Класифікація ненаркотичних анальгетиків

Похідні кислоти саліцилової	Похідні піразоло-ну	Похідні пара-амінофенолу	Похідні кислоти індолоцтової	Похідні кислоти ізоніко-тинової	Похідні кислот алканових	Похідні кислоти антранілової	Похідні оксикамів
Натрію саліцилат Кислота ацетилсаліцилова	Бутадіон Анальгін	Фенацетин Парацетамол	Індометацин	Амізон	Ібупрофен Диклофенак-натрій Напроксен Кеторолак	Кислота мефенамова Натрію мефенамінат	Піроксикам Мелоксикам

Слід відзначити, що лікарські засоби:

- німесулід (месулід, німулід);

- етодолак (ельдрин);

- набуметон (роданол, релафен)

- мелоксикам (моваліс) є селективними інгібіторами ЦОГ-2, але вони все ж зберігають високу активність по відношенню і до ЦОГ-1.

Препарати целекоксиб (целебрекс), рофекоксиб (денебол, рофіка) та еторикоксиб (аркоксія)

є високоселективними інгібіторами ізоферменту ЦОГ-2.

Механізм дії.

Основним механізмом протизапальної дії нестероїдних протизапальних засобів (НПЗЗ) є пригнічення синте­зу простагландинів (ПГ), зумовлене блокадою циклооксигенази (ЦОГ) - ключового ферменту їх синтезу з арахідонової кислоти.

В нормі у тканинах присутні лише сліди простагландинів, однак, уже при незначних впливах (токсичні речовини, деякі гормони) їх концентрація у тканинах різко зростає. У своїй основі простагландини - циклічні жирні кислоти з 20-ма атомами вуглецю у ланцюгу.

Відомо, що при ушкодженні або подразненні тканин, тобто, під дією різних травмуючих чинників, активується фосфоліпаза А₂ , під впливом якої відбувається вивільнення з фосфоліпідів клі­тинних мембран арахідонової кислоти, з якої за участю циклооксигеназ утво­рюються ендопероксиди. З останніх, в свою чергу, утворюються ейкозаноїди: простагландини, тромбоксани.

Простагландини потенціюють активність медіаторів запалення - гістаміну, брадикініну, серотоніну, а також, викликають гіпералгезію - підвищення чутливості болевих рецепторів до хімічних і механічних стимулів.

Існує 2 ізоферменти ЦОГ, які блокуються НПЗЗ.

Перший, ізофер­мент - ЦОГ-1 контролює синтез ПГ у фізіологічних умовах, які регулюють цілісність слизової оболонки шлунково-кишкового тракту, функцію тром­боцитів і кровообіг у нирках. Другий, ізофермент - ЦОГ-2 бере участь у си­нтезі ПГ, що викликають запалення. У нормальних умовах ЦОГ-2 відсутня і утворюється під дією деяких тканинних факторів, що спричиняють запаль­ну реакцію. Таким чином, протизапальна дія НПЗЗ зумовлена пригніченням ЦОГ-2, а побічні реакції - ЦОГ-1.

Хоча, в деяких тканинах (мозок, нирки, кістки і, ймовірно, в репродуктивній системі у жінок) ЦОГ-2 відіграє роль структурного ферменту.

Першим високоселективним специфічним інгібітором ЦОГ-2 є целекоксиб (целебрекс). Він має дуже низьку спорідненість з ЦОГ-1, тому не впливає на синтез тих ПГ, які відповідають за фізіологічні процеси у слизо­вій оболонці шлунка, кишечника, та на процес агрегації тромбоцитів.

Нещодавно описана ЦОГ-3, яка є ферментом нервової системи і, мабуть, бере участь у процесах регуляції температури тіла, впливаючи на синтез простагландинів у гіпоталамусі і розглядається як мішень дії анальгетика-антипиретика парацетамолу; цим пояснюється відсутність у нього протизапальних властивостей і нетиповість гастропатій як проявів побічної дії.

