Зародження дисидентського руху в україні

Дисиденти (інакодумці) — особи, які знаходяться в опозиції до режиму і відкрито виступають проти попрання громадянських свобод, прибічники самоцінності людської особистості.

Причини виникнення (сер. 50 — початок 60-х рр.):

• суперечливість, двоякість «відлиги», обмеженість й незавершеність перетворень у країні;

• збереження дискримінаційної, колоніальної політики до України.

Відмінні риси дисидентського руху в Україні:

1. мирна, ненасильницька форма боротьби за уми й душі людей;

2. наявність чітко визначених організаційних форм, а не обмеженість одиницями подвижників;

3. було загальноукраїнським явищем та охоплювало всі регіони України.

Дисидентські групи, що виникли в Україні:

• Об’єднана партія звільнення України (1953–1959);

• Українська робітничо-селянська спілка (1959–1961, Львів) Левка Лук’яненка

• Український національний комітет (60-і рр.);

• Український національний фронт (60-і рр.);

• група Гр.Гаєвого у Донецьку (1961);

• група В.Савченко, В.Чернишева та ін. у Запоріжжі (1962);

• групи в інших містах (Рівне, Тернопіль, Чернівці, Луганськ, Київ).

Основні акції дисидентів:

• конференції в Київському університеті з питань культури мови;

• виступи в Києві біля пам’ятника Т.Шевченкові;

• хвиля протестів, викликана пожежею в Києві у відділі українських рукописів у бібліотеці Академії Наук.

Вересень—грудень 1965 р. — підготовка І.Дзюбою праці «Інтернаціоналізм чи русифікація», в якій він сміливо засуджував практику нехтування громадянськими правами українського народу.

В основі ідеології більшості перших дисидентських груп — ідеї націонал-комунізму.

Форми боротьби влади з дисидентським рухом:

• «проробки»;

• Арешти та ув’язнення;

Травень 1961 р. — «справа юристів» (закритий судовий процес над членами УРСС на чолі з Л.Лук’яненком).

1962–1963 рр. — початок масових проробок після виступу М.Хрущова у Москві.

Серпень–вересень 1965 р. — перша велика хвиля арештів інтелігенції, працівників культури, письменників, журналістів України.

Культура і духовне життя в Україні у 50—60-х рр.

Історичні умови розвитку

• с творення нової духовної і атмосфери в суспільстві, яка відкрила широкі можливості для розвитку української культури й сприяла активізації творчих сил, піднесенню культурного життя;

• обмеженість і непослідовність М.Хрущова і його оточення в здійсненні реформ несприятливо позначилося на стані народної освіти, науки, літератури, мистецтва;

• згубний вплив на національну культуру русифікації України;

• оголошення курсу на формування «нової людини», як неодмінної складової частини комуністичного будівництва; будь-які відхилення від офіційної ідеології як і раніше заборонялася і переслідувалася;

• «залишковий принцип» забезпечення соціально-культурної сфери, характерний для СРСР у цілому, особливо гостро і пекуче відчувався в Україні (асигнування в Україні на розвиток культури в розрахунку на душу населення були нижчими ніж в Росії і деяких інших республіках СРСР);

• новий етап науково-технічної революції.

Стан освіти

Грудень 1958 р. — закон «Про зміцнення зв’язку школи з життям і про подальший розвиток системи народної освіти в СРСР» (структурна перебудова загальноосвітньої школи, введення восьмирічного всеобучу, запровадження 11-річного навчання, створення матеріальної бази для оволодіннями учнями шкіл однією з масових професій, зміна мовного режиму школи), впровадження якого зумовило розвиток народної освіти.

Квітень 1959 р. — відповідний закон ухвалено в Україні.

