31. Політичні зміни та політичний розвиток.

Політичні зміни — це наростання нового у структурних і функціональних особливостях політичних явищ, що забезпечує як самовідтворення, так і оновлення суспільно-політичного організму.

Глибинні політичні зміни стають фактом тільки після кількох або навіть багатьох циклів самовідтворення політичної системи. Системно циклічний розвиток свідчить про перехід до якісно нового стану, до оновлення суспільно-політичного організму. У цьому зв'язку не можна змішувати такі політичні явища, як "зміна уряду" і "зміна політичного ладу". Соціально-політичні зміни, динаміка політичного життя не зводяться до лінійних процесів. Будь-який суспільний процес несе в собі приховані нелінійні параметри.

Поняття "політичні зміни" не означає заперечення абсолютно всього того, що було набуте у попередньому розвитку політичного життя, політичної системи, і визнання лише нових елементів і зв'язків, що не існували раніше. Навпаки, "політичні зміни" включають відтворення з максимальним усвідомленням всього ґрунтовного, кореневого, глибинного. Вони передбачають також творення по-новому нетрадиційних сторін або властивостей життєдіяльності політичних систем та їхніх структур. Нова, змінена політична система у стані функціонування витісняє традиційне. Поряд з цим відбувається творення нового на більш високому рівні. Змінюється режим політичного процесу. Такі зміни потребують нового змісту і форм політичної упорядкованості національної політичної системи і світового політичного порядку.

Політичний розвиток — це перехід з одного політичного стану до іншого, якісно більш досконалого, від простого до більш складного на основі зростання і зміни політичної культури оволодіння досконалими формами політичної діяльності. Отже, політичний розвиток здійснюється у двох взаємопов'язаних, але різних планах — процесу і змін. Поступовість їх перетворень на основі просування вперед є еволюція політичного розвитку.

Політичний розвиток — це перехід від певного політичного стану до якіснішого на базі вдосконалення політичних інститутів і підвищення рівня політичної культури суспільства.

Якщо суспільство в політичному плані не розвивається, це призводить до політичної стагнації — застою, відсутності змін, окостенінню організаційних форм, розпаду політичних структур, а внаслідок цього — до краху політичної системи суспільства або ж політичного регресу загалом.

Проте теорія політичного розвитку (модернізації) істотно вплинула на розвиток сучасної політичної науки.

32. Участь груп інтересів у демократичному транзиті в Україні.

Взаємодія груп інтересів з владними структурами та між собою через систему формалізованих і неформалізованих зв’язків є основою налагодження і підтримання консенсусних відносин в межах демократичного політичного устрою. Більшість груп тиску не володіє такою мірою згуртованості, яка б дозволила їм здійснювати регулярний і ефективний тиск на політичні інститути з метою прийняття політичних рішень на їх користь. Вони часто взагалі демонструють свою аполітичність до певного моменту. У період транзиту від тоталітаризму до демократії перерозподіл власності й влади служить головним об’єктом нових групових інтересів, що консолідують нові й старі еліти. Це й визначає їх боротьбу між собою. Значна частина населення України поки що недостатньо структурована на засадах власності і влади. Його інтереси нестійкі, нерозвинені і не сприяють утворенню конкурентного середовища груп інтересів. Період формування інтересів, їх інституціоналізації та ідентифікації з ними широких верств населення ще попереду.

«Групою інтересів» у політиці є об'єднання людей, які, виходячи з певних інтересів або потреб, висувають вимоги до ... суспільства в цілому з метою підтримати або поліпшити свої позиції, досягти певних цілей». При цьому як «інтереси» слід враховувати лише ті, що фактично представлені на політичному рівні або потенційно відстоюватимуться.

У політичній науці склалася досить розгалужена типологія груп інтересів, що враховує різноманітні риси їхньої будови та діяльності. Так, з погляду походження та ступеня організованості виділяють анемічні й інституційні групи інтересів. Перший тип характеризує об'єднання, що виникають стихійно як спонтанна реакція на ту чи іншу ситуацію (наприклад, юрби, демонстрації, мітинги). Їх передусім вирізняє відсутність постійних організованих дій членів від імені цієї групи. Включення таких груп у політичні відносини з державою є непостійним. Їхня внутрішня структура зазвичай нестійка та нерідко немовби формується знову, без збереження наступності з колишніми формами організації. Недостатність організаційних можливостей не тільки знижує ефект діяльності груп інтересів, а й визначає практично постійне прагнення до використання сили.

На противагу анемічним інституційні групи – це формальні об'єднання з певною організаційною структурою, усталеними функціями та професійним кадровим апаратом. Їхня цілеспрямована діяльність є ефективнішою. Групи цього типу (наприклад, адміністративні органи церкви, армії, представництва автономій у федеральних центрах тощо, на думку О. Лісничука4 та Б. Сторощука8, виконують широке коло завдань, зокрема мають цілі, що виходять за межі представництва інтересів. Проблемною рисою щойно викладеної типології є неврахування проміжних форм і ступенів організації груп інтересів.

Іншим критерієм виділення типів груп інтересів є спеціалізація їхньої діяльності. Згідно з ним виділяють неасоціаційні й асоціаційні групи. Джерелом виникнення перших виступає неформальне або добровільне об'єднання людей на, релігійній, соціокультурній основі. Їхня діяльність також, як і в анемічних груп, непостійна, погано структурована й не завжди ефективна. Асоціативні ж групи являють собою добровільні об'єднання, що спеціалізуються на представництві інтересів і націлені на вирішення певних завдань (профспілки, підприємницькі асоціації, рухи за цивільні права). Проте істотною вадою цієї типології є відсутність уваги до змістовної спрямованості інтересів, що відстоюються групами в політичній сфері.

За характером діяльності групи інтересів можна поділити на одноцільові й багатоцільові. Наприклад, структури першого типу, що прагнуть забезпечити прийняття певного законодавчого акта в парламенті, складаються й існують лише для досягнення цієї мети. А після або розпадаються, або переорієнтуються на іншу, не менш конкретну мету. Діяльність багатоцільових груп багатопрофільна й не обмежена специфікою тих або інших завдань. Так, багато груп тиску можуть не тільки взаємодіяти з урядом із приводу прийняття рішень у певній сфері управління, а й брати участь у виборчих кампаніях тощо. Такий спосіб типологізації, на думку автора, обмежується складністю визначення цілей груп інтересів, що завжди залишає простір для помилкового віднесення до певного розряду.

Досить поширені також градації груп інтересів за сферами управління громадянським суспільством (наприклад, спілки споживачів в економічній сфері, творчі союзи у сфері культури тощо), територіальними ознаками (групи, що формуються та діють тільки в певних регіонах), рівнем і масштабом діяльності (наприклад, групи тиску, що діють у центральних або місцевих органах влади). Зазначений поділ надмірно деталізує групи політичних інтересів, виокремлює як типи всі групи, що існують у суспільстві.

Отже, група інтересів може розглядатися «не стільки як стабільна структура, скільки як динамічне поле взаємодій індивідів, що пульсує на підґрунті їхніх інтересів. При цьому, інтерес виступає переважно як «вимір за шкалою можливостей, а група інтересів може бути представлена як «мережа інтересів», що виражає життєві шанси, можливості розширити доступ до ресурсів, вийти за тісні межі наявних статусів.