Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
4. Спеціальна фармакологія. Л. препарати, що вп...doc
Скачиваний:
3
Добавлен:
22.11.2019
Размер:
3.09 Mб
Скачать

6. Психотропні препарати.

Класифікація.

1. Невролептичні (антипсихотичні) засоби.

2. Транквілізатори.

3. Седативні засоби.

4. Антидепресанти.

5. Нормотимічні засоби (адаптогени).

6. Ноотропні засоби.

7. Психостимулятори.

1. Невролептичні (нейролептичні) засоби.

Невролептики – це група лікарських засобів, що переважно пригнічують психічну (вищу) нервову діяльність, емоційний стан і поведінку, але не порушують при цьому свідомості.

Фармакокінетика.

Більшість невролептиків повністю абсорбуються при різних шляхах введення і проникають крізь гематоенцефалічний бар’єр.

Метаболізуються у печінці, виділяються здебільшого з сечею, частково з калом.

Механізм дії нейролептиків.

У механізмі дії нейролептиків різної хімічної будови важливе місце відводять їх здатності блокувати D2-дофамінергічні, -адренергічні, М-холінергічні, Н1-гістамінергічні та серотонінергічні рецептори в ЦНС. Головним фактором, який визначає їх психотропний ефект, є здатність препаратів блокувати дофамінергічні та -адренергічні рецептори мозку.

Фармакологічні ефекти нейролептиків.

1. Нейролептичний (психоседативний) ефект зумовлений центральним -адрено-, М-холіно-, гістамінолітичним впливом препаратів, який реалізується переважно у висхідній частині ретикулярної формації. Проявляється він в`ялістю, апатією, психічною загальмованістю, зниженням мотивації та ініціативи, втратою інтересу до навколишнього середовища, вираженою руховою загальмованістю, усуненням психічного збудження, колаптоїдними реакціями.

2. Антипсихотичний ефект зумовлений дофамінолітичним і меншою мірою серотонінолітичним впливом препаратів. Проявляється він усуненням стійких патологічних змін особистості, асоціальних рис поведінки, марення, галюцинацій і маній; посиленням мотивації та ініціативи; підвищенням інтересу до навколишнього середовища. Крім того, з блоком дофамінових рецепторів пов`язані екстрапірамідні розлади типу паркінсонізму.

3. Протиблювотний ефект невролептиків зумовлений блокадою дофамінових рецепторів тригерної зони, яка знаходиться на дні 4-го шлуночка мозку. Препарати ефективні у всіх випадках нудоти та блювання, розвиток яких реалізується через тригерзону (блювання “центрального” походження): при інтоксикаціях, опроміненні, токсикозі вагітних і т.п.

4. Зниження м`язового тонусу і рухової активності (міорелаксуюча дія). Невролептики забезпечують розслаблення скелетних м`язів за рахунок блокади -адренорецепторів низхідного відділу ретикулярної формації.

5. Потенціювання наркозу та аналгезії. Ця властивість зумовлена блокадою -адренорецепторів, М-холіно- і гістамінових рецепторів ретикулярної формації стовбура мозку та зниженням потоку активуючих впливів на кору. Найбільший потенціювальний ефект характерний для дроперидолу, який широко застосовують для профілактики травматичного, опікового, кардіогенного шоків та для нейролептаналгезії.

6. Гіпотермічна дія (зниження температури тіла). Найчастіше з цією метою застосовують аміназин. Температура тіла знижується за рахунок збільшення тепловіддачі та зниження теплопродукції. Збільшення тепловіддачі зумовлене, з одного боку, розширенням судин, що виникає у відповідь на блок периферичних -адренорецепторів, а з іншого - пригніченням центру теплорегуляції в гіпоталамусі. Зниження теплопродукції зумовлене пригніченням окислювальних процесів у тканинах. Цей ефект нейролептиків принципово відрізняється від жарознижувальної дії ненаркотичних аналгетиків, яка виражена тільки при підвищеній температурі тіла. Аміназин є одним із компонентів літичних сумішей, які використовують у хірургії для штучного охолодження.