Фармакологічні ефекти ненаркотичних анальгетиків.

1. Протизапальний ефект. Препарати даної фармакологічної групи обмежують ексудацію і проліферацію. На фазу альтерації вони впливають мало. Пригнічення НПЗЗ ексудативної фази запалення є наслідком зни­ження активності медіаторів запалення - простагландинів, брадикініну, гіс­таміну, серотоніну, що веде до зменшення проникності судинної стінки. Протизапальний ефект розвивається через кілька днів з початку приймання препарату. Максимальний протизапальний ефект притаманний похідним піразолону (крім анальгіну та амідопірину). Дещо поступаються їм саліцилати, які у великих дозах також проявляють досить виражену протизапальну дію. За ними йдуть препарати фенілоцтової кислоти (диклофенак натрію).

2. Аналгезуючий ефект розвивається через кілька годин після приймання препарату, іноді й раніше.

Ненаркотичні анальгетики, пригнічуючи активність циклооксигеназ, зме­ншують синтез простагландинів у периферичних тканинах і в центральній нервовій системі. При цьому знижується чутливість нервових закінчень і гальмуються процеси передачі ноцицептивних (больових) імпульсів на рівні структур центральної нервової системи. Болезаспокійлива дія ненаркотичних анальгетиків частково пов'язана з їх протизапальною активністю, тому що, зменшу­ючи набряк тканин у вогнищі запалення, вони послаблюють механічне стис­кання у ньому ноцицепторів (больових рецепторів).

Препарати зменшують переважно біль, що викликаний запальним процесом.

За силою знеболювальної дії неопіоїдні аналгетики можуть бути розміщені таким чином: диклофенак > індометацин > анальгін > ібупрофен > парацетамол > ацетилсаліцилова кислота. Знеболювальна активність ненаркотичних аналгетиків у 15-100 разів слабкіша, ніж у опіоїдних препаратів.

3. Жарознижувальна дія НПЗЗ розвивається внаслідок пригнічення збудливості теплорегулюючого центру проміжного мозку та збільшення тепловіддачі через розширення судин шкіри і посилення потовиділення. Ефект відбувається виключно в умовах гіпертермії.

Жарознижувальний ефект ненаркотичних аналгетиків проявляється через кілька годин після приймання препаратів. Під їх дією підвищена температура тіла знижується до норми. Найбільш активними жарознижувальними препаратами є похідні індолоцтової кислоти і піразолону. Необхідно зазначити, що субфібрильна температура є захисною реакцією організму, на фоні якої підвищується активність імунної системи організму. Така температура не потребує призначення ліків.

4. Антиагрегантний ефект пов`язаний зі зменшенням утворення тромбоксану А₂. Тромбоцити містять лише ЦОГ-1, тому для профілактики тромбоутворення призначають неселективні інгібітори ЦОГ. Найбільш виражена антиагрегантна активність у ацетилсаліцилової кислоти.

5. Ненаркотичні анальгетики зменшують скоротливу активність гладенької мускулатури вагітної і невагітної матки.

Основний шлях введення препаратів цієї фармакологічної групи - через рот. Призначати препарати потрібно після їди. Деякі препарати вводять парентерально: ацелізин (препарат саліцилової кислоти) - внутрішньом`язово та внутрішньовенно; мелоксикам - внутрішньовенно; диклофенак натрій - внутрішньом`язово.

Усі препарати при призначенні всередину добре всмоктуються. Максимальна концентрація їх у крові створюється через 0,5-2 години. Ступінь зв`язування з білками плазми становить 80-99%. Препарати добре проникають у різні тканини та органи. Час їх дії – в середньому 6-8 годин. Призначають ці лікарські засоби, як правило, 3-4 рази на день. Препарати пролонгованої дії (оксиками, суліндак) призначають 1 раз на добу. Всі препарати біотрансформуються в печінці на 90-97%.

