Механізм дії та порівняльна характеристика препаратів

Барбітурати (фенобарбітал, циклобарбітал, барбаміл, етамінал-натрій) пригнічують полісинаптичні структури головного мозку. Послаблюють активуючий вплив ретикулярної формації на кору головного мозку, посилюють гальмівний вплив -аміномасляної кислоти (ГАМК) в ЦНС за рахунок взаємодії зі специфічними барбітуратними рецепторами, які модулюють активність ГАМКА-рецепторів.

Усі барбітурати практично повністю абсорбуються у травному каналі, у крові частково з’єднуються з білками плазми. Снодійний ефект розвивається через 30-60 хвилин. Біотрансформуються у печінці, продукти метаболізму виводяться з сечею. Барбітурати є сильними індукторами мікросомальних ферментів печінки. Внаслідок цього можлива небезпечна взаємодія їх з антикоагулянтами, кортикостероїдами, пероральними контрацептивами, протиепілептичними засобами.

Снодійний ефект барбітуратів полягає у прискореному засинанні і тяжкому пробудженні, вони порушують ритмічність циклів сну, скорочують фазу швидкого сну. Внаслідок пригнічення фази швидкого сну, відповідального за модуляцію інтелектуально-мнестичних і емоційних процесів, хворі відзначають погіршення запам’ятовування, втрату гостроти сприймання, гнучкості і рухливості психічних процесів. До того ж після прийому барбітуратів спостерігається постгіпнотичний ефект (запамороченість, слабкість, нудота, непевна хода, недоладне мовлення, тощо).

Недоліками барбітуратів є:

- мала терапевтична широта: доза барбітуратів, яка перевищує снодійну в 5-10 разів, спричиняє стан глибокого наркозу;

- порушення структури сну з тяжким синдромом “віддачі” після відміни препарату, який характеризується збільшенням загальної тривалості фази швидкого сну після відміни снодійних (оскільки під час цієї фази підвищуються вегетативні й гормональні функції організму, то зростає небезпека розвитку інсультів та інфарктів міокарда);

- швидкий розвиток лікарської залежності, яка супроводжується тяжкими психічними і фізичними порушеннями (синдром абстиненції): неспокій, роздратування, страх, блювання, порушення зору, судоми, ортостатична гіпотензія (лікарська залежність може розвинутися після 1-3 місяців приймання снодійних);

- звикання: барбітурати є індукторами ферментів мікросомальної системи печінки (звикання до барбітуратів проявляється через 2 тижні від початку регулярного приймання);

- післядія – відчуття в`ялості, розбитості, порушення психомоторних реакцій, уваги (чим повільніше виводиться препарат, тим більш виражена післядія).

У дозах порядку 1/2-1/3 снодійної барбітурати проявляють заспокійливий ефект. Високі дози барбітуратів діють протисудомно.

Відміняти барбітурати треба поступово.

Отруєння барбітуратами. Токсичні дози (5-10 г) призводять до глибокого пригнічення ЦНС – наркоз, навіть смерть внаслідок паралічу дихального і судинорухового центрів.

Лікування гострих отруєнь.

При отруєннях барбітуратами проводять такі заходи.

1. Прискорення виведення отрути (промивання шлунка, форсований діурез, введення лужних розчинів, гемодіаліз).

2. Відновлення дихання і кровообігу.

3. Введення антидоту - бемегриду можливе лише при легкій формі отруєння, оскільки при тяжких отруєннях препарат може навіть погіршити стан пацієнта.

4. У випадку колапсу вводять кровозамінники і норадреналін.

5. При нирковій недостатності показаний гемодіаліз.

Необхідно пам`ятати, що при отруєнні барбітуратами можливий розвиток пневмонії.

Хронічні отруєння частіше розвиваються під час приймання барбітуратів з високою здатністю до кумуляції. Проявляється хронічне отруєння сонливістю, апатією, слабкістю, порушеннями рівноваги, нерозбірливою мовою, запамороченням. Можливі галюцинації, психомоторне збудження, судоми. Також порушуються функції нирок, печінки. Погіршується травлення.

Похідні бензодіазепіну відносяться до групи транквілізаторів.

Бензодіазепіни стимулюють бензодіазепінові рецептори, внаслідок чого підвищується чутливість ГАМК_А-рецепторів до ГАМК (гальмівний медіатор), а також, сприяють підвищенню рівня ГАМК у тканинах мозку. При дії ГАМК на ГАМК_А-рецептори відкриваються Cl^- канали і розвивається гіперполяризація мембрани нейрона.