	здобутки у розвитку освіти	негативні риси в розвитку освіти
Народна освіта	запровадження загальної восьмирічної системи; політехнізація, зміцнення зв’язку школи з виробництвом (впровадження виробничого навчання); ліквідація оплати у старших класах	хронічна нестача коштів, матеріально-технічних засобів призвело до відмови від восьмирічки, поступово занепало і виробниче навчання у школі; всупереч громадській думці до закону включено пункт про обов’язкову мову навчання — русифікація освіти (питома вага дітей, що навчалися українською мовою (60%) була значною меншою загальної чисельності українців в республіці; значне зменшення питомої ваги україномовної газетно-книжкової продукції);
Вища та спеціальна освіта	зростання загальної кількості профтехучилищ (1,5 рази); збільшення кількості студентів і спеціалістів з вищою освітою; зміцнення навчально-виробничої бази вищих та середніх сільськогосподарських закладах, переміщення їх у сільську зону; ліквідація платні за навчання у вищих і спеціальних середніх навчальних закладах.	збереження вечірньої та заочної форм, які частіше не дають повноцінної освіти; погана матеріальна база вузів і середніх спеціальних закладів, недостатньо кваліфікованих викладачів; брак навчальних посібників, приладів та обладнання для лабораторій, навчально-виробничих майстерень; нестача гуртожитків для студентів; русифікація вищої школи (один з наслідків — невідповідність кількості студентів-українців питомій вазі українців в республіці).

Наука

Центр — АН УРСР (очолював біохімік О.Палладін (1946–1962))

Досягнення в розвитку науки й техніки:

• введення в дію першого атомного реактору в Україні (1960);

• початок експлуатації Київського метрополітену (1960);

• побудова найбільшого у світі прискорювача електронів (1964);

• цикл праць з теорії цифрових автоматів (кібернетика) академіка В.Глушкова, що дозволило спроектувати й створити перші цифрові машини («Київ» — 1960, «Дніпро» — 1961; «Промінь» — 1962, «Мир» — 1964 та ін..)

• одержані перші штучні алмази (1961);

• нові методи квантової теорії поля та статичної фізики, розроблені М.Боголюбовим, що дозволило обґрунтувати теорію надтекучості та надпровідності;

• збереження за Україною статусу визнаного світового лідера в галузі електрозварювання (Б.Патон);

• початок діяльності вченого-хірурга М.Амосова;

• проектування і впровадження машин для хімічного захисту рослин, активна робота по селекції;

• початок видання журналів «Економіка Радянської України», «Радянське право», «Український історичний журнал» та ін..;

• видання першої універсальної «Української Радянської Енциклопедії».

Проблеми в розвитку науки:

• заборона і табу в суспільних науках;

• Україна — наукова периферія.

Розвиток української літератури та мистецтва

Духовне розкріпачення в умовах десталінізації й лібералізації викликало «нове українське відродження». У літературі й мистецтві приходе нове молоде блискуче талановите покоління «шістдесятників», що стало проявом політичних форм опору різних соціальних верств населення існуючому режиму.

Ознаки «шістдесятників» (за Є.Сверстюком):

• юний ідеалізм, який просвітлює, підносить і єднає;

• шукання правди і чесної позиції;

• опір, протистояння офіційній літературі і всьому апаратові будівничих казарм.

Центр українського «шістдесятництва» — київський клуб творчої молоді «Сучасник», створений театральним режисером Лесем Танюком (1959).

«Шістдесятники» прагнули до поєднання, синтезу суспільно-політичної й естетичної думки, започаткували новітнє національне відродження, реальним виявом якого було зародження дисидентського руху.

1955 р. — стаття О.Довженка «Мистецтва живопису і сучасності», яка поклала початок «відлизі в українській культурі.

Галузь	Автори	Творіння
Література	Старше покоління
	О.Довженко	Автобіографічна повість «Зачарована Десна» (пізніше — кіноповість), кіносценарії «Антарктида», «Поема про море»
	Б.Антоненко-Давидович	Роман «За ширмою»
	Гр.Тютюнник	Роман «Вир»
	Л.Первомайський	Збірка новел «Материн солодкий хліб», роман «Дикий мед»
	«шістдесятники»
	Василь Симоненко	Поетичні збірки «Тиша і грім», «Земне тяжіння»
	Ліна Костенко	Поетичні збірки «Проміння землі», «Мандрівне серце»
	Іван Драч
	Микола Вінграновський
	Валерій Шевчук	Новели
	Євген Гуцало
	Володимир Дрозд
Образотворче мистецтво	Катерина Вінокур	Народна художниця
	«шістдесятники»
	В.Закрецький, А.Горська, Г.Севрюк, П.Заливаха, В.Кушнір
Музика	Б.Лятошинський	Третя симфонія (1955)
	Г.Майборода	Опера «Мілана»
	Ю.Мейтус	Опера «Украдене щастя»
	П.Майборода, А.Филипенко, А.Штогаренко, І.Шамо	Пісенний жанр