Існує небезпека швидкого накопичення в організмі токсичних метаболітів ненаркотичних аналгетиків. Наприклад, на фоні вірусної інфекції ацетилсаліцилова кислота, перетворюючись у токсичні метаболіти, може викликати (частіше у дітей) розвиток синдрому Рейє (токсична енцефалопатія, гостра жирова дистрофія печінки, мозку, нирок).

Метаболіти парацетамолу мають гепато- і нефротоксичну дії, що проявляються через 1-2 дні.

Виводяться із організму нестероїдні протизапальні засоби на 90% нирками.

Побічні ефекти, які можуть мати місце під час терапії ненаркотичними анальгетиками.

1. Нудота, блювання, болі в епігастральній області, розвиток виразки шлунка (ульцерогенна дія) та ерозій кишечника. Ці ускладнення пов`язані з гальмуванням у слизовій оболонці шлунка та кишечника синтезу простагландинів, які проявляють захисні функції: знижують секрецію соляної кислоти, посилюють секрецію слизу і бікарбонатів, покращують мікроциркуляцію, сприяють процесам регенерації.

2. “Аспіринова” астма є результатом гальмування в легенях синтезу простаноїдів, які мають бронхолітичну дією.

3. Набряки, зумовлені затримкою рідини й електролітів (за рахунок блокування циклооксигенази у ниркових канальцях), розвиваються на 4-5-й день після початку приймання препаратів. Особливо часто цей побічний ефект виникає при призначенні бутадіону та індометацину.

4. Порушення кровотворення проявляється зниженням у крові лейкоцитів (лейкопенія, агранулоцитоз), тромбоцитів, рідше - еритроцитів. Частіше ці порушення виникають при застосуванні анальгіну та інших піразолонів.

5. Метгемоглобінемія розвивається під час приймання парацетамолу у дітей до 1 року або людей з генетичною схильністю.

6. Геморагічний синдром розвивається частіше під час приймання ацетилсаліцилової кислоти, оскільки вона проявляє антиагрегантні (незворотньо ацетилює ЦОГ тромбоцитів, позбавляючи її активності, внаслідок чого припиняється синтез тромбоксану А₂, що зменшує здатність тромбоцитів до агрегації) і антикоагуляційні (порушує в печінці активацію ІІ, VII, IX і Х факторів зсідання крові) властивості.

7. Ретинопатії і кератопатії під час приймання індометацину є результатом відкладання препарату в сітківці і рогівці ока.

Характеристика ненаркотичних анальгетиків

а) Похідні кислоти саліцилової.

Фармакокінетика.

Абсорбуються зі шлунка, з’являються у крові через 30 хвилин, концентрація досягає максимуму через 2 години. Період напіврозпаду 2-8 годин. Зв’язується з білками крові (50-80%), розподіляються у різних органах та тканинах, проникають у слину, молоко; в мозок проникають мало.

Метаболізуються у печінці, виділяються з сечею.

Фармакодинаміка.

Протизапальна та протиревматична дія пов’язані з інактивацією простагландинсинтетази і пригніченням біосинтезу простагландинів.

Болезаспокійливий ефект визначається усуненням запальної реакції.

Гальмування синтезу простагландинів запобігає сенсибілізації больових рецепторів до гістаміну, брадикініну.

Саліцилати усувають гарячку, підвищують процес тепловіддачі шляхом розширення судин шкіри і посиленням потовиділення.

Сприяють зниженню проникності мембран і ослаблюють ексудативну фазу запалення.

Похідні кислоти саліцилової зменшують агрегацію тромбоцитів, пригнічуючи синтез тромбоксану А.

Ацетилсаліцилова кислота гальмує синтез жирів, а також посилює катаболізм жирів і вуглеводів. У хворих на цукровий діабет аспірин знижує рівень глюкози в крові.

Показання.

Запальні процеси і больові синдроми помірної сили (міозит, міальгія, артралгія, невралгія, головний та зубний біль). Їх використовують при ревматизмі, гарячці. Застосовуються при тромбоемболічній хворобі, інфаркті міокарду.

Побічна дія.