Похідні бензодіазепіну зменшують емоційну збудженість і подразливість, знижують почуття страху і тривоги, транквілізатори зменшують виразність невротичних розладів, і як наслідок цього загального заспокоєння нормалізується сон, хоча власне снодійного ефекту, подібного до барбітуратів, коли сон має ніби насильницький характер, більшість похідних бензодіазепіну не мають. Власне снодійний ефект властивий лише окремим представникам цього класу: нітразепаму, феназепаму, лоразепаму.

Сон, який викликають похідні бензодіазепіну, близький до фізіологічного.

Перевага цієї групи препаратів полягає у ефективності малих доз, низькій токсичності, незначному впливові на структуру сну, в меншому ризику передозування. Феномен віддачі – компенсаторне збільшення тривалості швидкого сну, після відміни транквілізаторів менш виражений, але може зберігатися протягом 5-ти тижнів.

Як снодійні найчастіше застосовуються нітразепам і сибазон.

Нітразепам має виражену снодійну, транквілізуючу, потенціюючу, міорелаксуючу і протисудомну дію.

Пряму міорелаксуючу дію проявляє діазепам (седуксен, сибазон, реланіум), йому притаманна виражена розслаблююча дію на скелетну мускулатуру.

Снодійні препарати різних хімічних сполук.

Лікарські засоби зопіклон та золпідем за хімічною будовою не є бензодіазепінами, але проявляють спорідненість до бензодіазепінових рецепторів. Похідне циклопіролонів зопіклон (імован) і похідне імідазопіридинів золпідем (івадал, гіпноген), впливають на хлорні канали через бензодіазепінові рецептори (зопіклон впливає на бензодіазепінові рецептори ω₁ і ω₂, золпідем - тільки на ω₁), і, таким чином, потенціюють ефекти ГАМК.

Препарати мають вибіркову снодійну дію, не утворюють активних метаболітів. У хворих, що приймали зопіклон або золпідем, не виникає відчуття «штучності» сну, після пробудження з'являється відчуття бадьорості й свіжості, зростають працездатність, швидкість психічних реакцій, пильність. Після припинення прийому цих засобів синдром віддачі не виникає (тільки в першу ніч можливе погіршення сну).

Зопіклон показаний для лікування первинних порушень сну, зокрема - утрудненого засинання, а також вторинних порушень сну при психічних розладах у ситуаціях, які істотно погіршують стан хворих. У великих дозах зопіклон проявляє протитревожні та протисудомні властивості.

Золпідем, завдяки швидкому початку і малій тривалості дії (приблизно 4 години), застосовують при безсонні, яке пов’язане порушення засинання. Метаболізм препарату здійснюється в печінці. Золпідем виділяється у формі неактивних метаболітів в основному із сечею (близько 60%) та з калом (близько 40%). Золпідем не має індукуючої дії на ферменти печінки.

Побічна дія. Зопіклон і золпідем лише при прийомі у великих дозах у 1-2% пацієнтів викликають запаморочення, сонливість, депресію, дратівливість, сплутаність свідомості, амнезію і залежність. При прийомі зопіклону 30% хворих скаржаться на гіркоту і сухість у роті. Препарати протипоказані при дихальної недостатності, обструктивному апное уві сні, важких захворюваннях печінки, вагітності, дітям до 15 років. У період грудного вигодовування заборонено застосування зопіклону (концентрація в грудному молоці становить 50% від концентрації в крові), з обережністю допустимо використовувати золпідем (концентрація - 0,02%).

Форми випуску. Золпідем: табл. (Таблетки), вкриті оболонкою, по 10 мг; табл. (Таблетки), вкриті плівковою оболонкою по 5 мг, по 10 мг; зопіклон: таблетки по 0.0075 г.

Донорміл (доксиламін, сондокс), який відноситься до блокаторів H₁-рецепторів, крім снодійного має седативний та м-холіноблокуючий ефекти (можна призначати хворим, які страждають на брадиаритмію). Скорочує час засинання, підвищує якість і тривалість сну, не змінюючи фаз. Період напіввиведення – 10 годин.

Побічна дія. Антихолінергічний ефект препарату може проявлятися закрепами, сухістю у роті, затримкою сечовиділення та порушенням акомодації.

Протипоказання: закритокутова глаукома, утруднене сечовипискання захворювання уретри та передміхурової залози).

Форми випуску: табл. по 15 мг.

Бромізовал має заспокійливу та помірно-снодійну дію. Посилює процеси гальмування і сприяє їх концентрації. Викликає сон тривалістю 4-6 годин.