Лікарські препарати, що впливають на центральну нервову систему.

16 годин

Класифікація лікарських препаратів, що впливають на функцію центральної нервової системи

Залежно від характеру дії вищезазначені лікарські засоби поділяються на такі групи:

Лікарські засоби, що пригнічують функцію ЦНС

1. Препарати для наркозу:

- препарати для інгаляційного наркозу;

- препарати для неінгаляційного наркозу.

2. Спирт етиловий.

3. Снодійні препарати.

4. Протисудомні препарати:

- протиепілептичні препарати;

- протипаркінсонічні препарати.

5. Анальгезуючі препарати:

- наркотичні анальгетики;

- ненаркотичні анальгетики.

6. Психотропні препарати:

- седативні препарати;

- транквілізатори;

- невролептичні препарати;

Лікарські засоби, що стимулюють функцію ЦНС

- антидепресанти;

- загальнотонізуючі препарати (адаптогени);

- психомоторні стимулятори.

7. Аналептики.

8. Ноотропні препарати.

Лікарські препарати, що пригнічують функцію цнс

1. Препарати для наркозу.

Наркоз (або загальна анестезія) – це оборотне, тимчасове гальмування функцій ЦНС, яке виявляється відсутністю свідомості, втратою больової та інших видів чутливості, зниженням рефлекторної збудливості і розслабленням скелетних м’язів за збереження життєво важливих функцій – дихання і кровообігу.

Усі засоби для наркозу викликають якісно новий, своєрідний стан організму, якому властивий комплекс обов’язкових клінічних ознак: відсутність свідомості (наркозний сон), аналгезія, гіпорефлексія, міорелаксація, післянаркозна амнезія.

Стан наркозу, коли стає можливим проведення хірургічних втручань, розвивається не відразу, а має кілька етапів. Стан наркозу має чотири стадії, або фази:

І. Стадія аналгезії.

Зниження больової чутливості, сплутаність свідомості, порушення координації рухів; тонус скелетних м’язів, рефлекси, тактильна і температурна чутливість збережені.

ІІ. Стадія збудження.

Проявляється тільки при використанні повільно діючих засобів для наркозу і пояснюється зменшенням гальмівних процесів. При цьому спостерігається мовне збудження, рухове збудження, значне коливання артеріального і венозного тиску, ритму дихання, розширенням зіниць, тахікардією. Спостерігається салівація, іноді блювання. Можлива рефлекторна зупинка дихання, асистолія.

ІІІ. Стадія хірургічного наркозу.

Втрата свідомості, больової, тактильної та інших видів чутливості, міорелаксація. Втрата реакції рогівки на дотик та кругового руху очей свідчать про досягнення тієї глибини наркозу, коли можна починати операцію.

ІV. Пробудження.

Відновлення усіх функцій організму.

Як уже зазначалося вище, засоби для наркозу під час оперативного втручання застосовують для відключення свідомості, досягнення аналгезії і м'язового розслаблення. Усі ці ефекти можна отримати введенням одного наркозного засобу, наприклад ефіру, тіопентал-натрію. Такий наркоз називається мононаркозом (простим, однокомпонентним). Але при цьому препарат необхідно вводити у великих дозах, які викликають ускладнення. Тому тепер часто використову­ють комбінації різних засобів, кожен з яких забезпечує один із вказаних ефек­тів. Такий наркоз називається полінаркозом (багатокомпонентним, комбінова­ним). При цьому дозу наркозних речовин можна значно зменшити.

Ввідний наркоз найчастіше досягається внутрішньовенним введенням неінгаляційних наркозних засобів, які не викликають стадії збудження, на­приклад, кетаміну, тіопентал-натрію тощо. Це дозволяє попереджувати ускла­днення. Після введення хворого у III стадію наркозу можна підключати будь-який інгаляційний засіб. Для профілактики ускладнень II стадії наркозу мож­на також для премедикації застосовувати засоби, що зменшують тонус блукаючого нерва - М-холіноблокатори (атропін, скополамін, метацин).

Базис-наркоз - елемент комбінованого знеболювання (найчастіше це внутрішньовенний наркоз, який діє протягом усього оперативного втручан­ня). На фоні такого наркозу використовують інгаляційний наркозний засіб у зменшеній дозі.

Потенційований наркоз - це такий вид загального знеболювання, при якому для потенціювання (підсилення) дії основної речовини для наркозу використовують засоби, що наркозної дії не мають, але пригнічують ЦНС. Це наркотичні анальгетики, нейролептики, транквілізатори, антигістамінні засо­би, скополаміну гідробромід. З цією ж метою застосовують препарати, які викликають міорелаксацію (міорелаксанти). Основною метою потенційова­ного знеболювання є зменшення дози основної наркозної речовини.