Подразнення слизової оболонки шлунка, загострення виразкової хвороби внаслідок пригнічення .

Іноді розвиваються алергічні реакції у вигляді висипу, можливі напади бронхіальної астми, анафілактичний шок.

Тривале лікування ацетилсаліциловою кис­лотою може призводити до утворення ерозій та виразок шлунка, які нерідко ускладнюються шлунково-кишковою кровотечею. Для зменшення подразливої та ульцерогенної дії рекомендується приймати препарат після їжі та запивати мінеральною лужною водою або молоком.

Проникаючи крізь плаценту, можуть викликати судинні захворювання легень плода. Можуть викликати мутагенний ефект.

У випадках тривалого застосування розвивається саліцилізм – хронічна інтоксикація, яка характеризується болем голови, запамороченням, зниженням слуху.

Частим ускладненням є також геморагічний синдром, який розвивається внаслідок пригнічення саліцилатами агрегації тромбоцитів та антагонізму щодо вітаміну К. При цьому порушуєть­ся згортання крові та підвищується ламкість судин. Для запобі­гання або усунення цього ускладнення призначають препарати вітаміну К (вікасол та ін. ) та засоби, що знижують проникність судинної стінки (дицинон, рутин).

Приймання ацетилсаліцилової кислоти дітьми при гострій респіраторній вірусній інфекції або грипі може зумовити розви­ток синдрому Реє, для якого характерні глибокі ураження ЦНС і печінки та висока (до 30—40 %) летальність.

У літературі є також повідомлення про гепато- та нефротоксичність саліцилатів.

б) Похідні піразолону.

Фармакодинаміка похідних піразолону.

Механізм дії подібний до саліцилатів, але на відміну від них, гальмування простагландинсинтетази інтенсивніше відбувається у нервовій тканині, що визначає роль центральних механізмів у дії препаратів. Поряд протизапальним, болезаспокійливим, жарознижувальним ефектом, похідним піразолону властивий антикоагулюючий ефект внаслідок пригнічення тромбоксансинтетази.

Найважливішим засобом цієї групи є бутадіон (фенілбутазон).

Фармакокінетика.

Бутадіон добре абсорбується з травного каналу, максимальна концентрація у плазмі крові – через 2 години, період напіврозпаду – 21 година. У крові зв’язується з білками плазми (до 98%), витісняючи інші лікарські речовини (саліцилати, сульфаніламіди, пеніциліни, антикоагулянти кумаринового ряду), що призводить до посилення їх ефекту. Біотрансформується в печінці, виводиться через нирки. Препарат здатний до кумуляції.

Фармакодинаміка.

Переважає протизапальний ефект, що перевищує ефект саліцилатів. Пригнічує як ексудативну так і проліферативну фазу запалення. Затримує реабсорбцію в нирках Na⁺ та СІ^-, що призводить до виникнення набряків.

Показання.

Артрит різного походження, подагра, тромбофлебіт, радикулоневрит.

Побічна дія.

Основне ускладнення – порушення гемопоезу: агранулоцитоз, апластична анемія, тромбоцитопенія. Викликає диспепсичні явища, стоматит. Може призводити до уражень печінки і нирок, алергічних явищ.

Існує комбінація бутадіону з амідопірином – реопірин.

Анальгін.

Має дію, подібну до бутадіону, порівняно з ним викликає вищий аналгетичний ефект, хоча за силою протизапальної дії поступається бутадіону.

Побічна дія.

Агранулоцитоз, інколи алергічні реакції негайного типу (анафілактичний шок).

в) Похідні пара-амінофенолу.

До цієї групи належать фенацетин і парацетамол.

Принцип дії обох представників групи схожі, оскільки фенацетин у процесі біотрансформації значною мірою перетворюється на парацетамол.

В медичній практиці перевагу віддають парацетамолу.

Фармакокінетика.

Парацетамол добре абсорбується у травному каналі, максимум концентрації досягає через 1-2 години. У крові зв’язується з білками плазми (30%) і циркулює протягом 5 годин. Біотрансформується в печінці, виводиться через нирки.

