46. Банківська система. Банки, їх види та функції
Банки є фінансово-кредитними установами, що обслуговують рух грошей і капіталів. Розвиток банків відбувався паралельно з розвитком кредитних відносин. Надання кредитів – одна з головних функцій банків. За надані кредити банк бере плату – банківський процент, а за вклади (депозити) сам платить процент. Різниця між процентами за кредит і процентами за вклади забезпечує банкові прибуток.
Банківська система ринкового типу, як правило, дворівнева. Вона складається з:
центрального банку (некомерційна державна або недержавна установа, яка виконує роль кредитного, емісійного і касового центру національної економіки. В Україні це НБУ.
комерційних банків (ділові фінансово-кредитні установи, що здійснюють пасивні (залучення вкладів), активні (надання позичок) та комісійні (обслуговування платежів клієнтів, зберігання цінних паперів, отримання грошей за зобов’язаннями –чеками, векселями) операцій).
Крім цього, виділяється ще група спеціалізованих фінансово-кредитних інституцій, діяльність яких обмежується певною сферою. Це – іпотечні банки, які надають позички під заставу нерухомості; інноваційні – під впровадження нових технологій; кредитні спілки (надають споживчий кредит).
Прибутковість банку оцінюють за нормою банківського відсотка.
Ефективність кредитної системи оцінюють за розміром одержаного прибутку, своєчасним поверненням позик, досягненням загальної економічної ефективності, максимальною віддачею з кожної грошової одиниці кредитних вкладень.
Банківські операції - це головний зміст діяльності банків. Розрізняють активні, пасивні і посередницькі (комісійні) банківські операції.
Пасивні операції, за допомогою яких банки формують власні, залучені (депозити та вклади) та емісійні кошти для проведення в подальшому активних операцій. Власні кошти формуються за рахунок відрахувань з поточного прибутку, нерозподіленого прибутку або розміщення акцій (у випадку, коли банк за своєю організаційно-правовою формою АТ). В пасивних операціях центрального банку переважає емісія кредитних грошей (випуск банкнот), інвестиційних банків – випуск і розміщення цінних паперів. Отже, банки забезпечують концентрацію тимчасово вільних коштів і їх перерозподіл у ті сфери діяльності, де відчувається нестача грошових коштів.
Активні операції, за допомогою яких банк розміщує власні та залучені кошти. Це насамперед кредити та банківські інвестиції (вклад коштів в цінні папери).
Посередницькі (комісійні), пов'язані з використанням доручень клієнтів, за що останні мають платити особливу плату — комісійні (плата за консультації, здійснення довгострокових операцій тощо).
47. Мікроекономіка як складова економічної теорії: предмет і метод
Економічна теорія вивчає функціонування економічної системи, насамперед на мікроекономічному, макроекономічному та глобально-економічному рівнях господарювання. Мікроекономічний рівень господарювання охоплює, по-перше, економічно відособлені одиниці, такі як об’єднання, фірми, підприємства, домогосподарства; по-друге, окремі ринки, конкретні ціни і конкретні товари та послуги. Ринкова економіка має лише два суб’єкти мікроекономічного рівня господарської діяльності: домашні господарства (сім’я) і підприємства.
Домашні господарства є суб’єктом ринкових відносин, оскільки, по-перше, їх діяльність на мікроекономічному рівні в умовах товарного виробництва супроводжується відносинами купівлі-продажу; по-друге, вони беруть безпосередню участь у процесі нагромадження капіталу. Відбувається це декількома шляхами: участю домашніх господарств у капіталі підприємств шляхом купівлі акцій; купівлею облігацій підприємств, що фактично є формою надання їм позики за певним відсотком; відкриттям у банках депозитних вкладів домашніх господарств і за рахунок цих заощаджень наданням кредитів підприємствам.
За економічною теорією домашнє господарство (сім’я) в межах мікроекономічного рівня господарювання є самостійним сектором, критерієм якого виступає споживання. Споживання домашніх господарств (сім’ї) відбувається завдяки доходам. У ринковій економіці доход домашніх господарств складається з кількох надходжень: самостійної праці у домашньому господарстві; залежної праці як найманого робітника – зароблений доход; майнових доходів – прибутки з відсотків, найму, оренди, ренти, дивідендів, невиплачених зисків, гонорарів тощо. Сукупний доход домашніх господарюючих суб’єктів формують ще й так звані трансфертні платежі, тобто соціальні дотації і субсидії на допомогу потребуючим, інвалідам, дітям, старим і хворим, на соціальне забезпечення тощо.
Підприємство також є самостійним сектором мікроекономіки і критерієм його виступає товар (продукція чи послуга). Суб’єкт господарської діяльності стає підприємством лише за певних умов: 1) зареєстрований і має всі атрибути юридичної особи – статут, розрахунковий рахунок, баланс, печатку, назву, товарний знак тощо; 2) виконує господарські функції, виготовляє продукцію (товари) чи надає платні послуги; 3) зберігає умови постійного повторення процесу виробництва – індивідуального відтворення; 4) проходить (повторює) життєвий цикл. Отже, господарююча одиниця (суб’єкт) стає підприємством з економічної точки зору лише за умов самостійної майнової, фінансової, іншої господарської діяльності в межах чинного законодавства та правових норм.
Індивідуальне відтворення – це відтворення організаційних юридичних одиниць – підприємств – на мікроекономічному рівні, що зберігається постійним відновленням виробництва чи наданням платних послуг. Формою індивідуального відтворення підприємств в ринкових умовах господарювання є кругооборот та оборот індивідуального капіталу підприємства.
Життєвий цикл підприємства – це шлях, що проходить господарюючий суб’єкт з моменту його реєстрації як юридичної особи (придбання всієї атрибутики юридичної особи) до моменту його ліквідації з причин банкрутства чи з будь-яких інших.