64. Форми власності та організаційні форми підприємництва

Власність – це економічні відносини між людьми, з приводу привласнення матеріальних засобів, засобів виробництва.

Об’єктами власності можуть бути: власність на засоби виробництва і природні ресурси, земля, інтелектуальна власність, власність на інформацію, власність на робочу силу ,акції, облігації, вироблений продукт, як результат виробництва.

Оскільки власність має економічний і юридичний зміст, в основі виділення форм власності використовуються критерії: форма присвоєння та форма права власності. За формою присвоєння розрізняють власність: індивідуальну, колективну і державну.

Індивідуальна власність включає особисте підсобне і трудове господарство, а також особисту власність громадян.

Колективна власність представлена різного роду кооперативами, колективними підприємствами, товариствами й асоціаціями.

Державна власність виступає залежно від державного устрою у формі загальнофедеральної, регіональної, муніципальної.

За формою права власності виділяють приватну, державну, змішану і спільну.

Приватна власність – це такі відносини, коли економічний суб’єкт ставиться до об’єктів власності як до своїх, тобто, будучи відокремленим, він незалежно від інших зосереджує усі власницькі правомочності у своїх руках.

Види власності – акціонерну та кооперативну можна назвати приватно-колективними, бо вони інтегрують дві основи – приватне та колективне присвоєння засобів виробництва та його результатів.

Акціонерна власність є провідною формою. Йдеться мова про відкриті акціонерні товариства з великою кількістю акціонерів і акцій.

У деяких країнах як акціонерні товариства функціонують підприємства, що дістали назву “власність працівників”, що відома як система ESOP (Employee Stock Ownership Plans), програма придбання акцій працівниками. Компанія створює довірчий фонд, “траст”, у якому працівник має свій пай. Він визначається, виходячи зі стажу працівника з фірми, його викуповує компанія. часто робітники викуповують підприємство за рахунок накопиченого паю та пільгового кредиту, що виділяє держава на такі цілі. Мета заохочення з боку держави такої форми – створити мотиваційний механізм, який би підвищив ефективність виробництва.

Підприємство – основна ланка народного господарства, самостійний суб’єкт, який забезпечує планомірне виробництво більшості товарів і послуг, здійснює науково-дослідницьку, комерційну діяльність з метою привласнення доходу (прибутку).

Індивідуальні підприємства є власністю однієї особи, котра покладає на себе не тільки фінансовий ризик, а й виключну відповідальність за управління. Підприємець є водночас і власником, і працівником, і бухгалтером, і управлінцем.

Переваги індивідуальних підприємств: економічна свобода вибору сфери діяльності, обсягів виробництва, напрямів використання доходу тощо; оперативність; безпосередня зацікавленість у продуктивній праці, ефективному розподілі та використанні доходу; низькі організаційні витрати.

Недоліки індивідуальних підприємств: обмежені фінансові можливості застосування досягнень НТП, новітніх форм організації праці; обмежена можливість організації відпочинку тощо.

Товариства (партнерства) – форма організації підприємництва, що ґрунтується на спільному (пайовому) формуванні громадянами чи юридичними особами статутного капіталу, на розподілі прав та відповідальності залежно від частки у статутному фонді та місця у структурі управління товариством. Види господарських товариств: повні, товариства з обмеженою відповідальністю, змішані (командитні).

Повне товариство – об’єднання громадян та (або) юридичних осіб з метою здійснення спільної господарської діяльності на основі угоди (договору) між ними. Повне товариство не є юридичною особою, його члени зберігають повну самостійність, але несуть повну солідарну відповідальність за зобов’язаннями не тільки майном підприємства, а й своїм власним майном.

Товариство з обмеженою відповідальністю ґрунтується на відповідальності, яка обмежується тільки капіталом підприємства, і підприємець не відповідає своїм майном. Ця форма менш ризикова для підприємця і тому більш поширена.

Змішане товариство (командитне) – об’єднання кількох фізичних і (або) юридичних осіб для спільної діяльності на основі договору. Воно складається із дійсних членів (комплементарів), які несуть повну (необмежену) відповідальність за зобов’язаннями товариства, та членів-вкладників (командитистів), які відповідають за зобов’язаннями товариства тільки своїми внесками.

Переваги товариств над одноосібними підприємствами: зростання фінансових можливостей; більша довіра з боку кредитних установ; зниження ризику банкрутства; зростання ефективності внаслідок обміну досвідом та розподілу функціональних обов’язків.

Недоліки товариств: загострення суперечностей між інтересами учасників товариства; розбіжності щодо вироблення єдиної стратегії; розбіжності у прийнятті управлінських рішень.

Корпорація (акціонерне товариство) – форма об’єднання капіталів учасників акціонерного товариства (АТ). Вона засвідчує внесення капіталу у формі акцій і дає право акціонеру на отримання доходу та участь в управлінні товариством. Акціонерні товариства бувають закритого (ЗАТ) та відкритого типу (ВАТ). Різниця між ними в тому, що перші не випускають акцій, або випускають їх без права вільної купівлі-продажу, а другі (ВАТ) – випускають акції, які вільно купують та продають.

Переваги акціонерних товариств: значно кращі умови залучення фінансових ресурсів; менший ризик банкрутства (за обмеженої відповідальності); порівняно більша стійкість; ефективний менеджмент та маркетингове обслуговування.

Недоліки акціонерних товариств: організація та ліквідація АТ вимагає значних витрат; розбіжності в інтересах учасників АТ утруднюють досягнення ефективного управління; складна організаційна структура управління породжує бюрократизацію.

Орендною формою підприємства є лізинг – форма довгострокової оренди, де орендодавачем є лізингова компанія. Орендатор бере на себе відповідальність за збереження орендованого майна, сплату орендних платежів, податків та страхових платежів. Строк оренди майна визначається від 40 до 90% тривалості звичайного терміну експлуатації об’єктів, що здаються в оренду.

Орендовані об’єкти, як правило, купуються лізинговою компанією на прохання орендатора. Лізингові компанії пред’являють до орендарів ті самі вимоги, що й банки при наданні кредиту. Але асортимент їхніх послуг значно ширший: надання інженерно-консультаційних послуг, післяпродажне обслуговування; навчання персоналу для обслуговування устаткування тощо.

Ця форма підприємництва дуже зручна для дрібних і середніх підприємств, що мають обмежені фінансові можливості.