Фармакодинаміка.

Жарознижувальний і болезаспокійливий ефекти подібні до кислоти ацетилсаліцилової, проте протизапальна дія незначна.

Не подразнює слизову оболонку травного каналу, відсутній ульцерогенний ефект.

Показання.

Гарячка, міальгія, артралгія, головний та зубний біль.

Побічна дія.

Парацетамол у терапевтичних дозах рідко є причиною побічних ефектів. Однак препарат має вузьку широту терапевтичної дії. Гостре отруєння парацетамолом супроводжується ураженнями печінки і нирок.

Можливе порушення дихальної функції крові (утворення метгемоглобіну), інколи розвивається анемія, лейкопенія, алергічні реакції, порушення роботи серця.

г) Похідні кислоти індолоцтової.

Найпоширеніший представник – індометацин.

Фармакокінетика.

Препарат має високу біооступність, майже повністю абсорбується з кишок. Виділяється з жовчю, циркулює у кишково-печінковому колі. Максимальна концентрація у крові – через 1-2 години. Біотрансформується у печінці, виділяється з сечею і жовчю.

Фармакодинаміка.

Має значний протизапальний ефект, що перевищує дію інших ненаркотичних анальгетиків. Індометацин пригнічує синтез тромбоксану А2, агрегацію тромбоцитів.

Має значну болезаспокійливу і жарознижувальну дію, яка зрівнюється і навіть перевищує дію кислоти ацетилсаліцилової і парацетамолу.

Показання.

Захворювання опорно-рухового апарату (ревматоїдний артрит, спондиліт), подагра.

Побічна дія.

Індометацин як анальгетик не має широкого застосування через високу токсичність. Спостерігається біль голови, запаморочення, нудота, блювання, диспепсія. Наявний ульцерогенний ефект, гепато- і панкреотоксичність, ураження системи гемопоезу. Інколи – алергічні реакції.

д) Похідні кислот алканових.

Найпоширеніші представники цієї групи:

• похідні кислоти пропіонової: ібупрофен, напроксен;

• похідні кислоти фенілоцтової: диклофенак-натрій (ортофен, вольтарен);

• похідні гетероарилоцтової кислоти: кеторолак (кетонов).

Фармакокінетика.

Усі препарати мають високу біодоступність, швидко і майже повністю адсорбуються з травного каналу. У крові на 96-99% зв’язуються з білками плазми. Біотрансформуються у печінці, виділяються з сечею і частково з жовчю.

Фармакодинаміка.

Активні протизапальні засоби. За силою протизапальної дії на першому місці диклофенак-натрій, який навіть перевищує індометацин. Протизапальний ефект ібупрофену зрівнюється з бутадіоном. Напроксен за силою наближається до ібупрофену.

Показання.

Захворювання опорно-рухового апарату.

Побічна дія.

Алергічні висипи, кровотечі з носа, після прийому ібупрофену – напади бронхоспазму.

Протипоказання.

Виразкова хвороба шлунку і 12-палої кишки, вагітність, лактація.

Ацеклофенак (аертал, інфенак)

Ацеклофенак має приблизно одинакову ефективність з диклофенаком, індометацином, напроксеном та кетопрофеном при лікуванні дегенеративних змін суглобів, але поряд з тим, застосування ацеклофенаку супроводжується меншим ризиком розвитку уражень шлунково-кишкового тракту в порівнянні з іншими неселективними інгібіторами ЦОГ.

Фармакодинаміка. Нестероїдний протизапальний та протиревматичний засіб, похідне фенілоцтової кислоти, за хімічним складом подібний до диклофенаку. Ацеклофенак справляє протизапальну, знеболюючу та жарознижуючу дії. Інгібіруючи ЦОГ, ацеклофенак пригнічує синтез простагландинів і таким чином впливає на патогенез запалення, виникнення болю та гарячки. Ацеклофенак інгібірує обоє ізоферментів ЦОГ, але переважно ЦОГ-2 і таким чином наближається до селективних інгібіторів ЦОГ. Фармакокінетика.