При полінаркозі загальна анестезія досягається кількостями засобів для нар­козу, у кілька разів меншими, ніж при мононаркозі, без глибокої дезорганізації функцій центральної нервової системи, токсичної дії на організм і порушень гомео­стазу. Можна сказати, що сьогодні наркозні речовини з основних засобів загаль­ної анестезії, якими вони були ще 50 років тому, перетворилися на допоміжні.

Як частина полікомпонентного наркозу і як самостійний метод знеболю­вання часто використовується нейролептаналгезія - метод загального зне­болювання із застосуванням комбінації нейролептика (дроперидол) з наркоти­чним анальгетиком (фентаніл). Комбінований препарат називається таламонал. Перевагами нейролептаналгезії є незначна токсичність, велика терапев­тична широта, глибока аналгезія, яка продовжується у післяопераційному періоді, протишокова дія, значний протиблювотний ефект, стабільність гемодинаміки, швидке настання наркозу, швидкий вихід із нього.

Негативними сторонами нейролептаналгезії є висока ймовірність пригні­чення дихання (фентаніл), що потребує введення налоксону, іноді - налаго­дження штучного дихання. Для цього виду знеболювання характерна слабка міорелаксація зі збереженням ригідності грудної клітки, що знімається введен­ням міорелаксантів. Можуть виникати бронхоспазм, брадикардія, які знімають атропіном. Нейролептанальгезію, як правило, поєднують із місцевою анестезією, з інгаляцією азоту закису з киснем, з міорелаксантами (на фоні штучної вентиляції легень).

Показаннями до проведення нейролептанальгезії є тривалі і травматичні операції в людей з високим ступенем ризику (в старих, при захворюваннях серцево-судинної системи), нейрохірургічні операції, операції на серці і кру­пних судинах, комплексна терапія набряку легень і кардіогенного шоку.

1) Препарати для інгаляційного наркозу (ефір для наркозу, фторотан, діазоту оксид, енфлуран, ізофлуран, гапотан).

Особливості фармакокінетики та фармакодинаміки окремих засобів для наркозу, їх побічна дія.

Ефір для наркозу.

Має велику широту терапевтичної дії, швидке виведення з організму за достатньої вентиляції легень. В організмі розподіляється нерівномірно – більше у тканинах мозку.

Не піддається біотрансформації: 90% виділяється у незмінному вигляді легенями, решта – через нирки, шкіру, травний тракт.

Недоліком ефіру є неприємне для хворого і тривале введення в наркоз з вираженим збудженням, подразнювальною дією на слизові оболонки, що може спричинити блювання. Пригнічує функції нирок. Вибухонебезпечний.

Ускладнення. Найбільш небезпечним ускладненням під час наркозу є зупинка серця і дихання. При зупинці дихання проводять штучну вентиляцію легенів, а у разі зупинки серця – застосовують стимулятори серцевої діяльності (адреналін, масаж серця та інше). Ведення атропіну перед наркозом запобігає ускладненням з боку серця.

Фторотан.

Активніше за ефір для наркозу в 4 рази, за діазоту оксид – у 50 разів. Після вдихання через 1-3 хвилини хворий втрачає свідомість, через 3-5 хвилин настає глибокий наркоз. Пробудження через 5-15 звилин. 60-80% фторотану виводиться через легені у незмінному виді протягом 24 годин, 15% метаболізується у печінці.

Фторотан не подразнює дихальних шляхів, гальмує секрецію бронхіальних залоз і розширює бронхи. Пригнічує салівацію, гортанний і ковтальний рефлекси. Наркоз супроводжується задовільним м`язовим розслабленням..

Фторотан пригнічує функцію серцево-судинної системи, викликає артеріальну гіпотензію, поглиблює гіпоксію мозку. Має гепатотоксичну та нефротоксичну дію.

Діазоту оксид (закис азоту).

В організмі не змінюється, ніяких сполук з гемоглобіном не утворює, не розкладається. Швидко (через 2-5 хвилин після надходження) в незміненому вигляді виділяється через легені. Релаксація скелетної мускулатури недостатня, наркоз не досягає достатньої глибини.

Цей загальний анестетик забезпечує майже миттєвий розвиток аналгезії. Стадія збудження, як правило, відсутня. Закис азоту не проявляє подразливої дії і негативного впливу на паренхіматозні органи. Післянаркозний період характеризується дуже швидким пробудженням. Закис азоту проявляє слабку наркотичну активність і не спричиняє достатнього розслаблення скелетних м`язів. Для поглиблення наркозу і релаксації м`язів використовують закис азоту в комбінації із сильними анестетиками (ефір для наркозу, фторотан, барбітурати та ін.) і міорелаксантами.