7. Зниження артеріального тиску при застосуванні нейролептиків є наслідком їх периферичної -адреноблокувальної дії і пригнічення активності судинорухового центру і спазмолітичною дією препарату.

8. Пригнічення негативних емоцій (неспокій, страх, загальне збудження).

9. Протиалергічна дія зумовлена блокадою Н1-гістамінових рецепторів. Найбільше виражений цей ефект у дипразину (піпольфену).

10. М-холіноблокувальний ефект проявляється зниженням секреції слинних, бронхіальних і травних залоз.

Показання до застосування невролептиків.

1. Шизофренія, маніакально-депресивні психози в маніакальній фазі, порушення психіки при органічних ураженнях мозку, епілепсії та ін.

2. Загострення ендогенних психозів з галюцинаціями, маренням, маніями, агресивністю.

3. Гострі психічні розлади з психомоторним збудженням, реактивні стани при травмах, інфекціях і т.п.

4. Делирій і абстинентний синдром.

5. Вегетоневрози при ішемічній хворобі серця, виразковій хворобі шлунка, в клімактеричному періоді, при гіпертонічному кризі з явищами енцефалопатії.

6. Нудота і блювання різної природи, стійка гикавка.

7. Травматичний та опіковий шоки (препарати вводять внутрішньовенно крапельно для покращання кровопостачання внутрішніх органів).

8. Нейролептаналгезія (різновид загальної анестезії під час операцій, при тяжких опіках, травмах і т.п.).

Побічні ефекти невролептиків.

1. У перші 10-12 годин після прийняття нейролептиків можуть відзначатися тахікардія, зниження артеріального тиску (до ортостатичного колапсу), мимовільні скорочення м`язів обличчя і верхніх кінцівок.

2. Через 2-3 тижні регулярного приймання препаратів можуть з`явитися скороминучі больові відчуття, парестезії, диспепсія, тимчасове підвищення або зниження температури тіла, порушення акомодації, слинотеча, сухість у роті.

3. Екстрапірамідні розлади (паркінсонізм, дискінезії різної локалізації і вираженості, м`язові дистонії). У жінок ці ускладнення трапляються в 2-3 рази частіше, ніж у чоловіків. Патогенез екстрапірамідних розладів зумовлений блокадою гальмівних дофамінергічних впливів клітин чорної субстанції на нейрони блідої кулі і хвостатого ядра.

4. Гепатотоксичність більш характерна для нейролептиків групи фенотіазину. У хворих у результаті холестазу та осередкових уражень паренхіми печінки розвивається жовтяниця.

5. Алергічні реакції у вигляді шкірних симптомів (свербіж, висипання, екзема на руках і обличчі), набряк Квінке.

6. Порушення з боку крові: лейкопенія, агранулоцитоз, підвищення показника ШОЕ.

7. Офтальмологічні порушення у вигляді помутніння рогівки і кришталика зумовлені порушенням пігментного обміну в результаті активації нейролептиками секреції меланостимулювального гормону.

8. Ендокринні порушення у вигляді підвищення секреції мелано-стимулювального гормону і пролактину та одночасного зниження продукції соматотропного, адренокортикотропного, тиреотропного, гонадотропних гормонів, окситоцину і вазопресину. Це є причиною галактореї та аменореї у жінок, гінекомастії та імпотенції у чоловіків та інших гормональних розладів.

9. У 30% випадків при раптовому перериванні лікування фенотіазиновими препаратами розвивається синдром відміни, який проявляється нудотою, блюванням, погіршенням психічного стану.

