63 Екстенсивний та інтенсивний розвиток у «нових» і «старих» демократіях.

У всіх демократіях, як в старих, так і в нових, є громадяни, які виражають невдоволення ефективністю політичних режимів, що - і це другий висновок - не представляє принципової небезпеки для стабільності демократії. Існує значна кількість людей в світі, яких Х.-Д.Клінгеманн називає «незадоволеними демократами». Вони однозначно схвалюють демократію, як форму правління, але незадоволені ефективністю функціонування демократичних режимів у своїй країні. Незадоволених демократів слід розглядати швидше не як небезпека для демократії, а як потенційну силу реформ і просування демократичного процесу, для яких принципово важливим є приведення демократичної практики у відповідність з реаліями сучасного життя і потребами людини.Г.Г. Ділігенскій вважає, що можна вести мову про нову стадії розвитку демократії в рамках її традиційного, тобто західного ареалу. Він відносить демократію до глобально-стадіального феномену. Проте, майбутнє демократії, як ми бачимо, далеко не безхмарно. Значна кількість країн не впоралося з демократичними перевантаженнями і повернуло до авторитарної форми правління. Країнам, у яких починають здійснюватися демократичні перетворення, доведеться подолати ще багато перешкод, щоб перейти до консолідованої демократії. Процеси розвитку демократії тісно переплетені з іншими загальносвітовими та цивілізаційними процесами, насамперед з глобалізацією, яка далеко не завжди сприяє розвитку демократичних інститутів і консолідації демократії, особливо в країнах з незавершеною модернізацією і незавершеним демократичним переходом. Як показує досвід останніх років, глобалізація призводить не тільки до інтернаціоналізації і більш тісної взаємодії різних країн і цивілізацій, але і одночасно викликають різні кризові явища в менш розвинених країнах, підсилюючи тенденції до їх відокремлення, зростання національної самосвідомості. . Життя при демократії часто буває неспокійна, але для неї нечасто характерно політичне насильство. У сучасному світі демократичні системи менш піддані цивільному насильству, чим недемократичні. Демократичні уряди набагато рідше застосовують насильство проти своїх громадян, чим авторитарні. Демократії також створюють загальновживані канали для вираження незгоди й опозиційних настроїв усередині системи.Таким чином, і в уряду, і в опозиції менше приводів застосовувати насильство друг проти друга. Демократія сприяє стабільності ще і тим, що забезпечує можливість регулярної зміни політичних лідерів і зміни публічної політики. У демократіях зміни рідко случаються раптово, за одну ніч; майже завжди вони відбуваються малопомітно і поступово. Демократичні системи набагато краще захищені від великих революційних переворотів. Застій демократизації в рамках її сучасної третьої порозумівається наступними факторами:1) слабістю соціальної бази ліберального демократичного транзиту, що виявляється в слабості середнього класу, його незначності (чи недостатньої питомої ваги в соціальній структурі суспільства)2) слабістю і недостатньою структурованістю цивільного суспільства3) відсутністю ефективної багатопартійної системи при наявності безлічі дрібних політичних партій, що не в змозі створити реальну дійсну опозицію і мобілізувати громадян для забезпечення ефективного контролю за владними структурами4) украй слабкою поширеністю серед громадян ліберальної політичної культури.Разом з тим, на відміну від попередніх десятиліть ми не спостерігаємо і тенденції до нової глобальної хвилі відкоту від демократизації.По-перше, цьому сприяє нова міжнародна обстановка. Якщо до другої половини 80-х рр., в умовах протиборства двох світових систем і двох наддержав авторитарні режими могли політично лавірувати в цьому протиборстві, а ліберальний Захід ще міг якось виправдати легітимність авторитарних режимів у боротьбі зі світовим комунізмом, то з крахом Східного блоку і розпадом СРСР цей зовнішній фактор легітимації авторитаризму практично зведений на немає.По-друге, у більшості країн, охоплених третьою хвилею демократизації, відсутні сильні авторитарні рухи, що користалися би підтримкою значної частини населення. По-третє, у багатьох країнах відсутня ефективна ідеологія, що могла б легітимувати виниклий авторитарний режим і обґрунтувати повний відкіт від демократизації. Що до нових демократій хотілось заз начити те що перешкодами стає зневіра громадян, неготовність правлячих класів змінити свої позиції, нефункціональність політичних партій та невизначенність їх ролі, скоріше чийсь «бізнес план».