Тезисний матеріал до теми:

Як самостійна теоретична дисципліна наука про управління виникла на рубежі ХІХ –ХХ ст. в США.

Сучасний менеджмент не дає універсальних рецептів – це тисяча можливих варіантів і нюансів управлінських рішень.

Під наукою менеджменту необхідно розуміти специфічну сукупну галузь різноманітних знань (з економіки, кібернетики, математики, екології, соціології, психології тощо), що має власний об’єкт і предмет дослідження, теоретичну основу та методику вивчення, базується на концепціях, теоріях, принципах і методах.

Українське слово управління і англійське (management) вважаються синонімами, це пояснюється тим, що в словнику англійської сучасної мови поняття "менеджмент" перекладається як "управління", "завідування", "вміння володіти", "керівництво", "дирекція", "адміністрація" тощо. але їх зміст певним чином відрізняється.

Сучасний менеджмент - це складне соціально-економічне, інформаційне та організаційно-технологічне явище, процес діяльності, що має справу зі зміною стану, якостей об'єкта управління. Він містить знання, уміння, навички, прийоми, мотивацію тощо. Тобто, сучасний менеджмент містить все те, що входить в поняття соціальних та людських технологій.

Предметом науки менеджменту є управлінська діяльність, міжособові відносини та організаційно-економічний механізм їх здійснення на рівні підприємства, установи, організації.

Менеджмент, як кожну управлінську систему, потрібно розглядати у двох аспектах. З одного боку, складовою менеджменту є об'єкт управління, з іншого - суб'єкт управління.

Об'єкт управління - це те, на що спрямована управлінська діяльність (людина, група або колектив людей). Об’єкт управління має просторові та часові параметри (розміри, місцезнаходження, його природні зміни в процесі існування). Об’єктами виду управління, яке розглядається, є різноманітні форми суспільних відносин, поведінка і діяльність людей у різних організаціях.

Суб'єкт управління – є персоніфікатор управлінської діяльності. Це окрема людина або об’єднання людей, що управляє. До суб'єктів управління належать також відповідні суспільні інституції (організації, установи), працівники апарату управління. Взаємодія між суб'єктом та об'єктом управління здійснюється за допомогою управлінської праці, яка реалізує конкретні управлінські відносини.

Останнім часом значущість професійного менеджменту зростає. Стає дедалі зрозуміліше, що менеджмент - це професія, відповідна галузь знань, самостійна наукова дисципліна.

Особливість професії менеджера полягає в тому, що на відміну від інших, вона не ставить чітких вимог до неї за ознакою кваліфікації.

Кваліфікація визначається рівнем освіти та спеціалізацією і розглядається як ступінь і вид професійної навченості, сукупності професійних якостей, необхідних для виконання менеджерської діяльності.

В залежності від того, скількома компонентами (сферами) організації управляє менеджер розрізняють три рівні менеджменту:

1. Вищий (топ-менеджери)

2. Середній (мілд-менеджери)

3. Нижчий (ловер-менеджери)

До вищого рівня відноситься невелика група основних керівників організації. Це президент (директор), віце-президенти (заступники), головний виконавчий директор.

На вищому рівні менеджменту формулюється місія та встановлюються організаційні цілі, визначається загальнокорпоративна стратегія та основні задачі щодо її реалізації, приймаються рішення щодо виходу на нові ринки, випуску нової продукції, залучення інвестицій, напрямків досліджень та розробок тощо.

Середній рівень менеджменту є відповідальним за розробку та реалізацію оперативних планів та стратегічних завдань, які були прийняті вищим керівництвом організації. Менеджери середнього рівня мають досить широку свободу дій щодо реалізації планів. Вони, координують роботу керівників нижчої ланки, готують для них завдання та приймають відповідні рішення. В основному їх робота спеціалізується за певними напрямами чи функціями.

Менеджери нижчого рівня координують діяльність операційних виконавців, відповідають за виконання виробничих завдань, за безпосереднє використання певних ресурсів. До цієї категорії, зокрема, відносять керівників секторів, груп, майстрів, бригадирів тощо.

Формальні повноваження, які отримують менеджери в організації визначають відповідний статус менеджера. Цей статус у свою чергу визначає характер міжособових відносин даного менеджера: з його начальниками; з робітниками рівного рангу; з підлеглими.

Численні вітчизняні та закордонні дослідження стосовно якостей, необхідних успішному менеджеру, дозволяють лише приблизно виділити основні з них:

- технічні ( здатність кваліфіковано, професійно, зі знанням справи виконувати роботу на своїй ділянці, технічні прийоми конкретної діяльності);

- аналітичні (здатність ідентифікувати ключові фактори тієї або іншої ситуації, визначати як вони взаємодіють і які з них вимагають найбільшої уваги);

- діагностичні (здатність ставити діагноз проблем організації, тобто визначати їх симптоми та причини виникнення);

- комунікаційні (здатність налагоджувати контакти та будувати стосунки із співробітниками організації);

- концептуальні (здатність усвідомлювати причинно-наслідкові зв’язки в організації, бачити, яким чином можна скоординувати діяльність окремих частин організації, аби досягти поставлених цілей найбільш продуктивним способом).

- мотиваційні (розвиток інтересу у членів колективу для досягнення мети);

В свою чергу менеджер –повинен уміти:

- оцінювати результати діяльності працівників;

- визначати критерії і параметри оцінки;

- на основі аналізу діяльності розробляти конкретні цілі;

- створювати сприятливі умови для виробничої діяльності;

- використовувати різні методи вимірювання результатів тощо.

Таким чином, менеджер – найманий спеціаліст у галузі керування персоналом (людьми), професійний керівник всіх рівнів. наділений повноваженнями і приймає в їх межах рішення за певними видами діяльності організації. Перед менеджерами різного рівня сучасне суспільство ставить високі вимоги. Неважливо, наскільки хорошим є менеджер в цілому, єдине, що має значення, це продуктивність його діяльності, приносить чи ні його робота конкретні результати в порівнянні з очікуваними.. Це проявляється у безперервному намаганні знаходити на різних етапах управління за результатами – плануванні, реалізації і контролю – такі рішення, які найкращим чином сприятимуть досягненню високих результатів. Особлива увага звертається на мотивацію і кваліфікацію керівників. Тому оцінку управління за результатами можливо розглядати як один з основних елементів оцінки професіоналізму менеджера будь – якої сфери.

В діяльності всіх менеджерів, незалежно від функції, яку вони виконують, посади, яку вони обіймають, галузі, у якій вони працюють, є дещо спільне. Саме це спільне, загальне для діяльності всіх менеджерів і становить фундамент науки менеджменту, складає її основи.