10. Іноді розвивається злоякісний нейролептичний синдром, який зумовлений ідіосинкразією до препаратів. У пацієнтів спостерігаються ригідність м`язів, різко підвищена температура тіла, порушення свідомості й серцево-судинної системи. 10-20% пацієнтів зі злоякісним нейролептичним синдромом помирає. Для лікування нейролептичного синдрому застосовують діазепам, бромокриптин і дантролен.

Лікарської залежності до нейролептиків не розвивається.

Класифікація.

За хімічною будовою невролептики поділяються на похідні:

  1. фенотіазину

  2. бутирофенону

  3. індолу

  4. інших груп.

Найбільш широко застосовуються в психіатричній практиці похідні фенотіазіну та бутирофенону.

1) Похідні фенотіазину - аміназин (хлорпромазин), тіоридазин (ридазин, сонапакс), левомепромазин (тизерцин), трифтазин (трифлуоперазин), модітен (флуфеназин), етаперазин (перфеназину гідрохлорид).

Фармакокінетика.

Похідні фенотіазину добре розчиняються у воді. Максимальний рівень у плазмі крові визначається через 2-4 години після введення. Близько 90% зв'язуються з білками плазми крові. Період напіввиведення становить 15-20 годин. Метаболізм похідних фенотіазину відбувається здебільшого у печінці.

Фармакодинаміка.

Похідні фенотіазину мають широкий спектр дії, що дає можливість використовувати їх як психотропні, протиблювотні засоби. Вони знижують температуру тіла, тонус скелетних м'язів і артеріальний тиск (блокують центральні α-адрено- і дофамінорецептори), потенціюють дію снодійних засобів, наркотичних анальгетиків, мають антиабстинентну і протигістамінну дію. Це найактивніші засоби для усунення психомоторного збудження, марення і галюцинацій.

У зв’язку з тим, що інші похідні фенотіазину відрізняються від аміназину лише по силі дії і деяких особливостях психотропного ефекту, аміназин слід розглянути більш детально.

Основні фармакологічні ефекти аміназину:

- виразний вплив на ЦНС, наперед усього це нейролептичний ефект, який можна охарактеризувати як глибокий седативний ефект (суперседативний) або дуже виразний транквілізуючий ефект, у зв’язку з чим раніше цю групу лікарських засобів називали «великими транквілізаторами»;

- антипсихотичний ефект проявляється зменшенням продуктивної симптоматики і впливом на емоційну сферу хворого: зменшення марення, галюцинацій. Антипсихотичний ефект проявляється поступово, в основному через 1-3тижня після щоденного вживання лікарського засобу. Вважають, що даний ефект викликається внаслідок блокади Д2-рецепторів (дофамінових пресинаптичних);

- протиблювотна дія, яка пов’язана з блокадою хеморецепторів пускової зони (тригерної зони), що розташована на дні ІV шлуночка головного мозку; але він неефективний при блювоті, обумовленої подразненням вестибулярного апарату або шлунково-кишкового тракту;

- пригнічує центр терморегуляції;

- зниження рухової активності (міорелаксуюча дія), а при достатньо високих дозах розвивається стан каталепсії, коли тіло і кінцівки довгий час залишаються у тому положенні, яке їм надали;

- у великих дозах - гіпнотичний ефект (легкий, поверхневий сон).

Вплив на периферійну нервову систему характеризується виразною α-адреноблокуючою дією, яка проявляється зниженням артеріального тиску. Також, аміназину притаманні деякі м-холіноблокуючі (атропіноподібні) властивості (незначне зниження секреції слинних, бронхіальних і травних залоз).ериферійну нервову систему характеризується виразним и тіло і кінцівки доотягом великого хворого:000000000000000000000

Показання.

Ендогенні та екзогенні психози, психомоторне збудження, тяжкі форми неврозу.

У клініці внутрішніх хвороб, аміназин, як седативний засіб призначається хворим на гіпертонічну хворобу, інфаркт міокарду з вираженим збудженням, застосовується для потенціювання дії наркотичних анальгетиків у складі невролептичних сумішей при больовому синдромі як протишоковий засіб.