Використовують закис азоту не лише для інгаляційного наркозу при хірургічних втручаннях, а й при інфаркті міокарда, травмах, пологах і післяопераційних болях. Раннє застосування закису азоту в пацієнтів із тяжкими травмами попереджає розвиток шоку. Необхідно враховувати, що тривала інгаляція (більше доби) закису азоту може стати причиною лейкопенії, мегалобластичної анемії, тромбоцитопенії, нейтропенії.

Ізофлуран

Має високу наркозну активність. Менше, ніж галоїдні засоби, сенсибілізує міокард до катехоламінів, має високу швидкість входу та виходу з наркозу, викликає достатню міорелаксацію. Можливе застосування в акушерстві для аналгезії/анестезії під час пологів та при кесарському розтині.

Енфлуран (етран) не викликає брадикардії та не утворює токсичних метаболітів. Не посилює салівацію, трахеобронхіальну секрецію, не викликає бронхоспазму. При використанні етрана досягається задовільна м’язова релаксація. Етран потенцює дію антидеполяризуючих міорелаксантів.

Показання: загальна анестезія у дорослих та дітей, а також, при кесарському розтині.

Побічна дія: гіпотензія, пригнічення дихання, порушення серцевого ритму.

2) Препарати для неінгаляційного наркозу (кетаміну гідрохлорид, тіопентал-натрій, гексенал, пропанідид, натрію оксибутират).

Із парентеральних шляхів введення засобів для наркозу найбільше поширення має внутрішньовенний.

Переваги неінгаляційного наркозу: швидке настання наркотичного сну, слабко виражена стадія збудження, як правило, відсутність нудоти та блювання; ці препарати не є вибухонебезпечними, не забруднюють повітря операційної.

Недоліком неінгаляційного наркозу є утруднення контролю за його глибиною і тривалістю.

Класифікація (за тривалістю дії):

а) короткочасної дії (до 10-15 хв.) - кетаміну гідрохлорид (каліпсол), пропанідид (сомбревін);

б) середньої тривалості (20-50 хв.) - гексенал, тіопентал-натрій;

в) тривалої дії (60 хв. і більше) - натрію оксибутират.

Кетаміну гідрохлорид.

Фармакокінетика. Біотрансформується у печінці. Виводиться з організму нирками.

Фармакодинаміка.Має велику широту наркозної дії. Міорелаксація слабко виражена.

Кетамін викликає глибоку аналгезію (його знеболюючі властивості більші, ніж в інших неінгаляційних анестетиків) і легкий сон (очі можуть залишатися відкри­тими). При кетаміновому наркозі зберігається і навіть посилюється тонус смуга­стих м'язів, тому при порожнинних операціях його необхідно комбінувати з міорелаксантами. Кетамін не знімає захисних фарингальних і ларингальних рефлексів, що зменшує ймовірність аспірації слини під час оперативного втру­чання, але при необхідності інтубації хворого потребує введення міорелаксантів.

Застосовується препарат для ввідного і базисного наркозу, мононаркозу при операціях, що не потребують міорелаксації, як складова комбінованого наркозу. Під час виходу з наркозу можуть спостерігатися неприємні снови­діння, марення, галюцинації, судоми (попереджують діазепамом, який вво­дять у дозі 0,2-0,3 мг/кг хворого внутрішньовенно за 5 хв до введення кетаміну), нудота, блювання.

За рахунок збудження симпатичної нервової системи (гальмування оборо­тного захоплення норадреналіну в адренергічних синапсах) під час кетамінового наркозу зростає артеріальний тиск, прискорюються і посилюються серцеві скорочення. Максимальний ефект спостерігається через 2-4 хв після введення препарату, триває 10-20 хв. Це робить доцільним застосування кетаміну при гіпотонії та шокових станах.

Він здатен підвищувати внутрішньочерепний тиск, споживання мозком кисню та внутрішньоочний тиск, тому його не застосову­ють у ситуаціях, що супроводжуються відповідними розладами.

Показання.Короткочасні операції, що не потребують релаксації м’язів.

Протипоказання. Порушення мозкового кровообігу.

Пропанідид (сомбревін).

Фармакокінетика. Метаболізується у печінці та холінестеразою плазми крові. Продукти метаболізму виводяться з організму нирками.

