Цілісного аналізу поетичного твору
І. Генерика:
1. Літературний рід: різновид(и).
Вид: – різновид(и).
3. Жанр: різновид(и).
II. Метрика:
а) система віршування;
б) метр;
в) розмір.
ІІІ. Строфіка:
а) строфа проста чи канонізована;
б) вид строфи.
IV. Фоніка:
а) спосіб римування;
б) види клавзул та рим з погляду наголошеності;
в) види рим з погляду якості співзвуччя;
г) інші засоби евфонії/какофонії (алітерація, асонанс, звуконаслідування – ономатопейне чи звукописне).
V. Стилістика:
а) лексика проста і "маркована";
б) денотація/конотація (номінативний/переносний слововжиток);
в) тропи;
г) фігури.
Vі. Іконіка, ейдологія:
а) ключові образи;
б) основна тема і мотив(и);
в) мистецька ідея.
VII. Формозмістова єдність:
а) композиція, сюжет/безсюжетність, художня мова як змістовна форма;
б) тема, ідея, проблематика, тональність (пафос), колізії як формований зміст;
в) формозміст жанру;
г) єдність, взаємозумовленість, взаємопроникнення змістових і формальних характеристик.
Запитання для повторення та самоперевірки
Чим прозові твори відрізняються від віршованих?
Що означає вислів “рядки римуються”?
Які є основні форми римування?
Як називається неримований вірш?
Яке римування називають тернарним?
Що таке строфа? Які бувають види строф?
Чим відрізняється катрен від дистиха? Секстина від п’ятивірша. Терцет від терцини?
Скільки рядків мають октава та тріолет?
Яку будову має сонет? Хто з українських поетів писав сонети?
Як називається вірш, написаний 6-стопним ямбом з цезурою після третьої стопи?
Хто з українських поетів працював у техніці олександрин? Чим такий вірш відрізняється від класичного олександрійського вірша?
Який принцип побудови верлібру?
Практичні завдання
Визначте вид віршової строфи й тип римування наведених поетичних рядків і поезій.
Не болить мені з золотом скриня чужа –
Найдорожчий метал переточить іржа.
Вкриє порох земний – із гучним перначем
Срібні персні владик, як і кості нікчем.
І віки-пішаки, як одвічна печаль,
Затуманять царівни ясну пектораль...
В. Боровий
***
О співці! Українських поетів когорта!
Ще не вигорів неба ультрамарин,
І не страшно, їй-богу, ні з вогнища чорта,
Ані Бога з небесних грозових хмарин,
Коли чую з землі – ваш не знищений глас,
Коли в смертній імлі – чую вас, бачу вас!..
В. Боровий
***
Біднесенький мій ліс, він зовсім задубів!
Він ждав мене і думав про розлуку.
Вже листопад підкрався з-за дубів
і гай знімає золоту перуку.
Синіє день, як пізні капусти.
Приходив дощ, а потім було зимно.
Біднесенький мій ліс! – він крила опустив.
Нема грибів, хоч би який мізинок.
Л. Костенко
***
Якби могла прийти до мене цеї миті
Та дівчинка моя, що в сяєві блакиті
Приходила колись, весела, як струмок,
І вся вливалася в ріку моїх думок,
Просвітлюючи їх своєю чистотою
Аж до самого дна, якби вона святою
Дитинністю мене пойняла нині знов,
Я б у собі згасив грімниць буремну кров.
Д. Павличко
***
Мій синку, ти би менше балакав,
Сам над собою менше плакав,
На долю менше нарікав!
На шлях тернистий сам подався
І цупко по тернах подрався, –
Чого ж ти іншого чекав?
Сам знав, що гола я і вбога,
І до мойого ти порога
Прийшов, захтів служить мені.
Ну, в мене слугам плати скупо,
А нарікать на мене глупо...
Просила я тебе, чи ні?
І. Франко
***
Тричі мені являлася любов.
Одна несміла, як лілея біла,
З зітхання мрій уткана, із обснов
Сріблястих, мов метелик, підлетіла.
Купав її в рожевих блисках май,
На пурпуровій хмарі вранці сіла
І бачила довкола рай і рай!
Вона була невинна, як дитина,
Пахуча, як розцвілий свіжо гай.
І. Франко
***
Між нами завжди той повинен бути,
Хто навидить тебе чи навпаки...
Він з нами п’є і крадькома в чарки
Нам підливає доброї отрути.
Від неї ми п’янієм, як рекрути,
Свою любов б'ємо на черепки,
А потім їх, як ті материки,
Складаємо, щоб цілість їм вернути.
Яке то щастя – із болючих плить
Знов будувати форму нездоланну,
Єднати гори, втоплені в блакить,
Знаходить в безмежжі океану
Той острівець, що затулила рану
В планеті серця й солодко болить.
Д. Павличко
***
О, не журися за тіло!
Ясним вогнем засвітилось воно,
чистим, палючим, як добре вино,
вільними іскрами вгору злетіло.
Легкий, пухкий попілець
ляжу, вернувшися, в рідну землицю,
вкупі з водою там зростить вербицю, –
стане початком тоді мій кінець.
Будуть приходити люди,
вбогі й багаті, веселі й сумні,
радощі й тугу нестимуть мені,
їм промовляти душа моя буде.