Протипоказання.

Захворювання печінки і нирок, порушення функції шлунка, виражена артеріальна гіпотензія, коматозний стан, вагітність, органічні ураження головного та спинного мозку.

Побічна дія.

Заторможеність, ектрапірамідальні розлади, ектрапірамідальні симптоми паркінсонізму: тремор, м’язова ригідність. Розвиток зазначених симптомів обумовлено дефіцитом дофаміну під впливом аміназину. Часто має виникає закладеність в носі, сухість в роті, серцебиття.

Зміни крові (лейкопенія, агранулоцитоз, підвищене зсідання крові) ураження печінки, шкіри та слизових оболонок. Можливий розвиток цукрового діабету, атрофія зорового нерву, парез кишок, психічні порушення (енцефалопатія, емоційна нестійкість, спалахи тривожного збудження).

Як згадувалось вище, інші похідні фенотіазіну відрізняються від аміназину лише виразністю окремих властивостей, меншою токсичністю і меншою кількістю побічних ефектів.

Етаперазин, трифтазин не знімають психомоторного збудження, антипсихотична дія помірна. Мають м'який заспокійливий вплив із психорелаксацією, покращують самопочуття.

Тіоридазин (ридазин, сонапакс) по антипсихотичний активності поступається аміназину. У препарату антипсихотична дія поєднується із заспокійливим ефектом без виразної заторможеності.

2) Похідні бутирофенону (дроперидол, галоперидол, трифлуперидол (триседил)).

Похідні бутирофенону є активними антипсихотичними засобами із стимулюючим компонентом. Найактивніші з них - галоперидол і дроперидол.

Галоперидол.

Фармакокінетика.

Швидко абсорбується з травного каналу. Білки плазми крові зв'язують близько 90% препарату. Максимальна концентрація у плазмі крові - після прийому усередину визначається через 2-6 годин, і зберігається на досить високому рівні близько 3-х діб. Метаболізується переважно у печінці, виводиться через нирки.

Фармакодинаміка.

Психотропна дія галоперидолу має виразний антигалюцинаторний вплив. Антипсихотична дія препарату розвивається настільки швидко і ефективно, що може припинитися психоз. Маючи седативний вплив, галоперидол потенціює дію снодійних, особливо анальгетиків. До інших ефектів галоперідолу належить його антиблювотна (у 50 разів більша, ніж у аміназину) активність. Не викликає ортостатичних реакцій.

Показання.

Галоперидол застосовується для припинення збудження, особливо у випадках маніакального стану, гострого марення, алкогольного делірію, психомоторного збудження. Препарат застосовують у поєднання зі снодійними, засобами для наркозу, анальгетиками, протигістамінними засобами для підготовки до операції і у післяопераційний період для зменшення болю, під час шоку, при інфаркті міокарду, сильному блюванні, судомах.

Протипоказання.

Недостатність нирок, порушення ритму серцевої діяльності, органічні захворювання ЦНС.

Побічна дія.

У перші 30 хв. після введення спостерігається підвищення частоти пульсу, іноді нудота, рідко блювання. У третини хворих розвиваються неврологічні розлади у вигляді екстрапірамідальних порушень.

Дроперидол - за фармакологічними властивостями нагадує галоперидол. Широко використовується не тільки у психіатрії, а й в анестезіологічній практиці для невролептанальгезії у поєднанні з фентанілом.

3) Похідні індолу (резерпін, карбідин (дикарбіну гідрохлорид)).

До похідних індолу передусім належать препарати раувольфії змієподібної і низка синтетичних аналогів типу карбідину.

Препарати раувольфії мають гіпноседативну, а також виразну гіпотензивну дію, у зв'язку з чим часто застосовується для лікування хворих з гіпертонічною хворобою.

