58 Транзит як виклик і проблема: погляд с.Хантінгтона

C. Хантінгтон характеризує три моделі Дт: Г) класична лінійна модель (Великобританія, Швеція): відбувалося поступове обмеження монархічної влади, розширення прав громадян і парламенту; спочатку піддані отримують цивільні (особисті) права, потім - права політичні й значно пізніше - соціальні; поступово обмежуються і усуваються виборчі цензи; парламент стає вищою законодавчою владою і контролює уряд; 2) циклічна модель (у багатьох країнах Латинської Америки, Азії і Африки): передбачає чергування демократичних і авторитарних форм правління при формально позитивному ставленні політичної еліти до демократії; в цьому випадку обрані народом правителі або скидаються військовими, або самі узурпують владу, побоюючись втратити її, стикаючись зі зростаючою непопулярністю і сильним протистоянням опозиції; зазначена модель свідчить про недостатню зрілість внутрішніх передумов демократії і, особливо, про її слабкою вкоріненості в пануючій політичній культурі; 3) діалектична модель (Іспанія, Португалія, Греція): як і циклічна модель, характеризується нестабільністю перехідних політичних режимів, але тут перехід до демократії здійснюється під впливом вже досить дозрілих для неї внутрішніх передумов (індустріалізації, численного середнього класу, досить високого освітнього рівня громадян, раціоналізації і індивідуалізації масової свідомості і тд), наростання цих та ін чинників призводить до досить швидкого і раптового краху авторитарних режимів; в результаті поступово (після низки змін) встановлюється стабільна, життєздатна демократія Хантігтон. Хвилі демократизації. Концепція «третьої хвилі демократизації» базується на таких основних передумовах. 1 - перехід до демократії в різних країнах трактується як глобальний процес, тобто між різними перехідними процесами і формами демократи-зації можна не тільки відзначити щось спільне, але і розглянути їх як окремі випадки світового політичного руху. А це означає, що на форму, інтенсивність, характер перехідних демократичних процесів впливають не тільки національ-ні історичні, економічні, соціальні та культурні умови, а й фактор міжнародний. Глобалізація процесу демо-кратізаціі виражається у тому, що жодна країна (навіть якщо в ній і продовжує зберігатися інший тип політичного режиму, ніж демократичний) не може не відчувати впливу загального демократичного руху. Можна також сказати, що третя хвиля демократизації захоплює і сферу міжнародних відносин, наповнюючи їх демократичним змістом. 2 - запро-женная концепція демократизації розглядає демократію як самоцінність, не пов'язуючи її встановлення з прагматичними, інструментальними цілями. Хоча на практиці на демократичні інститути часто покладають вирішення економічних і соціаль-них завдань, проте наголошується явна тенденція розглядати демократію не просто як більш зручній в даних умо-вах форму політичного устрою, а як потреба саму по собі. По-третє, концепція базується на ідеї плюральності можливих форм демократичного порядку. У цьому відношенні виникає двоїста задача: з одного боку, захист та оновлення-ня європейського лібералізму, з іншого боку, формування толерантності до інших форм демократичного устрою. По-четверте, демократизацією в кінці XX ст. не закінчується процес змін у світі, не завершується історія демократії. У цьому сенсі концепція «третьої хвилі» базується на передумові синусоїдального характеру демократичного процесу, тобто як можливого реверсивного руху (частина країн може відкотитися назад), так і можливої «четвертої хвилі», але вже в XXI ст. 5 - важливою інтелектуальної установкою дослідників третьої хвилі демократизації є оптимізм, переконання в неперервним-одолімості в кінцевому підсумку руху до демократії в різних країнах. У цілому три хвилі демократизації наголошується, кожна з яких характеризувалася своїми історичними умовами, особливостями перебігу, своїми причинами зміцнення демократії в окремих країнах та регіонах і невдалих демократичних дослідів - в інших.

a. Перша, довга хвиля демократизації 1828-1926;

b. Перший відкат 1922-1942;

c. Друга, коротка хвиля демократизації 1943-1962;

d. Другий відкат 1958-1975;

e. Третя хвиля демократизації з 1974р.

