69 Особливості взаємодії основних політичних акторів в ході посткомуністичних трансформацій

У процесі посткомуністичної трансформації змінюються і форми політичної поведінки. Відбувається перехід від мобілізаційної участі тоталітарного типу та від авторитарної апатії до вільної автономної участі у політичному житті, яка заснована на можливості вибору і конкуренції у політиці, що властиво розвинутому громадянському суспільству. Лідери і партії шукають підтримку у громадян, бо настрої виборців, їх вибір прямо впливають на формування уряду.

Характер трансформації сьогодні залежить передусім від конкретних якостей політичної еліти, від пріоритетів реорганізації нею системи влади та управління, від домінуючих способів балансування взаємовідносин правлячої та опозиційних політичних сил, від методів, спрямованості, міри їхньої участі в урегулюванні й розв'язанні криз соціального розвитку.

Досвід демократичних змін у різних країнах засвідчує, що далеко не завжди політичні еліти здатні тривалий час зберігати відданість демократичним інститутам та процедурам. Інколи вони обирають або повернення до авторитарного режиму, або так званий недемократичний шлях до демократії. Останній виявляється в тому, що ігноруються змагальність і конфлікт, правляча еліта намагається контролювати публічне обговорення проблем, цілеспрямовано спотворює принципи свободи і рівності громадян.

Багато дослідників стверджують, що взаємодія основних акторів в ході посткомуністичних трансформацій характеризується:

• однобічною покорою громадян правилам, нормам та приписам, що регламентують їх повсякденне та політичне життя, і поряд з цим довільне, безконтрольне здійснення державною владою своїх повноважень;

• тіньовим привласненням, розподілом і перерозподілом колишньої «загальнонародної» («соціалістичної») власності при пануванні на всіх рівнях владної ієрархії тіньових, неформальних, клієнтельних стосунків;

• поєднанням тотально-корумпованої політичної влади, тіньової економіки та кримінального світу;

• домінуванням в політичному процесі номенклатурно-корпоративних кланів, концентрація в їхніх руках політичної, економічної та духовно-інформаційної влади, симбіоз олігархії та авторитаризму;

• утилітарним використанням олігархією, кланами демократичних форм та процедур (як декорації, необхідної форми своєї легітимації, як технічного прийому в маніпулюванні суспільною свідомістю

70 Варіанти посткомуністичних трансформацій суспільства.

У політологічному дискурсі склалися п’ять можливих варіантів посткомуністичної трансформації політичних систем:

1)консолідація тепер діючого політичного устрою, повільне, але неухильне просування до дедалі зріліших форм демократії; до ліберальної демократії, інтеграція у вже існуючі об’єднання, утворені на основі демократичних принципів;

2) набуття системою повного комплекту рис делегативної, тобто формальної демократії, в якій участь мас зводиться до періодичних голосувань, а вся влада сконцентрована в руках глави держави, з перспективою її переродження в систему авторитарного правління;

3) виникнення нової форми правління;

4) повернення до старого однопартійного режиму у випадку приходу до влади крайніх “лівих”;

5) анархізація (і криміналізація) політичної системи та економіки і, як наслідок, входження країни в довготривалий період політичної нестабільності.

Freedom House – неправительственной организацией, занимающейся ранжированием стран мира по критерию соблюдения политических прав и гражданских свобод. В докладе за 2002 г. посткоммунистические страны поделены на три группы: "консолидированные демократии" (Польша, Словения, Литва, Эстония, Венгрия, Латвия, Словакия, Чехия, Болгария, Хорватия), "переходные режимы" (Румыния, Югославия, Албания, Македония, Молдова, Грузия, Армения, Босния, Украина, Россия, Киргизия, Азербайджан, Таджикистан, Казахстан) и "консолидированные автократии" (Узбекистан, Белоруссия, Туркменистан). Но хотя методология "Дома свободы" предусматривает определенную количественную дифференциацию в каждом режимном типе – оценка каждой страны дается в интервале от единицы ("максимум свободы") до семи ("минимум свободы"), – она все же не позволяет выявить качественные характеристики различных разновидностей "переходных режимов". Более того, в ней не преодолена тенденция к расширительному и недифференцированному употреблению понятия "переходности", которое используется и по отношению к вполне консолидированным недемократиям.

