143. Формування транснаціональних корпорацій

Ключовою сучасною тенденцією інтернаціоналізації є транснаціоналізація. Транснаціоналізація – це якісно новий етап інтернаціоналізації господарського життя, який характеризується різким зростанням ролі зовнішніх факторів розвитку всіх держав і створенням транснаціонального капіталу. Транснаціоналізація має дві сторони – якісну і кількісну. Якісно транснаціоналізація проявляється у формуванні внутрішньокорпоративних міжнародних ринків, які охоплюють переважну частину світових потоків товарів, послуг, капіталу і робочої сили. Кількісно – у зростанні числа ТНК і розширенні масштабів їх діяльності. ТНК є наслідком та причиною зростання міжнародної концентрації виробництва і розгортання процесу інтернаціоналізації.

ТНК – це група підприємств, що функціонують у різних країнах, але контролюються штаб-квартирою, яка знаходиться в одній конкретній країні. Транснаціоналізація веде до небувало високого рівня взаємозалежності між країнами. Будучи центрами координації і динаміки світового виробництва та обміну , ТНК формують мережу відносин, які виходять за межі національних господарських систем. Розвиваючись з одногалузевих елементів національних економік, сучасні ТНК перетворилися на міжгалузеві внутрішньодиверсифіковані комплекси з інтернаціональним масштабом операцій. Вони є найдинамічнішим структурним елементом світової економіки. За мобільністю, здатністю до трансформації зв’язків та організаційних структур, швидкістю реакції на імпульси НТР вони набагато перевершують національні або регіональні форми господарських утворень. На відміну від останніх ТНК не прив’язані до тієї чи іншої території, а отже, здатні з’єднати фактори виробництва різної національної належності і брати участь в освоєнні виробництва у будь-якій частині світу.

ТНК – це нова, але надзвичайно динамічна сила у світовій економіці. Масовим явищем вони стали у другій половині ХХ століття. Наприкінці 1990х років у світі було 53 тис. ТНК та 450 тис. закордонних філій. ТНК контролюють від 1/5 до ¼ частини світового ВВП.

У сучасній зовнішньоекономічній діяльності ТНК домінує вже не зовнішня торгівля, а організація товарів та послуг безпосередньо на зарубіжних ринках.

Характерними рисами сучасного етапу транснаціоналізації є:

• Стрімке зростання масштабів операцій ТНК;

• Розширення географії діяльності ТНК;

• Підвищення ступеня “міжнародності” операцій ТНК більшості країн ,який характеризується питомою вагою зарубіжних активів, продажу, зайнятих у загальнокорпоративних показниках.

• Збільшення трансграничного злиття і поглинання;

• Розширення транснаціоналізації середніх і малих фірм.

Діяльність ТНК все більше перетворює світове господарство в єдиний ринок товарів, послуг, капіталу, робочої сили та знань, визначає загальні риси сучасної і майбутньої світової економіки.

144. Міжнародні валютно-фінансові установи

Розвиток економічного співробітництва, валютних та фінансових відносин між державами зумовив появу міжнародних фінансово-кредитних організацій, які здійснюють регулювання цих відносин і сприяють стабілізації світової економіки. Створено міжнародні фінансово-кредитні організації на основі міждержавних угод. Провідне місце серед них належить Міжнародному валютному фонду (МВФ), Світовому банку, Європейському банку реконструкції та розвитку (ЄБРР).

Міжнародний валютний фонд (МВФ) – наднаціональна валютно-кредитна установа. МВФ створена на Міжнародній валютно-фінансовій конференції в Бреттон-Вудсі (США) у 1944 році. Метою МВФ є сприяння міжнародному валютному співробітництву та стабілізації валют ,створення багатосторонньої системи платежів і розрахунків, підтримання рівноваги платіжних балансів країн – членів фонду. МВФ здійснює систему заходів, спрямованих на регулювання валютних курсів, сприяння конвертованості валют, надання короткострокових кредитів країнам – членам Фонду для покриття тимчасового дефіциту їх платіжних балансів, ліквідацію валютних обмежень, організацію консультативної допомоги з фінансових та валютних питань. МВФ – організація акціонерного типу. Його ресурси формуються за рахунок внесків країн-учасниць. Для кожної країни встановлено вступну квоту, розмір якої залежить від частки країни у світовій торгівлі. Головним акціонером МВФ є США. Керівними органами МВФ є Рада управляючих, Директорат і Секретаріат. Найвищий орган – Рада управляючих, яка приймає нових членів до Фонду, затверджує зміни паритетів валют країн-учасниць, переглядає квоти, розподіляє чистий доход Фонду. Директорат займається поточним регулюванням діяльності цієї організації.

МВФ підтримує тісні зв’язки із Світовим банком, ГАТТ, Європейським банком реконструкції та розвитку, іншими міжнародними фінансово-кредитними установами.

Світовий банк – це Міжнародний банк реконструкції та розвитку (МБРР) і його філіали: Міжнародна фінансова корпорація (МФК) та Міжнародна асоціація розвитку (МАР).

МБРР заснований одночасно з МФВ у Бреттон-Вудсі у 1944 році. Членами банку можуть бути лише члени МФВ. МБРР – це найбільша у світі фінансово-кредитна установа, яка надає довгострокові кредити на державні приграми, при цьому лише урядам та центральним банкам країн. Основна маса кредитів спрямовується на розвиток виробничої інфраструктури і сільського господарства. МБРР фінансує також пріоритетні державні програми в галузі енергетики, імпорту обладнання для розвитку гірничої промисловості, інвестиційні проекти для нафто- і газопроводів, модернізацію підприємств тощо.

Міжнародна фінансова корпорація (МФК) входить у групу Світового банку. Свою діяльність МФК організовує за такими напрямками: інвестування приватного сектора, надання консультативних послуг урядам і підприємствам у здійсненні приватизації, формування ринку капіталів у країнах перехідної економіки.

Європейський банк реконструкції та розвитку (ЄБРР) – міжнародний банк. Створений для сприяння економічним реформам у країнах Східної Європи т СРСР. Нині ЄБРР допомагає постсоціалістичним країнам у реформуванні економіки і створенні конкурентоспроможної промисловості, надає кредити від великі проекти. ЄБРР сприяє формуванню в цих країнах сучасних ринкових структур, створенню законодавчої бази, впорядкуванню валютного регулювання, переходу до конвертованості валют тощо.

Банк міжнародних розрахунків (БМР) сприяє організації міжнародного валютного співробітництва.

Європейський інвестиційний банк (ЄІБ) надає довгострокові кредити для прискореного розвитку менш розвинутих регіонів, модернізації, реконструкції і створення нових підприємств, здійснення спільних проектів.

Європейський соціальний фонд (ЄСФ) фінансує заходи, що забезпечують зайнятість у країнах ЄС.

Європейський фонд розвитку (ЄФР) фінансує об’єкти національного значення та інфраструктури країн, що асоційовані в ЄС, а також компенсації їх втрат від експорту сільськогосподарської продукції та мінеральної сировини.

Європейський фонд валютного співробітництва (ЄФВС) - фінансово-кредитна організація яка здійснює надання кредитів країнам ЄС.

Серед міжнародних фінансово-кредитних організацій є такі, які мають регіональний характер, тобто обслуговують інтереси окремих країн.

На американському континентів діє Міжамериканський банк розвитку – кредитна установа, що займається фінансуванням програм розвитку в країнах Латинської Америки. Спрямованість кредитів – фінансова і технічна допомога країнам Латинської Америки у будівництві великих підприємств.