57 Транзитологія та глобалізація: пошуки поля рівноваги

Остання чверть ХХ ст. і початок ХХІ ст. позначені двома взаємопов’язаними тенденціями: глобалізацією і демократизацією. Глобалізація як об’єктивний історичний процес становлення єдиного цілісного світу, що просторово «стискається», “ущільнюється”, стала результатом еволюційного ускладнення та інтенсифікації відносин і взаємодій як всередині спільнот, так і між спільнотами та державами, що формувало все більшу взаємозалежність світу, яка є основою процесу глобалізації і дедалі посилюється під впливом багатьох чинників. Глобалізація усвідомлюється як багатоваріантне,  складне та суперечливе явище,  наслідки якого стають все відчутнішими як на різних рівнях світової системи, її елементів – національних і соціальних систем, так і на рівні локальних спільнот, окремого індивіда. Більшість дослідників глобалізації визначають такі її основні виміри: асиметричність; універсалізація та гомогенізація світу; транснаціоналізація зв’язків і відносин, посилення впливу  недержавних акторів; “розмивання”, “прозорість” національних кордонів, взаємопроникненість (пенетративність) спільнот; трансформація ролі держави на міжнародній арені, обмеження її впливу як на внутрішні, так і на зовнішні процеси; стихійність, нерегульованість процесів глобалізації, загроза світового хаосу, що дає підстави визначати сучасні суспільства як ”суспільства ризику” (У.Бек, Н.Луман) та обґрунтовувати необхідність механізмів глобального управління.

Процеси глобалізації у ХХ ст. щільно перепліталися з процесами демократизації, яка визначається як збільшення кількості демократичних країн, посилення та розвиток демократичних інститутів та процедур у різних країнах, засвоєння демократичних вартостей. Взаємодіючи, глобалізація та демократизація зміцнюють, живлять одна одну. Але проблема взаємодертермінованості процесів глобалізації та демократизації, утвердження у глобальному масштабі демократичних вартостей, ефективності демократичного правління у сучасному світі є такою ж неоднозначною та суперечливою, як і інші прояви глобалізації.

Проблема співвідношення та взаємовпливу демократії та глобалізації тією чи іншою мірою розглядалась у дослідженнях, присвячених глобалізації, а також демократизації та демократичним транзитам, зокрема у працях Ф.Фукуями, С.Гантінгтона, У.Бека, З.Баумана, Ф.Шміттера, Р.Дала, Л.Даймонда, Дж.Маркоффа, Д.Растоу, Х.Лінца, Г.Колодка, А.Мельвіля, М. Делягіна, В. Пантіна, а також українських авторів В.Горбатенка, М.Михальченка,  Г.Зеленько та ін.

Ліберальні ідеї та вартості, що стали основою сучасної західної моделі демократії, привели до кардинального переосмислення сутності людини, її місця у світі, сформували антропоцентричне, персоналістське світобачення та світосприйняття, в межах якого людина та її свобода розглядались як абсолютна цінність, мета суспільного розвитку. Таке самоусвідомлення людини формувало прагнення вийти за межі власного існування та реально усвідомлюваного світу (трансцендентність), що і зумовило поширення (чи експансію) ліберальних ідей, капіталістичного способу виробництва далеко за межі Європи.

Отже, лібералізм став теоретичним та ідейним підґрунтям для процесів як демократизації, так і глобалізації, яка розгорталася та розгортається більшою мірою саме в ліберальному та неоліберальному варіанті. Ліберальні цінності легко узгоджуються з глобалізацією. Лібералізм ґрунтується на природних правах й праві власності, які є  універсальними, так само універсальними стали сьогодні принципи прав людини та закони ринку. Лібералізм обґрунтував необхідність обмеження держави в ім’я дополітичних чи надполітичних цілей окремих осіб. Логічним є обмеження держави з цією метою уже наднаціональними та транснаціональними силами. У цьому сенсі лібералізм є цілковито космополітичною доктриною, яка гармоніює з глобалізаційними тенденціями та посилює їхній вплив.