Проект «Переходные страны» («Nations in Transit») ориентирован на анализ политических трансформаций в странах Центральной и Восточной Европы, а также в государствах бывшего СССР.

Методология «Переходных стран», как и методологические основы большинства проектов «Freedom House», постоянно совершенствуется. При подготовке страновых обзоров и собственно рейтингов в 2005 и 2006 гг. экспертам были переданы анкеты, включающие семь групп вопросов: электоральный процесс; гражданское общество; независимость СМИ; демократичность власти на национальном уровне; демократичность власти на местном уровне; судебная система и ее независимость; коррупция.

Процесс создания рейтингов включает четыре этапа.

1. Авторы отчетов составляют предварительные рейтинги по указанным выше группам вопросов.

2. Научные консультанты оценивают рейтинги и в случае консенсусного решения о неточности таковых перерабатывают их.

3. Авторы отчетов рассматривают полученный консультантами результат и, если он отличается от изначального более чем на 0,5 балла, имеют возможность его оспорить.

4. Сотрудники «Freedom House» осуществляют окончательную редактуру рейтингов, а затем используют их для вынесения общих заключений об уровне демократизации.

Уровень демократического развития призвана отражать разработанная «Freedom House» шкала от 1 (наиболее высокий) до 7 (самый низкий) баллов. Минимальный шаг по данной шкале составлял 0,25 балла (сейчас используется более дробная шкала), причем за один год показатели страны крайне редко меняются более чем на 1 балл.

До 2004 г. государства оценивались по двум параметрам – уровень демократизации и верховенство закона. С 2004 г. применяется новый, единый набор характеристик для рассматриваемых государств. Исследуемые страны подразделяются на пять групп: консолидированные демократии (1–2 балла); частично консолидированные демократии (3 балла); переходные (transitional government) или гибридные режимы (4 балла); частично консолидированные авторитарные режимы (5 баллов); консолидированные авторитарные режимы (6–7 баллов).

Не вызывает сомнений, что составление рейтингов в четыре этапа на основе консенсуса способствует снижению уровня субъективизма и предвзятости, свойственных экспертно-ориентированным проектам. Однако оно не в состоянии исключить их полностью. Абстрагирование от статистики (или избирательность по отношению к статистическим данным), облегчая выявление латентных тенденций и неформальных практик политических акторов, плохо поддающихся формализации и измерению, неизбежно провоцирует субъективизм и повышает вероятность ошибочных оценок.

Проекты «Freedom House» имеют как общие недостатки, так и достоинства. К числу недостатков относятся одномерная шкала сравнения, основанная на специфических критериях и не позволяющая учитывать национальное своеобразие, а также ориентация на экспертные оценки и избирательность в отношении статистических данных (если таковые используются экспертами). В совокупности они могут обернуться некорректными, политически ангажированными оценками ситуации в конкретных странах. Даже выставление оценок в четыре этапа на основе консенсуса, хотя и снижает уровень субъективизма и предвзятости, все же не способно полностью их исключить.

Впрочем, издержки экспертных технологий не должны заслонять их важных преимуществ. Компетентный эксперт, основываясь на собственном солидном опыте, в состоянии провести действительно глубокий анализ. Безусловным достоинством упомянутых проектов «Freedom House» является достаточно подробная матрица анализа, которая позволяет унифицировать процедуры исследования, стилистику страновых обзоров, обеспечить их глубину и всесторонность. Наконец, важным «плюсом» здесь выступает многолетний (в течение нескольких десятилетий!) мониторинг анализируемых стран мира, позволяющий создать ценные информационные базы