Ацеклофенак добре всмоктується після перорального застосування, зв'язується із білками (>99,7), його біодоступність дорівнює майже 100%.

Ацеклофенак метаболізується переважно в печінці, метаболіти виводяться із сечею.

Показання. Для полегшення болю та запалення у випадку остеоартриту, ревматоїдного артриту та анкілозуючого спондиліту.

Спосіб застосування та дози.

Максимальна рекомендована доза для дорослих дорівнює 200 мг на добу, що приймається як дві окремі дози по 100 мг, одна таблетка вранці та одна ввечері. Ацеклофенак можна вживати як до, так і після їжі. Таблетки ацеклофенаку призначені для перорального застосування і їх слід ковтати цілими, запиваючи достатньою кількістю рідини.

Їжа впливає тільки на швидкість, а не на ступінь всмоктування ацеклофенаку, таким чином, ацеклофенак можна приймати разом з їжею.

Протипоказання.

Ацеклофенак протипоказаний:

- пацієнтам із підвищеною чутливістю до ацеклофенаку;

- пацієнтам, в яких речовини подібної дії (наприклад ацетилсаліцилова кислота або інші НПЗП), провокують напади астми, бронхоспазм, гострий риніт чи кропив’янку, а також пацієнтам із підвищеною чутливістю до цих препаратів;

- пацієнтам із активною чи підозрюваною виразкою шлунка чи дванадцятипалої кишки, пацієнтам із рецидивною виразкою шлунка чи дванадцятипалої кишки в анамнезі, особам із шлунково-кишковою кровотечею чи іншими активними кровотечами або іншими порушеннями із кровотечею;

- пацієнтам з тяжкою формою серцевої недостатності або с серйозним порушенням функції нирок;

- ІІІ триместр вагітності.

Побічна дія.

Загалом ацеклофенак переноситься добре. Більшість побічних ефектів, що спостерігалися, були оборотними та незначними; до них належали шлунково-кишкові розлади (диспепсія, біль у животі, нудота та діарея) та інколи запаморочення. Дерматологічні побічні ефекти являли собою висипання та свербіж.

Форма випуску- таблетки, вкриті плівковою оболонкою, по 100 мг № 10; 20 та 60.

Кеторолак (кетанов) - нестероїдний протизапальний агент, похідне піролопіролу. Має значну про­ тизапальну, жарознижуючу, антиагрегантну дію. За аналгезивною дією прирівнюється до опіоїдних аналгетиків.

Одноразове внутрішньовенне чи внутрішньом'язове введення препарату в дозах 10-30 мг прояв­ляє аналгезивну дію, яка дорівнює дії морфіну (в дозі 10-12 мг внутрішньом'язово або 2-4 мг внутрішньо­венно) або пентазоцину (в дозі 30 мг). Аналгетичний ефект кеторолаку розвивається через 30-60 хв, триває до 6 год. Проявляє високу ефективність при болю в післяопераційному періоді, в онкологічній практиці, під час пологів, при травмах, коліках. Препарат вводять одноразо­ во або повторно через 4-6 год. Не показаний для лікування хронічного больо­вого синдрому.

е) Похідні кислоти антранілової.

Основні засоби цієї групи – кислота мефенамова та натрію мефенамінат.

Фармакокінетика.

Препарати добре абсорбуються, але швидко метаболізуються і виводяться з сечею. Період напіввиведення – 3 години.

Фармакодинаміка.

За анальгезуючою дією кислота мефенамова порівнюється з бутадіоном і перевищує саліцилати. За протизапальною дією – перевищує саліцилати. Є індуктором інтерферону, блокує алергічні реакції.

Показання.

Ревматизм, артрит, біль різного походження.

Побічна дія.

Порушення функції травного тракту (анорексія, біль у животі, діарея).

Протипоказання.

