90. Сукупний попит: фактори, що визначають криву сукупного попиту

Сукупний попит – це модель, що показує реальний об’єм національного виробництва, який споживачі підприємства та уряд здатні купити при будь-якому можливому рівні цін. При рівних інших умовах чим нижче рівень цін, тим більшу частину реального об’єму національного виробництва захочуть купити споживачі в середині країни, підприємства, уряд та іноземні покупці. І навпаки, чим вище рівень цін - тим менше об’єм національного продукту, який вони забажають придбати. Таким чином залежність між рівнем цін і реальним об’ємом національного виробництва на який є попит є зворотна або від’ємна.

Траєкторія кривої сукупного попиту визначається іншими факторами.

По-перше, ефектом ставки процента, який передбачає, що траєкторія кривої сукупного попиту визначається впливом змінюваного рівня цін на процентну ставку, а, отже, на споживчі видатки і інвестиції. Іншими словами, коли рівень цін підвищується, підвищується і процентна ставка, а зростання процентної ставки у свою чергу призводить до скорочення споживчих видатків та інвестицій.

По-друге, ефектом багатства, коли за вищого рівня цін реальна вартість, або купівельна спроможність, нагромаджених фінансових активів зменшується. Населення реально стає біднішим і змушене скорочувати свої видатки.

По-третє, ефектом імпортних закупівель, який полягає в тому, що підвищення цін в певній країні спричиняє зменшення сукупного попиту на вітчизняні товари і послуги, і навпаки, зниження рівня цін у певній країні обумовлює скорочення її імпорту та розширення експорту. Це все супроводжується збільшенням чистого обсягу експорту і сукупного попиту даної країни.

На сукупний попит впливають також нецінові фактори. До них належать: зміни споживчих видатків (добробут споживача, його сподівання, заборгованість, податки); зміни інвестиційних видатків (процентна ставка, очікувані прибутки від інвестицій, податки з підприємств, технологія, надлишкові потужності); зміни державних видатків; зміни видатків на чистий обсяг експорту (національний доход зарубіжних країн, валютні курси).

Усі ці нецінові фактори так чи інакше впливають на реальний обсяг продукту, який можуть купити споживачі, уряд і зарубіжна покупці за конкретного рівня цін. Зміни нецінових факторів сукупного попиту викликають переміщення кривої сукупного попиту.

91. Споживання, заощадження та інвестиції.

Головним елементом сукупних витрат є споживчі витрати (СВ), або споживання – це витрати домашніх господарств на придбання споживчих товарів і оплату послуг для задоволення особистих потреб. Основні елементи споживання поділяються на три групи: товари поточного споживання (харчування, одяг, енергія тощо); товари тривалого споживання (предмети побуту, транспортні засоби тощо); послуги (житло, освіта, охорона здоров’я, відпочинок, ін.).

На величину споживчих витрат впливає багато факторів. Серед них головним є безподатковий доход (БД), або доход, що залишається у домашніх господарств після сплати податків, яким вони можуть вільно розпоряджатися. Але не весь безподатковий доход витрачається на споживання. Певна його частина заощаджується (З). Заощадження – це та частка особистого безподаткового доходу, яка не споживається, тобто: З = БД – СВ (1).

Залежність споживання та заощадження від доходу називається схильність до споживання та заощадження. Розрізняють середню та граничну схильність до споживання та заощадження. Середньою схильністю до споживання (ССС) називають частку безподаткового доходу, що спрямовується на споживання (у %):(2).Середньою схильністю до заощадження (ССЗ) називають частку безподаткового доходу, що спрямовується на заощадження (у %): (3). Оскільки БД = СВ + З, то ССС +ССЗ = 100 % або 1 (4)

Гранична схильність до споживання (ГСС) та заощадження (ГСЗ) показує, яка частка додаткового доходу спрямовується на додаткове споживання або заощадження: (5) ,(6). Сума граничних схильностей до споживання та заощадження за умов будь-якої зміни у безподатковому доході завжди дорівнює 100 % або 1.

Всі інші фактори споживання та заощадження, крім доходу, називаються недоходними факторами. До недоходних факторів споживання і заощадження відносяться: багатство, податки, рівень цін, відрахування на соціальне страхування, очікування, споживча заборгованість, відсоткова ставка. Використовуючи формули (5) і (6) і враховуючи недоходні фактори споживання і заощадження , можна записати: ;, де СВ_а, З_а – автономне споживання, заощадження, яке не залежить від доходу , а змінюється лише під впливом недоходних факторів.

Інвестиції – це другий після споживання компонент сукупних витрат. Інвестиції розподіляються на три основні групи: інвестиції в основний капітал (в основні виробничі фонди: машини, обладнання ін.); в житлове будівництво (витрати на підтримку житлового фонду, будівництво нового житла); збільшення запасів ( резерви сировини, напівфабрикатів на стадії незавершеного виробництва або готових виробів). Загальний обсяг інвестицій визначається як валові інвестиції. Вони розподіляються на дві групи: одна частка спрямовується на збільшення основного капіталу, інша – на відшкодування його зношення (на амортизацію). Валові інвестиції визначаються: , де ВІ – валові інвестиції, ЧІ – чисті інвестиції;dК = А; d – коефіцієнт амортизації; К – вартість об’єктів основного капіталу; t – поточний рік. При цьому ЧІ = К_t+1 – К_t .Можна вивести таку залежність: ВІ = К_t+1 – (1 – d)/ К_t .

Сукупний попит на інвестиції залежить від очікуваної норми чистого прибутку (ОНЧП) і відсоткової ставки (ВС).

Фірми інвестують з метою одержання чистого прибутку (ЧП). Інвестиції будуть приносити чистий прибуток лише тоді, коли на одиницю інвестиційних витрат підприємство матиме більші прибутки в кожному наступному році, тобто якщо зростає капіталовіддача.

, де ЧП – чистий прибуток; ВВ – приріст валового випуску, викликаний чистими інвестиціями; ПВ- приріст поточних витрат; ПП – приріст податку на прибуток.