Я обізвуся до них
шелестом тихим вербової гілки,
голосом ніжним тонкої сопілки,
смутними росами з бітів моїх...
Леся Українка
Визначте особливості строфічної будови, римування та віршовий розмір поезій Які стилістичні фігури в них зустрічаються? Які художні образи створили автори у запропонованих поезіях?
Я кохаю ті хмари похмурі,
Що під час велетенської бурі
Як озвуться, то слово їх – грім,
А ударять – перуном палким, –
І здригнеться земля серед бурі,
Як гуркоче розгніваний грім.
Я кохаю ту квітку маленьку,
Що і вітрик зламає бідненьку:
У громами сполохані дні
Захищать її любо мені,
Боронити від лиха бідненьку
В блискавками сполохані дні.
Б. Грінченко
***
Арфами, арфами –
золотими, голосними обізвалися гаї
Самодзвонними:
Йде весна
Запашна,
Квітами-перлами
Закосичена.
Думами, думами –
наче море кораблями, переповнилась блакить
Ніжнотонними:
Буде бій
Вогневий!
Сміх буде, плач буде
Перламутровий...
П. Тичина
Назвіть форму римування, яка має схему:
а) абаб – ...
б) абба – ...
в) аабб – ...
Визначте схему римування рядків у поетичних строфах. Яку зі строф можна назвати секстиною? Чому? Яку з них можна назвати верлібром? Чому?
Я народився на землі
Від батька, що орав ту землю.
Ніколи я не відокремлю
Себе від хлопської ріллі.
Д. Павличко
***
Так, вийшовши з глухого степу,
З зітхань страждальної землі,
Вирізьблюю німий життєпис
На дикім камені століть.
Є. Маланюк
***
Хоч з країн ми й різних світу –
в нас одна мета, єдина:
жити в здруженій сім’ї.
Проти воєн ми і гніту!
Вільна щоб була людина
й трудове життя її!
П. Тичина
***
На берегах вічності ходить сонце,
ходить сонце в шлеях.
Натягне віз –
і всі планети в екстаз!
Не кисніть, люди, попідтинню,
не плачте од дрібних образ.
На берегах вічності ходить сонце,
ходить сонце в шлеях.
П. Тичина
***
Сунуться, сунуться хмари
Темні, брудні,
Наче злих фурій отари,
Мов ті привиддя страшні.
Вітер гуде-завиває,
Гілля зелене ламає,
Цвіт молодий обриває –
Цвіт навесні!
М. Вороний
Визначте тип строфи наведених нижче поетичних творів, свою думку аргументуйте:
Там кетяги рожевої калини
Цяткують їй коралями сувій,
І дише в ніздрі духом полонини
Між пальцями розтертий деревій.
Там вранішня зоря й світанки сині
Щоранку сходять у красі новій.
І десь на дзеркалі німої тиші
Дзвінке весло свої узори пише.
Ю. Клен
****
Тебе співець, піднісши понад зорі,
Таким безсмертним світом оточив,
Що досі ще крізь далечінь віків
Пронизують нас промені прозорі.
Як жадібно ти ловиш, темнозора,
Пливке, як пух, летюче листя слів,
Коли дзвінкі рядки моїх рядків
Шумлять, немов осінні осокори.
Що всі скарби, затоплені в морях!
Раптову радість і той блиск дитячий,
Який спалахує в твоїх очах,
Не проміняю ні на що: неначе
Блакитний місяць, виплива з долонь
Твоє волосся чорне й смагла скронь.
Ю. Клен
***
Благодатний, довгожданий,
Дивним сяйвом осіянний,
Золотий вечірній гість
Впав бадьоро, свіжо, дзвінко
На закурені будинки
Зголоднілих передмість.
Відкривай гарячі груди,
Мати земле! Дощ остудить,
Оживить і запліднить, –
І пшеницею, й ячменем
Буйним повівом зеленим
Білі села звеселить.
М. Рильський
***
Літопису невелемовний звіт
Вкриває порох семи сотень літ,
Але під пилом цим горять слова,
Що їхня правда й дотепер жива.
М. Бажан
***
Риємо – риємо – риємо
землю, неначе кроти;
з кутів плазуємо зміями,
сіємо — сіємо — сіємо
буйні червоні цвіти...
В. Чумак
Проаналізуйте поезії за планом:
Померла жінка, що не сміялась ніколи, –
Боялася зморщок.
Добре їй жилося,
Мала чоловіка і сина.
Ніколи до них не сміялася.
Боялась зморщок.
Любила бути гарною.
Спочатку була гарною,
Потім непорушне новою.
Полиск і спокій її обличчя
Спільне щось мали із вилискуванням підошов
Новесеньких черевиків на ногах мерця.
Білим льодком страху взялися очі –
Так боялася зморщок.
Чоловік не витримав її переляку перед потворністю
І пішов до негарної, але усміхненої.
Син не витримав маминого спокою
І одружився проти її волі з негарною, але усміхненою.
Тут мусила заплакати жона і матір.
Але хто не може сміятися, не втримає свого плачу.
Сльоза розривається, немов фаната, якщо не може
Стекти сухими руслами сміху.
І померла жінка, що не сміялась ніколи.
Д. Павличко