біржі), фізичні особи. Таким чином, міжнародні фінансові відносини є досить складною і розгалуженою системою руху валютно-фінансових потоків.

Видимою, зовнішньою формою прояву міжнародних фінансів є розгалужена система руху валютно-фінансових потоків, що виникають між суб’єктами фінансових відносин на міжнародному і глобальному рівнях. Фінансові ресурси і капітал нерівномірно розподілені у світовому масштабі між власниками (державами), що призводить до постійного руху грошових і фінансових потоків у системі світового господарства між його суб’єктами. Тому частина фінансових ресурсів опосередковує міжнародний економічний обмін товарами і послугами, формуючи міжнародні валютно-розрахункові відносини. Відтак виникають відносини обміну, пов’язані з міжнародною торгівлею та опосередковані рухом грошових, а точніше – валютних потоків, оскільки у системі світового господарства і міжнародних відносин торгівля товарами, послугами і факторами виробництва здійснюється опосередковано через обмін іноземних валют. Інша частина фінансових ресурсів і капіталу, не пов’язана безпосередньо з міжнародною торгівлею реальними активами і відносинами обміну, і в процесі свого перерозподілу між суб’єктами світової економіки створює суто міжнародний рух капіталу. Таким чином, відносини перерозподілу виникають у процесі формування і використання централізованих грошових фондів світових та регіональних міжнародних організацій і фінансових інституцій; а також у процесі перерозподілу фінансових активів на світовому фінансовому ринку, що є глобальною системою акумулювання тимчасово вільних фінансових ресурсів і капіталу та надання їх позичальникам, у якості яких найчастіше виступають країни-реципієнти.

За матеріально-речовим втіленням міжнародні фінанси часто ототожнюють із фондами фінансових ресурсів, що утворюються у результаті перерозподільчих відносин і використовуються для забезпечення безперервності суспільного відтворення на світовому рівні та задоволення спільних потреб, які мають міжнародне значення.

З інституційної точки зору міжнародні фінанси – це сукупність банків, валютних та фондових бірж, міжнародних фінансових інституцій, регіональних фінансово-кредитних установ, міжнародних та регіональних економічних організацій і об’єднань, через які здійснюється рух світових фінансових потоків.

Міжнародні фінанси, як і будь-яка інша економічна категорія, виконують певні функції. Функції міжнародних фінансів – це зовнішній прояв їхньої внутрішньої сутності, що розкривають їх функціональне суспільне призначення в системі міжнародних економічних відносин та у розвитку світового фінансового середовища. Передусім слід підкреслити, що міжнародні фінанси є самостійною економічною категорією. Їх функціонування і еволюція обумовлені розвитком усієї системи фінансових категорій. Міжнародні фінанси, будучи логічним продовженням і розвитком більш загальної категорії «фінанси», характеризуються тими самими функціями, які притаманні фінансам у цілому (нагадаємо фінанси виконують розподільчу і контрольну функції), але одночасно мають свої особливості.

Сутність міжнародних фінансів, як економічної категорії, реалізується через перерозподільчу, контрольну і регулюючо-координуючу функції. Зміст цих функцій, сфера і об’єкт їх дії характеризують специфіку міжнародних фінансів як економічної категорії. Через механізм міжнародних фінансів здійснюється перерозподіл фінансових ресурсів і капіталу між різними суб’єктами міжнародних економічних відносин. При цьому перерозподіл фінансових ресурсів і капіталу в системі міжнародних фінансових відносин визначається як об’єктивними закономірностями, к і політикою (інтересами) суб’єктів міжнародних відносин. Відтак об’єктивною основою становлення і розвитку міжнародних фінансів є закономірності міжнародного кругообігу функціонуючого капіталу: на одному його полюсі виникають тимчасово вільні кошти, а на іншому – постійно з’являється попит на них.

Фінанси на рівні кожної держави об’єктивно виконують контрольну функцію, сутність якої полягає в тому, що фінанси – це не лише інструмент розподілу і перерозподілу, але й інструмент контролю за діяльністю суб’єктів обмінно-розподільчих відносин. Рух грошових потоків відображає обмін, розподіл і перерозподіл вартості і тому об’єктивно вимагає контролю. У процесі фінансових взаємовідносин різні суб’єкти контролюють один одного. Саме така підконтрольність забезпечує збереження фінансових ресурсів та формування доходів на законній основі.

Міжнародні фінанси є досить розгалуженою структурою з множинністю державних, приватних і власне міжнародних елементів, які є повноцінними учасниками глобального економічного простору. Сучасну систему світового господарства вирізняє розгалужений регулятивний механізм, що охоплює і сферу фінансових перерозподільчих процесів. Цей механізм забезпечує координацію зусиль світової спільноти щодо регулювання міжнародних фінансових відносин, а відтак міжнародних валютно-фінансових потоків як приватного, так і офіційного походження. Тому без перебільшення можна стверджувати, що окрім перерозподільчої і контрольної, міжнародні фінанси виконують регулюючо-координуючу функцію. Практична реалізація цієї функції полягає в прийнятті узгоджених рішень щодо міжнародних фінансів, розроблені поточної та стратегічної міжнародної фінансової політики.

Таким чином, міжнародні фінанси є багаторівневою, проте допоки ієрархічно невпорядкованою системою, яка водночас характеризується певною органічною цілісністю, взаємопов’язаністю її складових та структурною єдністю її функціональних елементів, кожен з яких міг би стати предметом окремого вивчення.