2. За економічним змістом:

• прямі податки - обов’язкові платежі, які напряму сплачуються платником до бюджету держави в залежності від розміру об’єкту оподаткування, що призводить до вартісного зменшення об’єкта оподаткування (податок з прибутку підприємств, податок на доходи фізичних осіб, плата за землю та ін.);

• непрямі податки - обов’язкові платежі, які сплачуються платниками опосередковано через цінові механізми, причому сума податку не зменшує об’єкту оподаткування, а збільшує ціну товару (ПДВ, акцизний податок, мито);

3. За ознакою органів державної влади, які їх встановлюють:

• загальнодержавні податки - обов’язкові платежі, які встановлюються найвищими органами влади в державі і є обов’язковими до сплати за єдиними ставками на всій території України; ці податки можуть формувати дохідну частину як державного, так і місцевого бюджетів (податок на прибуток підприємств, податок на доходи фізичних осіб, ПДВ, акцизний податок, екологічний податок, плата за користування надрами, плата за землю, збір за спеціальне використання води, фіксований сільськогосподарський податок, мито та ін.);

• місцеві податки та збори - обов’язкові платежі, які встановлюються місцевими органами влади і є обов’язковими до сплати за встановленими ставками тільки на певній території; місцеві податки та збори надходять виключно до місцевих бюджетів, до них належать: податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки; єдиний податок, збір за провадження деяких видів підприємницької діяльності; збір за місця для паркування транспортних засобів; туристичний збір.

4. За формою стягнення:

• розкладні податки - обов’язкові платежі, які визначаються як розподілення загальної суми на певну кількість платників (подушні податки); використовувались на ранній стадії розвитку оподаткування, їх розмір визначали, виходячи з потреби здійснити конкретні витрати; сьогодні розкладні податки використовуються рідко і в основному в місцевому оподаткуванні;

• квотарні (окладні, дольові, кількісні) податки - обов’язкові платежі, які стягуються за певними ставками від чітко визначеного об’єкту оподаткування; вони виходять не із потреби покриття витрат, а з можливості платника заплатити податок і безпосередньо чи непрямо враховують майновий стан платника податку.

5. за способом зарахування податкових надходжень:

• закріплені податки - обов’язкові платежі, які на тривалий період повністю чи частково закріплені як дохідне джерело конкретного бюджету (бюджетів);

• регулюючі податки - обов’язкові платежі, які можуть надходити до різних бюджетів.

6. по відношенню до платника:

• податки з юридичних осіб (податок на прибуток);

• податки з фізичних осіб (податок на доходи фізичних осіб);

• змішані податки (плата за землю);

7. по відношенню до джерела сплати:

• податки, що включаються у валові витрати та собівартість;

• податки, що включаються в ціну товару;

• податки, що сплачуються з прибутку або капіталу.

Таким чином, еволюція податкових відносин знайшла своє відображення в існуванні різноманітних форм і видів податків, які залежать від особливостей побудови і функціонування податкової системи держави.

4. Податкова політика держави та критерії її формування

Податкова політика - це діяльність держави у сфері встановлення, правового регламентування та організації справляння податків і податкових платежів у централізовані фонди грошових ресурсів держави.

Формуючи свою податкову політику, держава шляхом збільшення, або скорочення державної маси податкових надходжень, зміни форм оподаткування та податкових ставок, тарифів, звільнення від оподаткування окремих галузей виробництва територій, груп населення може сприяти зростанню чи спаданню господарської активності, створенню сприятливої кон'юнктури на ринку, умов для розвитку пріоритетних галузей економіки, реалізації збалансованої соціальної політики. Використовуючи ті, чи інші податкові пільги, держава регулює пропорції в економічній структурі виробництва й обміну, пропорції у розвитку продуктивних сил. Податкова політика направлена на вирішення поставлених перед суспільством завдань, серед яких виділяють довгострокові і короткострокові. Перед керівництвом розвинутих країн стоять наступні довгострокові цілі: економічний ріст, максимальний рівень зайнятості і благополуччя населення. Короткостроковими цілями податкової політики можуть бути поповнення державного бюджету, його збалансованість на певному рівні по відношенню до внутрішнього валового продукту, стимулювання інвестиційної діяльності.

Податкову політику слід розглядати у широкому і вузькому аспектах. У широкому аспекті вона охоплює питання формування державних доходів за рахунок податкових платежів. У вузькому аспекті податкова політика охоплює діяльність держави лише у сфері оподаткування: встановлення видів податків, платників, об’єктів, ставок, пільг , строків і механізмів зарахувань податків до бюджету.

При формування державних грошових фондів за рахунок податкових платежів та встановлюючи нові види і форми оподаткування, держава повинна проводити таку податкову політику, яка має оптимально поєднувати інтереси держави, платників податків і громадян виборців. Тобто, будь-які зміни в оподаткуванні будуть суспільне корисними і виправданими, якщо вони нікому не завдають збитків і при цьому приносять декому користь. Податкова політика не має самостійного характеру, оскільки податки, як інструмент впливу на економіку використовуються в комплексі з іншими методами регулювання.

Податкова політика проводиться, виходячи з певних критеріїв, що відображають її завдання, основними з яких є: фіскальна достатність, соціальна справедливість, рівнонапруженість, економічна ефективність, стабільність, гнучкість. Вся історія податкової політики зводиться до пошуку ідеального рівня податкового навантаження. Широке розповсюдження при аналізі оптимального рівня податкового навантаження одержала теорія американського економіста А.Лаффера; на основі емпіричних досліджень він довів, що результатом зниження податків стає економічне зростання і збільшення державних фінансових ресурсів.