38. Права власності та їх суть. Суб’єкти та об’єкти власності

Фундаментом усієї системи економічних відносин є відносини власності.

Розрізняють економічну та юридичну трактовки власності.

З економічної точки зору власність відображує, з одного боку, відносини між людьми з приводу присвоєння засобів виробництва, а з іншого — спосіб поєднання робочої сили з засобами вироб­ництва.

З юридичної точки зору власність характеризує відносини щодо присвоєння, володіння та використання людиною різних цінностей (матеріальних, духовних).

Правове врегулювання економічних відносин власності породжує утворення права власності, за допомогою якого утверджується панування власника над належними йому речами та його повноваження по володінню, користуванню та розпорядженню цими речами. Перераховані повноваження власника є для нього найбільш значимими і в своїй сукупності складають зміст економічних відносин власності.

В цивільно-правовій науці право власності має два значення: в об’єктивному і суб’єктивному розумінні. Право власності в об’єктивному розумінні — це сукупність правових норм, які встановлюють і охороняють приналежність матеріальних благ конкретним суб’єктам (в тому числі визначають підстави та умови виникнення і припинення у них такого права щодо цих благ). Право власності в суб’єктивному значенні — це передбачене і гарантоване законом право конкретного суб’єкта-власника (громадянина, колективного утворення, держави) здійснювати володіння, користування, розпорядження та інші можливі правомірності щодо належного йому майна на свій розсуд і з будь-якою метою, якщо інше не передбачено законом.

Володіння - це юридично забезпечену можливість власнику мати майно у своєму віданні, у сфері свого фактичного господарського впливу.

Користування — це закріплена юридично можливість господарського використання майна та вилучення з нього корисних властивостей власником чи уповноваженими ним особами.

Розпорядження — це юридично закріплена можливість власника самостійно вирішувати долю майна шляхом його відчуження іншим особам, зміни його статуту призначення.

Об’єкти власності – це ті блага, речі відносно яких складаються відносини власності. Об’єктами власності можуть бути: власність на засоби виробництва і природні ресурси, земля, інтелектуальна власність, власність на інформацію, власність на робочу силу, акції, облігації, вироблений продукт, як результат виробництва.

Суб’єктами власності є народ, громадяни, юридичні особи та держава, також суб’єктами права власності можуть бути інші держави, їх юридичні особи, спільні підприємства, міжнародні організації, громадяни інших держав та особи без громадянства.

39. Основні форми власності в соціально-економічній системі, їх характеристика. Еволюція відносин власності

Форма власності – це стійка система економічних відносин і господарських зв’язків, що обумовлює відповідний спосіб та механізм поєднання робітника із засобами виробництва.

Слід розмежовувати форму власності і форму господарювання. Форма господарювання – один з методів реалізації форми власності, що являє собою сукупність конкретних важелів, способів впливу економічного суб’єкта на навколишнє середовище з метою його перетворення і отримання доходу. Одна й та ж форма власності може реалізовуватися через різні форми господарювання. Так, наприклад, приватна власність функціонує і реалізує себе в таких організаційних формах, як одноособове володіння, партнерство, корпорація. Сьогодні з’явилися нові можливості реалізації приватної власності: венчурний бізнес, підприємницькі мережі тощо.

Кожна функціональна форма власності має відображати передусім рівень зрілості суспільного поділу праці, бути адекватною структурі й ступеню складності її суспільної продуктивної сили, що використовується у виробництві. Форма власності має визначатися специфікою суспільної продуктивної сили праці як об’єкта індивідуальної власності людини.

Кожна функціональна форма власності має відбивати насамперед рівень зрілості суспільного поділу праці, бути адекватною структурі та степеню складності суспільно-продуктивної сили, що використовується у виробництві.

В умовах товарного виробництва і ринкових відносин лише конкуренція здатна виявити ефективність певної форми власності порівняно з іншими та перспективи і економічного відношення.

Оскільки власність має економічний і юридичний зміст, в основі виділення форм власності використовуються критерії: форма присвоєння та форма права власності. За формою присвоєння розрізняють власність: індивідуальну, колективну і державну.

Індивідуальна власність включає особисте підсобне і трудове господарство, а також особисту власність громадян.

Колективна власність представлена різного роду кооперативами, колективними підприємствами, товариствами й асоціаціями.

Державна власність виступає залежно від державного устрою у формі загальнофедеральної, регіональної, муніципальної.

За формою права власності виділяють приватну, державну, змішану і спільну.

Приватна власність – це такі відносини, коли економічний суб’єкт ставиться до об’єктів власності як до своїх, тобто, будучи відокремленим, він незалежно від інших зосереджує усі власницькі правомочності у своїх руках.

Види власності – акціонерну та кооперативну можна назвати приватно-колективними, бо вони інтегрують дві основи – приватне та колективне присвоєння засобів виробництва та його результатів.

Акціонерна власність є провідною формою. Йдеться мова про відкриті акціонерні товариства з великою кількістю акціонерів і акцій.

У деяких країнах як акціонерні товариства функціонують підприємства, що дістали назву “власність працівників”, що відома як система ESOP (Employee Stock Ownership Plans), програма придбання акцій працівниками. Компанія створює довірчий фонд, “траст”, у якому працівник має свій пай. Він визначається, виходячи зі стажу працівника з фірми, його викуповує компанія. часто робітники викуповують підприємство за рахунок накопиченого паю та пільгового кредиту, що виділяє держава на такі цілі. Мета заохочення з боку держави такої форми – створити мотиваційний механізм, який би підвищив ефективність виробництва.

Кожна форма власності за своїм змістом багато структурна. Вона неодмінно містить різноманітні структури - нові і старі, ті що відживають і щойно народжуються, стимулюють і водночас отримують процеси економічного розвитку.

Кожна форма власності за своєю природою, історична. Вона життєздатна лише тоді, коли визначені її економічні межі. Будь-яка консервація розвитку функціональних форм власності неодмінно призводить до застійних процесів, стримує розвиток продуктивних сил, гальмує суспільний процес.

Саме так відбувається процес становлення приватно - капіталістичних форм власності її елементарні структури з’являються вже в ХІV ст. у вигляді простого мануфактурного виробництва у північних містах Італії та Нідерландах. Пізніше починаючи з ХVІ до ХVІІ ст. відбувається процес первинного нагромадження капіталу. І лише у першій третині ХІХ ст. діставши в наслідок завершення промислової революції адекватно собі за степенем зрілості, засновану на механізації виробничих процесів матеріально-технічну базу, приватно - капіталістична власність утвердилась як панівна структура економічного базису суспільства.

Інакше розвивалися економічні процеси України, що стали на шлях державного соціалізму, де утворилася авторитарна бюрократична система.

У структурі їхніх господарств суспільна власність була встановлена силовим методом без відповідного зв’язку з прогресом продуктивних сил на основі й у процесі яких тільки й можуть бути створені передумови більш високого ступеня суспільно - історичного процесу. Це, у кінцевому підсумку, і визначило загальну нестабільність економічної системи суспільства, її саморозпад.