Римування

Звучання вірша залежить не лише від того, які рими за своєю природою, а й від того, як вони розташовані, які способи римування застосовує поет.

Римування — особливість розташування рим у вірші, інтервал між ними.

Рима – це однакове звучання або суголосся закін­чень віршових рядків (клаузул).

Клаузула (лат. – завершення) – закін­чення, тобто група складів, що складається з остан­нього наголошеного і наступних за ним ненаголо­шених складів.

Клаузули бувають:

– чоловічі (окситонні) – з наго­лосом на останньому складі рядка (вода):

Лине кроків дзвíн – перегуки мíн»

В. Сосюра

– жіночі (парокситонні) – з наголосом на другому з кінця складі (кара):

Женою-трудівницею на пόлі –

із піснею про волю у невόлі.

М. Рильський

– дак­тилічні – з наголосом на четвертому від кінця складі (водорості).

Рученьки терпнуть, злипаються вíченьки...

З раннього ранку до пізньої нíченьки

П. Грабовський

– гіпердактилічні – з наголосом на четвертому від кінця складі. Така рима часто сприймає додатковий наголос на останньому складі і тому звучить , як чоловіча.

Як була я молодою преподόбницею, —

повісила фартушину над вікόнницею.

Т. Шевченко.

При повторі суголосних клаузул двох (і більше) рядків виникає рима.

Рима буває:

– точна (коли всі звуки римованих складів збіга­ються: річки – Марічки, сліди – піди);

– неточна (коли збігаються лише деякі звуки: діти – квітень, блискавиці – криця).

Як правило, в неточних римах співзвучні наголо­шені голосні літери. Це явище іноді називають асо­нансом:

Зоря моя вечірня простилає

Останні смуги на хисткій воді.

Стихає річ, – та співи молоді

Ростуть, як паруси на небокраї.

М. Рильський

Рідше зустрічається протилежне, коли неточна рима створюється завдяки приголосним звукам. Таку риму називають консонансом.

Консонанс – один з видів неточної рими, в якій співзвучні лише приголосні, а голосні, на які падає наголос, не співзвучні: кола – півкуля, течій – ле­тюча.

– багата (характеризується якомога більшою кількістю співзвуч у словах, що належать переважно до різних частин мови, різних граматичних кате­горій):

Не говорив ніяких слів.

Покірним смутком упокорив.

Обняв за плечі і повів

під срібне листя осокорів.

Л. Костенко

– бідна (рима, в якій майже відсутнє суголосся):

Не створюйте мені проблеми,

Не заважайте у житті.

Як розв’язати цю дилему:

Я – на морозі, ти – в пітьмі.

С. Бондар

Така рима дуже часто обмежена лише однією ча­стиною мови (співають – вітають), флексіями без уваги до коренів (веселий – хороший), суфіксами (ру­ченька – ніженьки). До цієї категорії належать й ба­нальні, часто вживані рими типу сонце — віконце, очі – ночі тощо.

Про багатство рими свідчить передовсім якнай­повніше суголосся ліворуч від наголошеного складу, Особливо оригінальною вважається багата рима тоді, коли римуються українські слова з іноземними, з архаїзмами чи неологізмами, рідше – з кількома суголосними словами:

В полотняних штанях українські писателі –

їм дворянські й не снилися вілли.

З кріпаків, з бідняків – колисати їх

В колисках матері уміли...

В. Боровий

***

Як їх зносили з поля!

Набрякли від крові рядна.

Троє їх пастушків. Павло, Сашко і Степан.

Розбирали фанату. І ніяка в житті Аріадна

вже не виведе з горя отих матерів.

Л. Костенко

Римуються також різні частини мови, наприклад, імен­ник з дієсловом чи прикметником: роси – косить, бурлака – плакав, обрій – добрі, слів – забілів, сто­впа – скопав, кручі – ревучий.

Розрізняють рими (як і клаузули) жіночу, чоловічу та дактилічну.

Жіноча рима виникає тоді, коли наго­лос падає на передостанні склади рядків: неня – жменя, двічі – у вічі.

Чоловіча рима – коли римуються останні склади вірша: співа – укрива, вода – руда тощо.

У перехресному римуванні найчастіше буває, що два римовані рядки мають жіночу риму, а два інші – чоловічу. Наприклад:

Не вигадуйте муки і драми, ж

Не видавлюйте з себе сліз, ч

Правді в очі дивіться прямо, ж

Не відводьте погляду вниз. ч

В. Симоненко

або:

Не забути тих днів ніколи: ж

Залишали останній шмат, ч

Гуркотіли й лякались кола ж

Під утомлений грім гармат. ч

Є. Маланюк

Можна зустріти строфи, в яких вживається лише жіноча рима:

Все, все покинуть, до тебе полинуть,

Мій ти єдиний, мій зламаний квіте!