Важливо також відзначити ще один чинник, що одночасно прискорював процеси глобалізації та демократизації – розвиток технологій, найбільшою мірою інформаційних і комунікаційних. Комунікаційні технології технічно унеможливили існування закритих, ізольованих від решти світу  суспільств.Як наслідок все більше членів цих суспільств, насамперед інтелігенція, усвідомлювали та засвоювали такі цінності демократії, як індивідуальні свободи, право на інакомислення. Разом з іншими чинниками це розширювало соціальну базу опозиції авторитарним і тоталітарним режимам.

Важливий аспект впливу інформаційних технологій на процеси глобальної демократизації пов’язаний  з їхньою залежністю від  політичної культури більшості громадян, оскільки демократичні інститути можуть бути сформовані без масової участі, але ефективно функціонувати чи навіть існувати без такої участі та  підтримки демократія не може.

Крім того, підтримка демократії, демократичних трансформацій є змістом діяльності багатьох як регіональних, так і глобальних міжнародних організацій (Світовий банк, МВФ) та важливою умовою отримання позик, інвестицій, допомоги. Таким чином демократія стає головним критерієм міжнародного визнання й членства у  провідних міжнародних організаціях, вплив яких в межах глобалізаційних процесів зростає

Проте, як уже зазначалось, процеси глобалізації мають і зворотний бік, що впливає на формування майбутніх тенденцій і моделей розвитку як світових, так і внутрішньосуспільних процесів, і процесів глобальної демократизації також.

Закономірно постає запитання, чи може глобалізація бути причиною кризи демократії, чи загрожує або загрожуватиме в майбутньому демократичним ідеалам і принципам управління?

Найбільш помітні вияви кризи демократії пов’язані з проблемою її ефективності (а отже, підтримки та   легітимності) у сучасному світі. Ця проблема пов’язана зі здатністю (чи, скоріше, нездатністю) демократичних урядів забезпечити добробут, стабільність, безпеку громадян чи її відчуття. Ульріх Бек вирізняє три виміри загроз, що призводять до такої непевності: екологічні кризи, глобальні фінансові кризи, терористичні загрози з боку транснаціональних мереж терору. Тому сучасним демократичним суспільствам на практиці необхідно вирішувати складну дилему рівноваги безпеки та свободи, нерідко обмежуючи останню, щоб гарантувати безпеку, що об’єктивно формуватиме та зміцнюватиме авторитарні тенденції у суспільному управлінні.

Загроза ефективності сучасних демократичних практик пов’язана також з особливістю сучасного етапу постіндустріального суспільства як “капіталізму без праці” та ”капіталізму без податків”, яке характеризується  постійним зменшенням витрат праці на виробництво і відповідно збільшенням безробіття або поширенням феномену тимчасової зайнятості, що не гарантують політичних і громадянських свобод.

Ще одна проблема, пов’язана з ефективністю демократії, - технологізація суспільно-політичних рішень, які приймаються глобалізованою елітою або бюрократією та вимагають високого професіоналізму. Це сприяє усуненню громадян від процесу прийняття політичних та інших  рішень у сфері суспільного управління і відповідно суперечить демократичному принципу більшості. (тенденція до елітизму)

Наступна загроза демократичним ідеалам з’явилася як вияв неоднозначного впливу технологій, насамперед комунікативних систем і мереж на свідомість людей. (маніпулювання)

Описані процеси та тенденції формують ще одну потенційну загрозу демократичним вартостям – індивідуалізацію сучасного глобалізованого суспільства – зростання індивідуальної автономії сучасної людини, фрагментацію її соціально-політичної поведінки зумовленої ускладненням сучасного суспільства, труднощами адаптації індивідів до швидкозмінної реальності, послабленням і розпадом соціальних зв’язків і зв’язків між індивідом та суспільством і його інститутами представництва групових інтересів.

Загроза демократії, демократичному ідеалу стає викликом як для „старих” стабільних демократій, так і для „молодих”, де процеси її  консолідації  або лише завершились, або ще тривають і перебувають під загрозою “повернення до авторитаризму”. Кожне суспільство повинно шукати відповідь на цей виклик, виходячи із  соціокультурної детермінованості демократії на основі власних традицій,  вартостей і завдань суспільного розвитку, що стане внеском у розвиток глобальної демократії.