За механізмом дії резерпін є симпатолітиком - зменшує резерв норадреналіну у пресинаптичній частині синаптичного волокна, що викликає зростання тонусу парасимпатичної частини автономної нервової системи.

Карбідин - слабший від аміназину за всіма діями, має антидепресивний ефект.

4) Похідні різних груп (семап (пенфлюридол), еглоніл(сульпірид)).

Семап виявляє пролонговану невролептичну дію (ефект після разової дози зберігається протягом тижня), що пов'язано з повільним метаболізмом препарату.

Еглоніл - похідне сульфонілбензаміду, поряд з антипсихотичним має антидепресивний, протиблювотний, аналгетичний та стимулюючий ефект, вибірково блокує дофамінові рецептори, однак, при цьому рідко викликає екстрапірамідальні розлади. У зв'язку з цим препарат відносять до "нетипових" невролептиків. Сприяє загоюванню виразкових ушкоджень шлунка і 12-палої кишки. Препарат добре переноситься.

Показання: шизофренія, мігрень, порушення поведінки у дітей, виразкова хвороба шлунка і 12-палої кишки.

2. Транквілізатори.

До групи транквілізаторів (лат. tranquillito - заспокоювати, полегшувати) належать лікарські препарати, що використовуються головним для зняття патологічного відчуття страху, тривоги і напруги (анксіолітична дія). Препарати поряд з транквілізуючим (анксіолітичним) ефектом виявляють виражену в різній мірі центральну міорелаксуючу дію, потенціювальну (нейролептики, снодійні, седативні, алкоголь, анальгетики), протисудомну дію, а у великих дозах - снодійний ефект, не порушуючи при цьому фазу парадоксального сну.

На відмінність від невролептиків, транквілізатори не викликають суттєвого антипсихотичного ефекту - не усувають основних симптомів психічних захворювань (галюцинацій, марення тощо), тому при психічних захворюваннях вони малоефективні.

Класифікація.

За хімічною будовою транквілізатори можна поділити на чотири групи:

- похідні бензодіазепіну: діазепам (сибазон, реланіум, седуксен), хлозепід (хлордіазепоксид, еленіум), оксазепам (нозепам, тазепам), мезапам (рудотель), феназепам;

- похідні пропандіолу: мепробамат (мепротан);

- похідні дифенілметану: амізил (бенактизин);

- похідні різних хімічних груп: оксилідин, тріоксазин, мебікар, атаракс.

1) похідні бензодіазепіну: діазепам (сибазон, реланіум, седуксен), хлозепід (хлордіазепоксид, еленіум), оксазепам (нозепам, тазепам), мезапам (рудотель), феназепам.

Фармакокінетика.

Усі похідні бензодіазепіну добре абсорбуються з травного каналу і вже через 15 хвилин виявляються у крові. Максимальна концентрація у крові - через 1-3 години. Зв'язуються з білками крові 80-98%. Період напіввиведення від 40-50 годин у хлордіазепоксиду до 144 годин у феназепама.

Метаболізуються переважно у печінці, виділяються насамперед з сечею і калом.

Фармакодинаміка.

Речовини даної групи володіють одночасно анксиолітичною (від лат. anxietas – тривожний стан + грецьк. lytikos – здатний розчиняти), седативною, снотворною і міорелаксуючою дією.

Бензодіазепіни проявляють ГАМК-міметичну активність - посилюють гальмування в нервових синапсах головного мозку, де медіатором є гамма-аміномасляна кислота (ГАМК). Похідні бензодіазепіну зменшують збудливість підкоркових ділянок мозку (лімбічної системи, таламуса, гіпоталамуса, лімбічної системи), відповідальних за здійснення емоційних реакцій та їх зв'язку з корою головного мозку.

Показання.

Основними показаннями для призначення похідних бензодіазепіну є так звані пограничні стани: невроз, неврастенія, істерія, тощо. Також їх призначають при серцево-судинних неврозах, хворим на хронічну серцеву недостатність: зникають або зменшуються серцебиття, аритмія, екстрасистолія, тахікардія, задишка.

