Розгорнулася міжусобна війна, згубна для обох течій.
Колабораціонізм — співробітництво з окупаційною владою.
Україна у 1943 р.
Перебіг подій на радянсько-німецькому фронті в Україні
Початок розгрому нацистів в Україні
18 грудня 1942 р. — розвиваючи наступ з-під Сталінграду, радянські війська вступили у межі України; перший населений пункт, очищений від окупантів, — с. Півнівка Міловського району Луганської області, а протягом січня—лютого було звільнено більшу частину Слобідської України.
Проте, невдовзі наступ Червоної Армії було зупинено: війська відірвалися від тилових баз, не вистачало досвіду наступальних дій, техніки. Перегрупувавши свої сили, німецьке командування здійснило контрудар, в наслідок якого, радянські війська змушені були вдруге залишити Харків (15 березня).
З квітня по липень 1943 р. на фронтах панувало відносне затишшя.
Битва за Дніпро
І етап: Звільнення Слобідської та Лівобережної України, Донбасу
Розгромивши у кровопролитних боях на Курській дузі кращі танкові дивізії Німеччини, Червона армія перехопила ініціативу. Німецьке командування, квапливо будує фортифікаційні укріплення на Україні, які отримали назву «Міус-фронт» (в Донбасі, будівництво було розпочато раніше) та «Східний вал» (в Україні проходив по р. Дніпро та Молочна).
В ніч з 23 на 24 серпня було звільнено Харків. Розвиваючи наступ, радянські війська звільнили міста Суми (2 вересня), Чернігів (21 вересня), Полтаву (23 вересня).
18 серпня 1943 р.— війська Південного фронту перейшли у наступ і прорвали Міус-фронт. Успішно продовжуючи наступ війська звільнили м. Сталіно (8 вересня), а до 22 вересня весь Донбас був очищений.
22–30 вересня 1943 р. радянські війська вийшли до Дніпра на фронті у 750 км (від Лоєва до Запоріжжя) і сходу форсували річку, захопивши на правому березі 25 плацдармів.
Відступаючи, окупанти використовували тактику «випаленої землі» та залишали після себе пустелю.
ІІ етап: Падіння «Східного валу»
Весь жовтень радянське командування накопичувало війська на захоплених плацдармах, готуючись до продовження наступу. Прагнучи підкреслити виняткову важливість цих операцій і піднести бойовий дух військ, Ставка перейменувала діючі фронти в Українські (20 жовтня).
3 листопада, несподівано для противника, частини 1-го Українського фронту перейшли у наступ з Лютізького плацдарму у напрямку на Київ. 6 листопада 1943 р. місто було звільнено.
У той же час війська 2 Українського, 3 Українського та 4 Українського фронтів вели упорні бої на кіровоградському, криворізькому напрямках та у низов’ях Дніпра. У ході боїв радянські війська звільнили м. Запоріжжя (14 жовтня) та Дніпропетровськ (25 жовтня). Ціною величезних втрат було знищено оборону гітлерівців на р. Молочна, очищена Північна Таврія та блоковано Крим.
Протягом листопада—грудня радянські війська відбили всі спроби німців повернути собі Київ та скинути Червону Армію у Дніпро.
Битва за Дніпро одна з найвеличніших в історії Великої Вітчизняної війни: за успішне форсування Дніпра звання Героя радянського Союзу було присвоєно 2438 бійцям і командирам.
Червона Армія зазнала величезних втрат. Прагнучи поповнити поріділи частини, радянське командування проводило мобілізаційні заходи, використовуючи надзвичайно жорстокі методи. Нашвидкуруч мобілізованих, часто непідготовлених, ненавчених, необмундированих, навіть неозброєних кидали у бій, що робило їх зручними мішенями.
Радянський партизанський рух 1943 р.
1943 р. — партизанська боротьба в Україні досягла найвищої напруги. Не дивлячись на значні втрати, чисельність радянських партизан постійно зростала: квітень 1943 р. — 29,5 тис., січень 1944 р. —58,5 тис. чол.
1943 р. — рік глибоких рейдів на Правобережжя, метою яких крім суто воєнних цілей, було нейтралізація впливу ОУН; ретельно готувалися в ЦШПР та забезпечувалися всім необхідним з-за лінії фронту. Самий відомий — Карпатський рейд ковпаківців (липень—жовтень), метою якого було виведення з ладу нафтопромислів. Розділившись на групи ковпаківці покинули Західну Україну, зібравшись з великими труднощами на Житомирщині. Частину з них перехопили війська УПА.
«Рейкова війна» — блокада партизанами залізничних шляхів, внаслідок чого рух на магістралях на деякий час припинився; неоцінимий внесок, особливо під час Курської битви.
Збір розвідувальної інформації (серед найвідоміших — М.Кузнєцов з особливого розвідувального загону Д.Медведєва; встановлено місце знаходження ставки Гітлера у Вінниці, добуто документи про наступ під Курськом і т.п.). Тільки 1943 р. через УШПР армія одержала 1260 агентурних донесень.
ОУН-УПА в 1943 р.
Середина 1943 р. — бандерівці взяли під контроль мельніковські та бульбівські загони і розгорнули боротьбу великими силами. Центром формування УПА стали Волинь та Поділля, а влітку ОУН стала формувати озброєні військові частини в Галичині. Вплив окупантів танув на очах. Навесні загони УПА з’явилися на Черкащині, в районі Холодного Яру.
Поширення діяльності на центральні та східні райони України
+
Втрата інтересу до націоналізму внаслідок політики фашистів на Україні
Політична еволюція ОУН-УПА —
поєднання національної ідеології та загальнодемократичних цінностей
Закріплено ІІІ Надзвичайним Великим збором ОУН-Б (червень 1943 р.)
Безоплатна передача землі селянам, свобода вибору форм господарювання.
Рівність у правах та обов’язках всіх громадян незалежно від їх національності.
Визнання права на існування інших політичних течій і партій.
Широкій відгук серед населення західноукраїнських земель
Чисельність УПА швидко зростає
вдосконалюється структура УПА,
вводяться військові звання та нагороди,
створюються школи командного складу,
засновуються газети та журнали,
формуються ударні групи (УПА-Захід, УПА-Схід, УПА-Північ, УПА-Південь).
Спираючись на підтримку ОУН-УПА наприкінці 1942 — на початку 1943 р. розгорнула систематичні бої проти окупантів. Вже навесні 1943 р. цілі райони Волині та Полісся, а з осені і Галичини, опинилися під повним чи частковим кл тролем УПА.
1943 р. з усією очевидністю засвідчив безперспективність змагань за відновлення національної держави, а відтак і трагедію діяльності ОУН-УПА: позбавлена зовнішньої підтримки, вона мала спиратися тільки на внутрішні сили, базою яких могла стати лише Західна Україна. Домовитися з польськими та радянськими партизанами також не вдалося. Жертвами цих політичних антагонізмів були в основному мирні жителі.