Перша хвиля демократизації привела до становлення 29 демократій, що характеризуються парламентаризмом, партійною системою і широким виборчим правом. Реверсивна хвиля пов'язана з виникненням фашизму і поверненням ряду країн до авторитарних режимів або встановленням нового для політики тоталітарного режиму. Друга хвиля демократизації починається під час другої світової війни; становлення демократії визначається антиколоніальним рухом і перемогою над фашизмом. 36 країн були включені в демократичний світ на початку 60-х років, проте в подальшому спостерігається реверсивний рух, в деяких країнах встановлюються військові режими і режими «нового авторитаризму» (Греція і Чилі, наприклад). Третя хвиля демократизації починається з руйнування авторитарних режимів у Греції (1974), Португалії (1975) та Іспанії (1977), потім захоплює Латинську Америку (Домініканська Республіка - 1975, Гондурас - 1982, Перу - 1988), деякі країни Азії (Туреччина - 1983 , Філіппіни - 1986, Ю. Корея - 1988) і, нарешті, «сніговим комом» обрушується на Східну Європу (Угорщина, Польща, Чехословаччина, Болгарія - 1989, Росія, Україна - 1991 і т.д.). Вже в 1988 р. Тату Ванханен, який провів ретельний аналіз умов демократизації в 80-і роки і класифікував політичні режими на основі індикаторів політичної конкуренції та участі, відзначав зростання числа демократичних країн у світі (табл. 2: Vanhanen, 1989, p. 33 ). Переломними для демократичного ції в світі були 80-і роки, а саме, перша їхня половина (число демократій збільшилася до 1984 р. на десять одиниць). Тут істотне збільшення відбулося за рахунок Латиноамериканського континенту (Перу, Гондурас, Болівія, Аргентина, Бразилія) та інших регіонів. Загальні умови третьої хвилі демократизації: 1. Делегітимація авторитарних режимів, залежність цих режимів від успішної політики і їх нездатність досягти «легітимності дії» через економічні (і іноді військових) невдач. 2. Беспреце-дентний глобальне економічне зростання в 60-ті роки, коли зросли життєвий стандарт, освіта і значно виріс го-порті середній клас у багатьох країнах. 3. Глибокий перелом у доктрині та діяльності католицької церкви, проявлений на другому Ватиканському Соборі 1963-1965 рр.., І перехід національних католицьких церков від захисту статус-кво до протидії авторитаризму. 4. Зміни в політиці діючих на міжнародній арені сил, особливо Європейського Співтовариства, США та Радянського Союзу. 5. «Снігова куля» або демонстраційне вплив переходу перших в третій хвилі країн на стиму-лювання та забезпечення моделей для відповідних зусиль демократизації (Huntington, 1991, p. 12-13). На думку С. Хантінгтона, початок першої хвилі пов'язано з поширенням демократичних принципів у США в XIX ст.; Вона продовжується до закінчення першої світової війни (1828-1926). За підйомом демократизації, як правило, слід її відкат. Перший спад датується 1922-1942 рр.. Друга хвиля демократизації настає з перемогою над націонал-соціалізмом і станов-ленням демократії, перш за все, в Західній Німеччині, Італії, Японії. Ця хвиля триває до середини 60-х рр.. (1943-1962). Другий спад захоплює часовий інтервал між 1958 і 1975 р. 1974 стає початком третьої (сучасної) демократичної хвилі, з моменту падіння салазарівської диктатури. Вона захопила такі держави Південної Європи, як Іспанія та Греція, потім поширилася на Латинську Америку. До середини 80-х демократизація поширюється на ряд країн Азії, Центральної та Східної Європи, а потім і СРСР. У поданні Хантінгтона перехід до демократії є процесом по-етапної зміни конфігурації та характеру взаємодії-наслідком основних політичних акторів на політичному полі країни. Після розгляду емпіричного матеріалу він виділив три моделі демократизації країн т.з. "Третьої хвилі": "трансформація", "заміна" і "перестановка", після чого слід консолідації-валідацію нового режиму [1]. Процес "трансформації" представляє собою основну модель перехідного періоду, тому що 16 з 35 транзитних країн "третьої хвилі" демократизувалися саме за цим варіантом. У період "трансформації" владна еліта трансформованих режимів грає вирішальну роль, тому що вона фактично виступає ініціатором краху колишнього режиму і його зміни на демократични. З точки зору С. Хантінгтона, "трансформаційна" модель переходу до демократії характерна для Іспанії і Бразилії, а серед посткомуністичних країн - Угорщини. У Бразилії в порівнянні з Іспанією даний варіант переходу до демократії прийняв більш затяжний характер. Тому приклад Іспанії став моделлю для подальшої демократизації в ряді країн Латинській Америки та Східної Європи. Будучи самої складноструктурованих моделлю переходу до демократії, процес "трансформації" складається з п'яти основних фаз, чотири з яких про-ходять ще при авторитарному режимі: 1) поява реформаторів; 2) прихід ре-форматорів до влади, 3) суперечлива лібералізація; 4) консенсус з консерва-торами, 5) кооптірованіе опозиції. Друга модель демократизації країн "третьої хвилі" С. Хантінгтона модель "заміни" - включає в себе три певні стадії: боротьбу за падіння режиму; падіння режиму; боротьба після падіння режиму. У процесі "заміни" позиції реформаторів бувають слабкими або їх взагалі не буває. Під владній еліті домінують консервації тори, які виступають проти зміни політичного режиму. У таких умовах демократизація стає результатом по-статечного посилення опозиції і ослаблення владної еліти до тих пір, поки вона не буде повалена або не потерпить крах. Після цього до влади приходять колишні опозиційні угруповання і конфлікт набуває но-ву стадію, тому що угруповання, що входять в новий уряд, борються між собою з питання характеру режиму, який необхідно встановити. Третя модель демократизації країн "третьої хвилі" С. Хантінгтона - модель "перестановки" - представляє собою процес, які займаються якесь переможе-точне положення між "трансформацією" і "заміною". При "перестановці" процес демократизації політичного режиму є результатом поєднання дій владної еліти та опозиції. Під владній еліті баланс між консерваторами і реформаторами такий, що владна еліта готова обговорити зміну режиму, але не готова його ініціювати, як це відбувається в моделі "заміни". У силу цього владну еліту необхідно підштовхувати до офіційних або неофіційними переговорів з опозицією. Серед опозиції прихильники поміркованих поглядів досить сильні для того, щоб домінувати над антидемократичними радикалами. Однак вони недостатньо сильні для того, щоб повалити владну еліту. Тому вони також бачать необхідність проведення переговорів з владною елітою [13]. Аналіз нинішньої ситуації свідчить, що на даному етапі своєї трансформації багато країн пострадянського простору-ства (Росія, Україна, Казахстан та ін) займають проміжну позицію між моделями "трансформації" і "перестановки" С. Хантінгтона, поєднуючи в різній пропорції елементи обох цих моделей переходу до демократії.