Протипоказання.

Гострі захворювання печінки, нирок, при гострій легеневій недостатності, вагітності, лактації, глаукомі (у зв’язку з холіноблокуючими властивостями), виражених формах гіпертрофії передміхурової залози, а також хворим важкою формою міастенії (внаслідок міорелаксуючої дії).

Побічна дія.

Сонливість, легке запаморочення, підвищена втома, погіршення зосередженості, пам'яті, непевна хода, уповільнюється нервово-м'язова реакція. Похідні бензодіазепіну ослаблюють короткочасну пам'ять (антероградна амнезія), але не впливають на довготривалу.

Для прискорення віднов­лення психічних функцій після внутрішньовенного введення бензодіазепінів може бути використаний їх антагоніст флумазеніл (анексат). Флумазеніл блокує центральні бензодіазепінові рецептори. Метаболізується в печінці.

2) похідні пропандіолу: мепробамат (мепротан).

Фармакокінетика.

Добре абсорбуються з травного каналу, через 20 виникають фармакологічні ефекти. Максимальна концентрація у плазмі крові - через 1,5-2 години і зберігається 5-6 годин. У плазмі перебуває переважно у вільному стані.

Метаболізується у печінці, виділяється головним чином з сечею.

Фармакодинаміка.

Знижує біоелектричну активність невронів лімбічної системи.

Усуває невротичні і неврозоподібні стани з підвищеним емоційним напруженням і тривожністю, відновлює емоційну рівновагу, настає психічне заспокоєння. Значно зменшує ступінь вегетативних порушень, що супроводжують невротичний афект (підвищення артеріального тиску, вінцевий спазм, пітливість тощо). Має сильну міорелаксантну дію. Подібно до барбітуратів є індуктором мікросомальних ферментів печінки.

Показання.

Основними показаннями є невротичні і неврозоподібні стани.

Побічна дія.

Млявість, слабкість, порушення координації рухів, ейфорія, диспепсичні явища, залежність.

3) Похідні дифенілметану: амізил (бенактизин).

Амізил за механізмом дії суттєво відрізняється від інших транквілізаторів - седативна дія його пов'язана з гальмуванням м-холінорецепторів ретикулярної формації головного мозку ("центральний холінолітик"). Виявляє також периферичну м-холіноблокуючу дію. У зв'язку з виразним блокуючим впливом на центральні, переважно - холінореактивні системи, амізил також віднесено до групи центральних холіноблокуючих засобів.

Його заспокійливу дію можна пояснити антагонізмом з антихолінестеразними і холіноміметичними засобами. У зв'язку зі слабкою транквілізуючою дією амізил має обмежене застосування при неврозах і неврозоподібних станах. Разом з тим широко застосовується у психіатричній практиці поєднанні з барбітуратами, невролептиками а також з іншими транквілізаторами.

Побічна дія.

Сухість в роті, розширення зіниць, прискорення пульсу (дивись "Атропін).

Протипоказання.

Глаукома, водіям, операторам та інш.

4) Похідні різних хімічних груп: оксилідин, тріоксазин, мебікар, атаракс.

Мебікар має слабку транквілізуючу дію, на будучи при цьому міорелаксантом і не порушуючи координації рухів, проте посилює ефект снодійних і нормалізує сон.

Близькими до мебікару є оксилідин та тріоксазин.

Оксилідин поряд з заспокійливим має виражений гіпотензивний ефект, тому він показаний також при тривожно-депресивних станах, пов'язаних із розладами мозкового кровообігу (гіпертонічна хвороба, атеросклероз судин мозку, вегето-судинна дистонія) тощо.

Тут вы можете оставить комментарий к выбранному абзацу или сообщить об ошибке.

Оставленные комментарии видны всем.