4. Бюджетний дефіцит: причини виникнення, джерела фінансування та методи обмеження

Державний бюджет, як й усі інші фінансові плани, повинен бути збалансованим, тобто обсяг доходів має відповідати обсягу видатків. У процесі збалансування бюджету шляхом співставлення його дохідної і видаткової частин визначаються показники стану бюджету, до яких відносяться:

• показник рівноваги доходів і видатків свідчить про збалансованість бюджету; такий стан вважається оптимальним, а його досягнення – найважливішим завданням бюджетного планування;

• показник бюджетного профіциту свідчить про перевищення доходів над видатками;

• показник бюджетного дефіциту свідчить про перевищення передбачених у бюджеті видатків над постійними доходами. Наявність бюджетного дефіциту свідчить про те, що у плановому бюджетному році до бюджету включені такі видатки держави, які не мають грошового забезпечення; таке явище є негативним. Однак, бюджетний дефіцит не свідчить про незбалансованість бюджету у цілому, оскільки в процесі складання й затвердження бюджету визначаються необхідні джерела фінансування його дефіциту.

Показники стану бюджету розраховуються при його складанні та записуються окремою стрічкою в законі про Державний бюджет України на плановий рік. Основною причиною виникнення бюджетного дефіциту є випередження темпів зростання бюджетних видатків порівняно зі зростанням доходів бюджету. Конкретні причини можна об’єднати у дві групи:

1) об’єктивні (вимушені), які пов’язані з вимушеними діями держави, у результаті яких виникає необхідність збільшувати видатки бюджету при відсутності необхідного обсягу доходів, зокрема: надзвичайні обставини (війни, епідемії, стихійні лиха); необхідність здійснення великих державних вкладень у розвиток економіки з метою її структурної перебудови; необхідність підвищення рівня доходів громадян у зв’язку з відставанням їхнього обсягу від прожиткового мінімуму та інші;

2) суб’єктивні (невимушені або свідомі), пов’язані з невимушеними, свідомими діями держави, у результаті яких виникає бюджетний дефіцит, зокрема: кризові явища в економіці, її розвал; неефективність внутрішніх та зовнішніх фінансово-кредитних зв’язків; наявність значного тіньового сектора в економіці та низька податкова дисципліна; значне зростання і нераціональна структура бюджетних видатків; надмірні витрати на утримання апарату управління; недосконалість, неузгодженість і часті зміни фінансового законодавства; корупція в органах державної влади, державного управління, місцевого самоврядування, судової влади та правоохоронних органах.

У теорії і практиці управління бюджетним дефіцитом застосовують таку класифікацію дефіциту бюджету:

• за терміном виникнення: плановий і звітний дефіцит бюджету;

• за місцем виникнення - зовнішній і внутрішній;

• за формою вияву: відкритий, прихований і квазіфіскальний бюджетний дефіцит;

• за причинами виникнення: вимушений і свідомий бюджетний дефіцит;

• за напрямами дефіцитного фінансування: активний і пасивний бюджетний дефіцит;

• за критерієм визначення складових частин: фактичний, структурний і циклічний дефіцит;

• за терміном дії: стійкий і тимчасовий бюджетний дефіцит.

Отже, бюджетний дефіцит, у цілому як особливе фінансове явище є не обов’язково негативним і надзвичайним. Сьогодні у світі практично немає жодної держави, яка б не стикалася з бюджетним дефіцитом. Затвердження бюджету з дефіцитом дозволяється у разі наявності обґрунтованих джерел фінансування бюджету.

Відповідно до Бюджетного кодексу під фінансуванням бюджету розуміють надходження та витрати у зв’язку зі зміною обсягу боргу, а також залишку готівкових коштів по бюджету, які використовуються для покриття дефіциту бюджету. На практиці фінансуванням бюджету вважають групу певних фінансових операцій, джерелами фінансування бюджетного дефіциту - види фінансових ресурсів, а дефіцитним фінансуванням - тип фінансової політики.

Класифікація фінансування бюджету містить джерела отримання фінансових ресурсів, необхідних для покриття дефіциту бюджету (напрями витрачання фінансових ресурсів, що утворилися в результаті профіциту бюджету). Фінансування бюджету класифікується за:

• типом кредитора, тобто за категоріями кредиторів або власників боргових зобов’язань;

• типом боргового зобов’язання – за засобами, що використовуються для фінансування дефіциту бюджету.

Джерелами фінансування бюджету є:

1. кошти від державних (місцевих) внутрішніх і зовнішніх запозичень;

2. кошти від приватизації майна;

3. повернення бюджетних коштів з депозитів, надходження від продажу цінних паперів;

4. вільний залишок бюджетних коштів з дотриманням умов Бюджетного Кодексу.

Не можуть бути джерелом фінансування бюджету емісійні кошти НБУ.

У світовій практиці серед найважливіших методів боротьби з хронічними дефіцитами, основним видом діяльності, спрямованої на зниження обсягів державного боргу, інфляції і досягнення сталого розвитку було застосування спеціальних фіскальних правил, які набувають форм законодавчих норм, процедур бюджетного процесу і граничних показників. Усі ці правила можна об’єднати у певні групи, серед яких виділяють наступні:

1. Правила збалансованого бюджету, серед яких центральне місце займає “золоте правило” державних фінансів, що передбачає збалансованість поточних бюджетних доходів і видатків; циклічний бюджетний баланс і встановлення граничних розмірів частки бюджетного дефіциту у ВВП.

2. Правила запозичень, які стосуються обмежень або заборони використання окремих джерел державних запозичень, серед яких можна виділити: заборону внутрішніх державних запозичень; заборону державних запозичень у центрального банку або обмеження їхнього розміру у відсотках до минулорічних доходів чи видатків уряду.

3. Боргові та резервні правила, які полягають у встановленні лімітів щодо акумулювання валового (або чистого) державного боргу у відсотках до ВВП (країни ЄС), а також пов’язані з формуванням спеціальних резервних фондів для запобігання фінансової кризи у несприятливі періоди, коли виникає необхідність підтримувати соціальні виплати на фоні зменшення доходів.

Відповідно до Маастрихтського договору для країн ЄС встановлено два основних критерії, які стосуються державних фінансів, зокрема, державний борг не повинен перевищувати 60% ВВП, а бюджетний дефіцит - 3% ВВП, що також зазначено і в Бюджетному Кодексі України.

Одним із тактичних загальноприйнятих у світовій практиці методів боротьби з бюджетним дефіцитом вважається застосування механізму секвестру видатків бюджету – пропорційне зниження бюджетних видатків за всіма статтями бюджету протягом часу, який залишився до закінчення поточного бюджетного року. При цьому не підлягають секвестру захищені статті бюджету, перелік яких в Україні затверджує Верховна Рада у Законі про Державний бюджет України на поточний бюджетний рік.