Тема 5. Державннй кредит і державний борг

1. Економічна сутність і функції державного кредиту

2. Форми державного кредиту

3. Державний борг: сутність і соціально-економічні наслідки

4. Управління державним боргом: принципи та методи здійснення

1. Економічна сутність і функції державного кредиту

Державний кредит в умовах повнокровної ринкової економіки і демократичних форм державності – це досить розвинена галузь фінансової діяльності держави, що відіграє важливу роль у функціонуванні фінансової системи. Будучи доволі специфічною ланкою державних фінансів, державний кредит, є досить складним і багатогранним явищем у суспільстві, своєрідною суспільною позиковою системою. У традиційному розумінні державний кредит виникає як реакція на бюджетні дефіцити, зумовлені неекономним, нераці­о­наль­ним використанням кош­тів. Саме тому об’єктивна необхідність використання дер­жа­вного кредиту для задоволення суспільних потреб зумовлена пос­тій­ною суперечністю між величиною цих потреб і можливостями держави щодо їх задо­во­лення за рахунок коштів єдиного централізованого фонду держави – бюджету.

Розкриваючи економічну природу державного кредиту, доцільно проаналізувати основні сутнісні характеристики цього поняття, які можна трактувати за такими аспектами:

• за економічним змістом державний кредит є самостійною економічною категорією, яка є невід'ємною складовою фінансів і характеризується тими самими ознаками, які притаманні фінансам в цілому, але одночасно має свої особливості, які відрізняють її від інших сфер і ланок фінансових відносин. Як економічна категорія державний кредит – це сукупність економічних відносин між дер­жа­вою в особі органів влади і управління, з одного боку, і рези­ден­та­ми (фізичними та юридичними особами) та нерезидентами (в тому числі іноземними державами й міжнародними фінансовими ін­сти­ту­ціями) – з іншого, при яких держава традиційно виступає у ролі позичальника (рідше кредитора і гаранта);

• за матеріально-речовим втіленням державний кредит – це рух позичкового капіталу у результаті вторинного перерозподілу ВВП. Особливістю такого руху є те, що кошти, які мобілізуються за допомогою державного кредиту не формують окремого фонду, а перерозподіляються, як правило, через бюджет;

• за матеріально-речовим втіленням державний кредит являє собою конкретні форми прояву: державні позики (забезпечені випуском цінних паперів чи залучені на підставі угод) та гарантії. На відміну від державних позик, які відразу ж впливають на величину централізованого грошового фонду – бюджету, гарантування пога­шення зобов’язань не обов’язково призводить до зміни останнього;

• за юридично-правовим статусом державний кредит можна трактувати як врегульований нормами права механізм залучення додат­ко­вих коштів державою; або сукупність особливих фінансових право­від­но­син, передбачених нормативно-правовими актами, що обумовлюються по­лі­тико-економічними прерогативами держави в процесі залучення нею тимчасово вільних коштів на засадах добровільності, зворотності, плат­нос­ті і строковості; юридичною основою державних позик є дого­вір (угода).

Державний кредит як фінансова категорія і метод мобілізації коштів для тимчасового поповнення бюджетного фонду має низку особливостей:

• одночасно є і джерелом формування додаткових фінансових ресурсів держави, і джерелом збільшення доходів власників цін­них паперів, шляхом виплати процентів і виграшів за державними позиками;

• двосторонній рух вартості на принципах строковості, поворотності, платності;

• державний кредит має добровільний характер;

• державні запозичення, як правило, здійснюються тоді, коли вичерпано інші джерела мобілізації фінансових ресурсів держави або коли доцільно обмежити рівень оподаткування;

• призначення державного кредиту виявляється, насам­пе­ред, в тому, що він є засобом мобілізації державою додаткових фінансових ре­сурсів, тоді як податки – це основне фінансове підгрунття існування держави;

• отримані через державну позику кошти надходять у розпорядження органів державної влади, перетворюючись в додаткові фінансові ресурси держави;

• безпосереднім позичальником є держава в особі органів державної влади, а виплати кредиторам (власникам державних цінних паперів) забезпечуються переважно за рахунок бюджетних надходжень. Згодом, джерелом погашення державних позик і виплати процентів за ними виступають кошти бюджету.

Як фінансова категорія державний кредит виконує дві функції фі­нан­сів – розподільчу і контрольну. За допомогою розподільчої функції державного кредиту забез­пе­чу­єть­ся формування коштів єдиного централізованого фонду дер­жа­ви – бюджету. Виступаючи у ролі позичальника, держава акумулює додаткові кошти для фінансування своїх витрат. Контрольна функція державного кредиту органічно поєдну­ється із контрольною функцією фінансів, однак має свої специфічні риси, по­род­же­ні особливостями цієї категорії та її внутрішньою сутністю. Вона забез­пе­чує контроль у процесі залучення державних позик і розміщення пози­ко­вих коштів; дає можливість контролювати напрями та цільове ви­ко­ритання позик; строки їх повернення і своєчасність сплати відсотків.

Окрім розподільчої та контрольної функції державному кре­диту притаманна регулююча функція. Держава, свідомо вико­рис­товуючи дер­жав­ний кредит як інструмент регулювання економіки, може проводити ту або іншу фінансову політику. Розміри державного кредиту, його форми, методи розміщення і погашення прямо чи опосередковано впливають майже на всі процеси економічного життя держави: рівень оподаткування і масштаби бюджетного фінансування, економічне зростання і розподіл доходів, бюджетний дефіцит і розмір грошової маси в обігу, міжнародну платоспроможність та кредитний рейтинг дер­жави.