Типологізація мистецьких феноменів: літературні стилі та напрями

Літературний процес – це сукупність усіх виявів літературного життя: написання художніх творів; виникнення, існування та занепад мистецьких стилів, шкіл, літературних угрупувань, взаємозміна мистець­ких методів; видання книг, літературних часописів, розвиток критики й літературознавства; особливості сприймання творів читачами тощо.

Стиль (гр. – паличка для письма) – єдність основних ідейно-художніх особливостей, ви­значних рис, які виявляються у творчості письмен­ника, художника, скульптора, архітектора, компози­тора і т.п. У більш широкому значенні – те саме, що й напрям у мистецтві, тобто єдність основних ідейно-художніх особливостей ряду письменників, ху­дожників, композиторів тощо. Стиль – це також і манера письма автора.

В окремому значенні термін “стиль” використо­вувався в літературі XVI-XVIII ст., коли розрізня­лися три стилі – високий, середній та низький. Цей принцип іде ще з античної літератури.

Для високого стилю характерним був піднесений, урочистий тон мови. Ним писалися оди, трагедії, гімни, панегірики та подібні твори.

У середньому стилі тон викладу був поважний, але без урочистості. Цим стилем користувалися при на­писанні драм, елегій, повістей тощо.

Низький стиль цілком базувався на народній роз­мовній мові. Ним писалися комедії, інтермедії, са­тиричні твори.

У наші часи слово стиль вживається на означен­ня своєрідності, індивідуальності мови кожного пись­менника. Авторський стиль – це сукупність, єдність усіх художніх особливостей (ідейно-тематичних, жан­рових, мовних) творчості певного автора, що виріз­няють його серед інших авторів.

Це основні ідеї, що характеризують його світо­гляд, зміст його творів, підбір сюжетів і характерів, властивих для його творів, особливості його мови. У творчості поетів до стилю належить і своєрідність віршової мови. Отже, стиль письменника – це його творче обличчя.

Стиль кожного письменника складається посту­пово і в різні періоди його творчості буває неоднако­вим. Із зміною світогляду міняється і його ставлен­ня до життя, його спосіб бачення світу.

Стиль диктується світосприйманням митця, тоб­то його методом. Метод (гр.: шлях до чогось) – це спосіб художнього пізнання і відтво­рення світу, зумовлений психологічним архетипом.

Виділяють два художні методи.

Романтичний метод передбачає дослідження, відтворення дійсності з підкресленням того, до чого прагне митець; це зосередження уваги на бажаному, належному, під кутом зору автора, на ідеалі. Тут на першому місці підхід до світу чуттєво-інтуїтивний, хоча не відкидається і раціональний.

Реалістичний метод передбачає зосередження ува­ги передовсім на конкретній, видимій, матеріальній ре­альності, на суспільній дійсності (проблемах суспільної моралі, економіки, політики, побуту тощо); віддає пе­ревагу раціональному (логічному, детермінованому) підходові до світу перед чуттєво-інтуїтивним.

Простіше кажучи, романтичний метод досліджує спочатку “світ у собі”, а потім – “світ довкола себе”, а реалістичний навпаки: спочатку “світ довкола себе”, а потім (і то не завжди) “світ у собі”.