115. “Науковий соціалізм” (комунізм) к. Маркса і ф. Енгельса

Марксистська (пролетарська) політекономія ви­никла в 40—60-ті роки XIX ст. її засади сформовані Карлом Марксом і Фрідріхом Енгельсом, а подальший розвиток вона знайшла у працях Володимира Леніна та ін.

Марксистська політекономія ґрунтується на теоретичних положеннях класичної буржуазної політекономії, є її розвитком з позицій робітничого класу. Використовуючи метод матеріалістичної діалекти­ки, спираючись на класовий підхід, представники марксистської теорії (як революційного вчення) зроби­ли аналіз капіталістичного ладу та дійшли висновку про його історичну обмеженість і закономірну зміну більш прогресивним суспільним ладом — комунізмом. Загальна риса перших робіт Маркса і Енгельса – прагнення довести необхідність зміни суспільного ладу. Вони роблять висновки, що економічний розвиток капіталістичного суспільства приведе його до краху, а щоб прискорити цей процес потрібна революція. Маркс і Енгельс не признавали реформ, а бачили вихід лише через пролетарську революцію (їх праця: “Німецька ідеологія”).

З ім’ям Маркса пов’язана ідея побудови безкласового суспільства вільних і рівних громадян, в якому не буде експлуатації людини людиною, приватну власність буде знищено потреба в державі як органі насильства одного класу над іншим відімре, а розвиток суспільства з одного центру буде свідомо керованим.

Вчення К. Маркса і Ф. Енгельса ґрунтувалося на тому, що продуктивні сили, які має суспільство, можуть використовуватися лише за колективних форм організації, праці і виробництва. Такий процес приходить у суперечність із приватною формою присвоєння умові результатів виробництв. Ця основна суперечність виявляється, як антагонізм основних класів суспільства - капіталістів і найманих робітників. Їхні відносини складаються на основі існуючої у суспільстві загальної форми економічного зв’язку – товарного обміну.

Продаючи капіталістові свою робочу силу й одержуючи в обмін вартісний еквівалент – зарплату, робітник створює своєю працею вартість більшу ніж та, що втілена у вартості його робочої сили. Таку додаткову вартість безкоштовно привласнює власник засобів виробництва, що використовує її частково на особисте споживання, частково – на розширення виробництва, у якому відтворюється в розширеному вигляді і відносини експлуатації. Такий процес постійно, повторюючись, має наслідок результат деякого роду; по-перше, відбувається концентрація багатства на одному полюсі й убогість на іншому; по-друге, у процесі нагромадження знижується частина капіталу, що витрачається на робочу силу і є джерелом додаткової вартості, породжує концепцію до зниження норм прибутку. Обидва наслідки відбивають історичну обмеженість капіталістичного способу виробництва, породжують соціальні й економічні конфлікти, що неминуче ведуть до соціальної революції, яка відкриває шлях до соціального способу організації виробництва і розподілу.

116. Економічне вчення і логіка к.Маркса

За економічним вченням марксизм основою розвитку люд­ського суспільства вважає матеріальне виробництво, а працю — діяльною формою багатства та власності. Ін­шими надбаннями економічної складової марксизму є: відкриття К. Марксом двоїстого характеру праці, вті­леної у товарі, та внутрішніх суперечностей товару; формулювання ряду економічних законів (закону від­повідності виробничих відносин рівню розвитку та характеру продуктивних сил, закону додаткової вар­тості, закону тенденції середньої норми прибутку до зниження, закону зростання органічної будови капіта­лу тощо); з’ясування механізму утворення середньої норми прибутку та ціни виробництва; обґрунтування діалектики самозаперечення капіталу (капіталізму) через ті соціально-економічні форми (акціонерний ка­пітал, усуспільнення виробництва тощо), які створю­ються самим капіталом у процесі його розвитку.

Головною економічною працею К. Маркса є “Капітал”. У своєму творі він розглядає “додаткову вартість”, яка є основою його вчення. Маркс всіх своїх попередників поділяє на тих, хто наблизився до розуміння “додаткової вартості” і на тих, хто навіть не підозрює про її існування. Останніх він називав вульгарними економістами.

Основну мету свого економічного дослідження сам Маркс бачив у з’ясуванні тих законів, яким підкоряється виникнення, розвиток та руйнація аналізованого ним соціально-економічного організму.

У своєму логічному аналізі він послідовно розглядає вартість, що лежить в основі ціни; додаткову вартість як основу прибутку у різних її формах (промислова, торгова, банківський процент); вартість робочої сили, яка знаходиться в основі її перетвореної форми – заробітної плати.

Заслуговують на увагу погляди Маркса щодо “соціальної справедливості та рівності”. Згідно теорії Маркса єдиним джерелом вартості, отже і доходу, є праця. У створенні нової вартості бере участь лише один фактор – робітник, власник робочої сили. Усі інші види доходів в капіталістичному суспільстві – капіталістичні прибутки у різних формах, торговий прибуток, позичковий процент, рентні доходи, підприємницька винагорода – являють собою перетворені форми додаткової вартості, тобто є результатом неоплаченої праці робітників.

“Соціальна справедливість” розподілу доходів, за Марксом, полягає втому, щоб усі вони були поставлені в залежність від суспільно-необхідних витрат праці на виробництво товарів.

Надзвичайно багато уваги Маркс приділив процесу нагромадження капіталу та його впливу на становище робітничого класу.

За життя Маркса його вчення піддавали критиці його численні опоненти. Але це були “словесні баталії”, які не могли бути ані підтверджені, ані спростовані тому, що “марксизм” існував лише в теорії і ніяких спроб його практичного втілення ніде й ніколи не робилося.