64. Фактори невизначеності в сучасних демократичних транзитах

Розглядаючи перехідний політ процес як стадію розвитку між вихідним авторитарним режимом та кінцевою консолідованою демократією, дослідник Гельман зазначає, що найважливішою характеристикою переходу є невизначеність елементів політ режиму, яка поєдує в собі протилежні якості авторитаризму та демократії. Невизначеність по мірі розгортання змін збіл і тим самим затягується перехід. Гельман визначає динаміку трансформацій т.ч:

етап лібералізації попереднього режиму. Виникає невизначеність, яка викликана зміною композиції акторів та їхніх стратегій, виникнення нових інститутів

етап знищення попереднього режиму – невизначеність росте і досягає піку в момент припинення дії всіх або більшості формальних інститутів режиму

інтервал часу між знищенням старого та встановленя нового режиму – невизначеність максимал і в інститутах, і в стратегіях, і в ресурсах акторів

етап встановлення нового режиму, початок роботи всіх або більшості його формальних інститутів: невизначеність починає знижуватися

етап консолідації нового режиму – невизначеність зникає, композиції акторів, їхніх стратегій та інститутів стають стійкими

За рівнем виникаючої невизначеності Гельман виділяє 5 моделей переходу на основі синтезу моделей Карл-Ф.Шміттера та Мунка-Лефф:

консервативна рформа – збереження влади правлячої еіти старого режиму без зміни акторів за допомоги адаптації до нових умов

пакт – зміна режиму шляхом компромісних домовленостей еліт між собою

реформа «знизу» - заміна режиму після тиску мас або контреліт при використанні компромісних стратегій

революція – зміна режиму при силових стратегіях, мобілізації мас в боротьбі старої та нової еліт;

революція зверху: зміна режиму в підсуму конфронтації в середині старої еліти або між нею та новою контр елітою; силові стратегії акторів при відсутності мобілізації мас

Зрозуміло, т.ч, що від 1 до 5 типу процесу зростає невизначеність. Концепція гельмана чітко процедурна. Мельвіль, прагнучи синтезувати структурну та процедурну методології пропонує відправною точкою обрати багатомірну модель транзиту,а саме методологія «воронки причинності»

64. Варіанти політичного вирішення з демократичних транзитів

Виділяють наступні варіанти вирішення з демократичних транзитів: 1. Компромісні

2. Силові.

До компромісних моделей належать (в залежності від акторів):  1.1. пакт (еліт)

1.2.реформа(маси)  Силові моделі у свою чергу поділяються на:

2.1. нав"язаний перехід (еліти)

2.2 революція (маси).Зазанчимо наступні особливості названих варіантів вирішення з демократичних транзитів. Так, для політичних еліт характерними є варіант “нав’язаного переходу”, коли одне з ведучих угруповань режиму, що починає лібералізацію, змушує всіх інших акторів визнати свої правила політичної гри; а також “пакт” – перехід на основі угод між правлячими групами колишнього режиму, а також тими, хто був відсторонений від прийняття політичних рішень (опозиція). 

Для інших акторів, якими виступають маси, характерними є наступні варіанти, які ми розглянемо далі.  Так, якщо 1) реформатори і помірковані досягають угоди про демократичні інститути, у яких соціальні групи, що представляються ними, мали б помітний політичний вплив; 2) реформатори в стані примусити до згоди прихильників твердої лінії чи нейтралізувати їх; 3) помірковані здатні контролювати радикалів.  Проте, існує і інший варіант виходу - революційний.

Революцію визначають як колективне, насильницьке та свідоме захоплення влади якою-небудь соціальною групою. Загалом, під революцією розуміють докорінну зміну в розвитку. Революція протиставляється еволюції (в даному випадку під  еволюцією будемо розуміти реформістський варіант вирішення з демократичного транзиту). П. Штомпка пропонує наступні визначення революції: 1.        Неочікувані, радикальні зміни в політичній, економічній та соціальній структурах суспільства. 

2.        Протилежні до еволюції швидкі та насильницькі дії, направлені на фундаментальні соціально-політичні зміни.  3.        Швидкі, базові перетворення соціальної та класової структури суспільства шляхом перевороту знизу. 

Революція характеризується як найінтенсивніший насильницький та усвідомлений процес із усіх видів соціальних змін. Революція, як правило, направлена на створення нового соціального порядку.  Виокремлюють наступні різновиди революцій: 

1. Політичні революції на рівні держави (трансформація інститутів, зміна їх легітимізації). 2.Революції, пов’язані з перетворення суспільства. 3. Революції, направлені на створення нової держави.