Виразкові захворювання травного каналу.

ж) Похідні оксикамів.

Препарати цієї групи - піроксикам і мелоксикам (моваліс).

Мають тривалу дію, що дає змогу обмежуватися одноразовим прийомом препаратів на добу. Мають тріаду ефектів ненаркотичних анальгетиків. Призначаються при запальних процесах кістково-суглобового апарату, при загостренні подагри. У 20% випадків мають помірний подразнювальний вплив на слизову оболонку травного тракту.

е) Похідні кислоти ізонікотинової.

Амізон (ацетилсаліцилат лізину, аспізол, ласпал).

Після перорального прийому амізон швидко надходить у кров, де досягає максимальної концентрації через 2-2,5 години. Виводиться препарат з сечею у вигляді метаболітів.

Протизапальна дія амізону є результатом стабілізації клітинних та лізосомних мембран, гальмування дегрануляції базофілів, антиоксидантної дії, нормалізації рівня простагландинів та ослаблення судинних реакцій; жарознижувальна дія обумовлена впливом на центри терморегуляції проміжного мозку, анальгезуюча - впливом на ретикулярну формацію.

У амізона відсутні гемо- та нефротоксичні властивості, він не має негативного впливу на склад крові, гемопоез та слизову оболонку шлунка.

В медицині амізон застосовується в основному як противірусний засіб.

ж) Висососелективні інгібітори ЦОГ-2 - целекоксиб (целебрекс, ревмоксиб), рофекоксиб (денебол, рофіка) та еторикоксиб (аркоксія).

Целекоксиб.

Високоспецифічний інгібітор ЦОГ-2.

Добре адсорбується з травного каналу. У крові на 97% зв’язується з білками плазми. Біотрансформується у печінці, метаболіти виводяться з сечею. При застосуванні у терапевтичних дозах практично не викликає побічних ефектів, характерних для неспецифічних інгібіторів ЦОГ.

Фармакодинаміка.

Целекоксиб проявляє протизапальну та аналгетичну дію, блокуючи продукцію запальних простаноїдів шляхом специфічного пригнічення циклооксигенази-2 (ЦОГ-2). Підвищення активності ферменту призводить до синтезу та накопичення простаноїдів запального процесу, насамперед простагландину Е₂, які спричиняють запалення, набряк та біль. Целекоксиб має дуже низьку спорідненість з циклооксигеназою-1 (ЦОГ-1). Завдяки цьому в терапевтичних дозах целекоксиб практично не впливає на синтез простагландинів, що синтезуються за рахунок активації ЦОГ-1, і відповідно не впливає на нормальні ЦОГ-1-залежні фізіологічні процеси в тканинах, перш за все в шлунку, кишечнику, тромбоцитах.

Показання.

Симптоматична терапія при остеоартриті та ревматоїдному артриті.

Побічна дія.

При довготривалому застосуванні - шлунково-кишкова кровотеча, головний біль, бронхоспазм, підвищення артеріального тиску, ураження печінки та нирок, набряки, анемія, лейкопенія, тромбоцитопенія.

Протипоказання.

Підвищена чутливість до целекоксибу, сульфаніламідів, алергічні реакції на нестероїдні протизапальні засоби.

Під назвою Ревмоксиб, капсули по 0,2 г № 10 у контурних чарункових упаковках, целекоксиб випускається ВАТ "Київмедпрепарат", м.Київ, Україна.

Рофекоксиб діє подібно целекоксибу, але менш токсичний по відношенню до слизової оболонки кишечника.

Еторикоксиб (аркоксія) – новий високоселективний інгібітор ЦОГ-2, має виразну протизапальну, знеболюючу та жарознижуючу дію. Знеболюючий ефект настає через 24 хвилини після прийому всередину та зберігається на протязі 24 годин. Це пояснюється 100% біодоступністю, високим рівнем проникнення через гематоенцефалічний бар'єр і досягненням максимальної концентрації препарату в плазмі крові через 1 годину після прийому.