141. Валюта. Конвертованість валют. Композитні валюти

Валюта – грошова одиниця для вимірювання вартості товарів. Конвертованість валюти — здатність валюти однієї країни об­мінюватися на валюти інших країн у певній пропорції, яка ви­значається масштабом цін та купівельною спроможністю наці­ональної валюти. Здатність конвертуватися мають валюти кра­їн з високо розвинутою ринковою економікою, стійким грошовим механізмом та широкими зв’язками й іден­тичністю умов національного ринку зі світовим. За своїми формами конвертованість буває повною, частковою, внутрішньою, зовнішньою, за поточними операціями.

Повна конвертованість означає вільний обмін на­ціональної грошової одиниці на іноземну валюту для всіх категорій власників у будь-якій формі без обме­жень за здійснення всіх валютних операцій (долар США, фунт стерлінгів Великобританії, єна Японії та ін.).

За часткової конвертованості національної гро­шової одиниці обмін її на іноземні валюти дозволяється, та лише для певних власників і для здійснення певних валютних операцій.

Внутрішня конвертованість передбачає вільний обмін національної валюти на іноземну для резидентів (юридичних і фізичних осіб певної країни) та здій­снення ними вільних платежів за кордоном. Запровадження її потребує накопичення валютних резервів, зближення структури цін на внутрішньому та світово­му ринках тощо.

За зовнішньої конвертованості відбуваються віль­не нагромадження цієї валюти на рахунках нерезиден­тів (фізичних і юридичних осіб інших країн), переказ її за кордон чи конверсія в іншу валюту.

Конвертованість за поточними операціями озна­чає, що національна валюта вільно обмінюється лише для забезпечення повсякденної зовнішньоекономічної діяльності учасників міжнародних відносин (торгівля, страхування, транспорт, туризм тощо).

Нині в світі налічується понад 300 найменувань національних грошей, проте, лише близько 20 держав мають повністю конвертовані валюти, близько 50 держав світу мають різні форми частково конвертованих валют. Для решти країн, яка становить більшість, валюті характерна неконвертованість. Вона означає, що держава повністю забороняє будь-які операції обміну своєї валюти на іноземну або дозволяє це роботи за згодою уповноважених органів.

Важливе місце у валютній системі займають спеціальні права запозичення – СДР. СДР – це колективна міжнародна одиниця МВФ. Це безготівкові гроші у вигляді запису на спеціальних рахунках країни в МВФ. СДР – наднаціональна валюта, яка діє тільки в межах міждержавних економічних відносин – членів МВФ. СДР використовується для регулювання сальдо платіжних балансів, тобто ліквідації дефіциту платіжного балансу країни, для міжнародних платежів, для придбання вільно конвертованої валюти.

142. Групування країн за рівнем соціально-економічного розвитку

Світове господарство як цілісна система складається з різних частин, підсистем. Такими підсистемами є групи національних економік (групи країн), які мають певну спільність і відмінності. Їх визначають за такими ознаками, як рівень економічного розвитку, соціально-економічна структура економіки, тип економічного зростання, рівень і характер зовнішньоекономічних зв’язків. Проте найбільш поширеною є класифікація світового господарства, за якою в ньому виокремлюють три великі групи країн: розвинуті країни, країни, що розвиваються, країни з перехідною економікою.

До групи розвинутих (промислово-розвинутих, індустріальних) країн входять держави з ринковою економікою і високим ступенем соціально-економічного розвитку, в яких ВВП на душу населення нині складає не менше 12 тис. дол. за паритетом купівельної спроможності. Нині це приблизно 30 країн і територій. На них наприкінці 1990-х років припадало 55% світового ВВП і більша частина світової торгівлі та міжнародного руху капіталу.

До групи країн, що розвиваються (слаборозвинутих), входять держави з ринковою економікою і низьким рівнем економічного розвитку. Із 182 країн – членів МВФ до цієї групи належить 121. Проте, незважаючи на їх кількість, чисельність населення та величезну територію, на них припадає трохи більше 28% світового ВВП. Дана група характеризується різкою диференціацією та неоднорідністю соціально-економічного розвитку. Верхній ешелон країн, що розвиваються, складають держави з порівняно сучасною структурою економіки, високим індексом розвитку людини, значним ВВП на душу населення (нові індустріальні країни, більшість країн Перської затоки, деякі країни Латинської Америки). Найнижчий рівень у цій групі країн займають найменш розвинуті країни, головна проблема яких не стільки у відсталості і бідності, скільки у відсутності відчутних економічних ресурсів для їх подолання. Нині налічується 47 таких країн, переважна частина яких (32) розташована в Тропічній Африці, а решта в Азії, Океанії, Латинській Америці.

До групи країн з перехідною економікою належать держави, які з 1980-1990 рр. здійснюють перехід від адміністративно-командної економіки до ринкової. Це 12 країн Центральної і Східної Європи, 15 країн колишніх республік СРСР, а також Монголія, В’єтнам. Країни з перехідною економікою виробляють близько 17-18 % світового ВВП.