Фармакодинаміка. Викликає наркоз короткочасної дії. Наркоз розвивається через 30-40 с після введення препарату. Може бути за­стосований в амбулаторних умовах. Через 20-30 хв після наркозу в хворого повністю відновлюються всі психомоторні функції і він може в супроводі іншої людини йти додому.

Під час введення препарату може спостерігатися часте дихання (тахіпное) з наступною його зупинкою (апное), яка триває 25-40 с. За рахунок подразнюючої дії препарату можуть розвиватися флебіт і тромбоз у місці його введення.

В багатьох країнах світу від застосування пропанідиду відмо­вились, тому що при його введенні почастішали випадки тяжких анафілактич­них реакцій, що призводили до смерті пацієнтів, яким призначали мале опе­ративне втручання. При введенні пропанідиду повинні бути умови для повноцінної реанімації.

Показання. Короткочасні операції в амбулаторних умовах, діагностичні дослідження, репозиція уламків кісток.

Протипоказання.Ураження нирок, печінки, шок.

Побічна дія. Нудота, блювання, біль голови, посилена салівація, подразнення вен. Пропанідид є гістамінолібератором, що може бути причиною розвитку анафілактичного шоку.

Гексенал, тіопентал-натрій.

Є похідними барбітурової кислоти.

Фармакокінетика.Препарати в основному метаболізуються у печінці. Продукти метаболізму виводяться з організму нирками.

Тіопентал-натрій є похідним барбітурової кислоти, що містить сірку. Препарат вводять у вену струменем дуже повільно у вигляді 1-2 % розчину. На 1 ін'єкцію використовують 100-150 мг. Загальна доза тіопентал-натрію, незалежно від типу оперативного втручання, не повинна перевищувати 1 г. При швидкому введенні тіопентал-натрію внаслідок його передозування може зупинитись дихання. Наркоз після введення препарату розвивається через 1-2 хв, пробудження настає через 20-30 хв. Часто розвивається післянаркозний сон.

Препарат недостатньо розслаблює смугасті м'язи.

Тіопентал-натрій має недо­статню аналгезивну активність, тому перед наркозом вводять наркотичні анальгетики.

Наявність у молекулі препарату сірки зумовлює його здатність підвищувати тонус блукаючого нерва. Тому при тіопенталовому наркозі порів­няно часто виникають кашель, ларинго- та бронхоспазми, які попереджують введенням атропіну.

Показання.Використовують тіопентал-натрій для ввідного наркозу, рідше - для базисного наркозу, для мононаркозу при проведенні короткочасних оперативних втручань (у стоматології, гі­некології, травматології), як протисудомний засіб.

Протипоказання.Ураження нирок, печінки, шок, бронхіальна астма в анамнезі.

Побічна дія. Пригнічують центр дихання, судиноруховий центр, серце.

Антагоністом тиопентал-натрію є бемегрид.

Гексенал своїми властивостями близький до тіопентал-натрію (обидва препарати є похідними барбітурової кислоти). Однак необхідно зазначити, що гексенал проявляє більш виражену депресивну дію роботи серця. Він частіше провокує судоми. Застосовують за тими самими призначеннями, що й попередній препарат.

Натрію оксибутират.

НО ─ СН₂ ─ СН₂ ─ СН₂ ─ С ═ О

│

ОNа

По хімічній будові лікарський засіб близький до γ-аміномасляної кислоти (ГАМК):

NН₂ ─ СН₂ ─ СН₂ ─ СН₂ ─ С ═ О,

│

ОН

яка виконує роль медіатору процесів гальмування у центральній нервовій системі.

Легко проникає в центральну нервову систему і викликає седативну і центральну міорелаксуючу дію, а у великих дозах – сон і наркоз.

Препарат посилює дію наркотичних та знеболюючих лікарських засобів, хоча у самого натрію оксибутирату анальгезуючі властивості мало виражені. Лікарський засіб має антигіпоксичну та протишокову дію, підвищує стійкість організму до кисневої недостатності.

Застосовують оксибутират натрію лише у комбінації із активними аналгетиками та іншими загальними анестетиками для ввідного та базисного наркозів, знеболювання пологів, при гіпоксичному набряку мозку; як протишоковий засіб. Крім того, препарат використовується як заспокійливий та снодійний засіб.

При проведенні наркозу з допомогою натрію оксибутирату, попередньо проводять премедикацію (промедолом, атропіном, піпольфеном).

Препарат зазвичай добре переноситься. При виході з наркозу можливе рухове та мовне збудження, іноді – блювання.

Для прискорення виведення з наркозу можливе використання бемегриду.

Натрію оксибутират протипоказаний при гіпокаліємії, міастенії.