Все, все покинуть, з тобою загинуть,

То було б щастя, мій згублений цвіте!

Леся Українка

Рідше лише чоловіча рима:

Коли на могилі моїй

Зелена затужить трава, –

Читатиме хтось ці пісні,

Нескінчені тихі слова.

М. Рильський

Дактилічна рима – це така рима, де наголос падає на третій склад від кінця, а всі звуки, починаючи від цього складу, збігаються. Наприклад:

Рученьки терпнуть, злипаються віченьки...

Боже, чи довго тягти?

З раннього ранку до пізньої ніченьки

Голкою денно верти.

П. Грабовський

У цілому розрізняють наступні способи римування:

1. Суміжне або парне – коли римуються суміжні (сусідні) рядки парами. Таке римування умовно позначаємо: аа бб вв:

У місті, де ми не зустрілись, я знову а

Блукаю з тобою, і нашу розмову а

Корабликом діти пускають на воду б

Вона запливає, відчувши свободу, б

У погляд відкритий твого океану, в

Де, може, і досі шукаєш кохану. в

Де, може, мене пам’ятаєш і досі?.. г

Заплутався вечір тоді у волоссі... г

А ти розплітав мої коси невміло, д

І мріяла я, щоб вони посивіли д

На грудях твоїх, як сивіє світання, е

Як гасне на небі зірниця остання е

С. Майданська

 або:

Сама від себе ще така далека, а

немов приніс мене лелека а

та й опустив у мальвах і жоржинах б

на тих ранкових росяних стежинах. б

І я ще, як малесеньке дівчатко, в

Щоранку починаюся спочатку. в

Л. Костенко

Класичний зразок парного римування – народні пісні, що їх звуть коломийками:

Ой щебече соловейко у мене на груші, а

Кожен так собі співає, як йому на душі. а

Ластівочки-щебетушки не хочуть сідати, б

Не кортить мня заспівати, лишень погуляти б

2. Перехресне римування – складніше, в ньому римуються кінцеві слова парних рядків з парними, а непарні – з непарними; воно найпоширеніше у сьогоденній силабо-тонічній версифікації. Схема: абаб:

Я не скажу і в пам’яті – коханий. а

І все-таки згадай мене колись. б

Ішли дві долі різними шляхами. а

На роздоріжжі долі обнялись. б

Л. Костенко

 

3. Кільцеве або охопне (оповите) римування – коли римуються перший рядок з четвертим, а другий – з третім. Два рядки з парними римами оповивають згори й знизу два рядки, які теж римуються між собою.

Схема: абба.

Згадати лиш, як дивно шелестить а

Грудневий сад, занурений в світання. б

Болить недоціловане кохання, б

Вже стільки часу, а воно болить... а

 

Клялась забути, а таки живе! в

У метастази проростає нові. г

Це світло невигойної любові г

Через роки і відстані пливе. в

Г. Костів-Гуска

Іноді в катрені спостерігається і неспароване римування, тобто коли в ньому римуються другий та четвертий вірші, а перший і третій залишаються без рим. Схема: абвб.

Що тобі сниться ночами, а

Як вітер і хлюпає дощ? б

Визбируєш крихти пам’яті в

З-посеред львівських площ? б

 

Шукаєш ту диво-квітку, г

Що так і не розцвіла? д

Уже навіть важко згадати: е

Була я чи не була? д

Г. Костів-Гуска

4. Тернарне римування – через два рядки.

Схема: аа б вв б.

На все є час і є пора, а

Якщо то гра – то чесна гра, а

А якщо ні – обличчям до болота. б

Якщо минув любові час, в

Якщо минув любові час, в

Нехай мені залишиться свобода б

Л. Романчук

Крім цих видів римування, існують інші, властиві певним типам строф.

Запитання для повторення та самоперевірки

• Що таке версифікація?

• Які головні ознаки поетичної мови?

• Дайте визначення ритму.

• Як створюється віршований ритм?

• Які існують системи віршування? Вкажіть на характерні ознаки кожної з них.

• Що таке стопа?

• Які бувають стопи? Дайте визначення кожної з них.

• Як легше запам’ятати назви стоп?

• Що називають цезурою?

• Що таке рима?

• Дайте визначення клаузули.

• Якими бувають клаузули? Від чого це залежить?

• Якими бувають рими?

• Що означають слова точна і неточна рима?

• Що називають асонансом та консонансом?

• Чи можуть римуватися різні частини мови?

• Яку риму називають жіночою? чоловічою? дактилічною?