Зміни у партійно-господарському керівництві України
Травень 1972 р. — Пленум ЦК КПУ, який звільнив П. Шелеста з поста Першого секретаря ЦК КПУ (у зв'язку начебто «підвищенням» — перевід на союзну роботу), обрав на цю посаду В.Щербицького.
Причини усунення П. Шелеста:
неодноразово проявляв твердість у відстоюванні інтересів республіки, зокрема у визначенні інвестицій в її економіку, мовній і культурній сфері;
видав книгу «Україна наша радянська», яка на початку 1973 р. зазнала критики і звинувачень у «ідеологічних помилках», «економічному місництві», ідеалізації історичного минулого та самобутності українського народу.
Причини обрання в.Щербицького
він, як і Брежнєв, належав до «дніпропетровського ядра» партійної верхівки;
вищий орієнтир — інтереси і настрої союзних верхів.
За короткий час В.Щербицький сформував досить кваліфіковану, віддану йому особисто (міністерські та інші високі пости зайняли більш ніж 20 «дніпропетровців») команду виконавців. Головою Ради Міністрів наступні 15 років був О.Ляшко.
В.Щербицький виявляв енергію, наполегливість у питаннях забезпечення виконання планів соціально-економічного розвитку України, проте і йому, і його оточенню бракувало критичного ставлення до прорахунків у політиці центру.
Опинившись перед складними суспільними проблемами, партійно-державне керівництво бачило їх вирішення у поверненні до сталінізму та зміцненні тоталітарної системи,
а не у корінних реформах.
Наростання економічної кризи
«Косигінська» реформа та її результати
Необхідність (причини) реформ — посилення кризових явищ у народному господарстві (дивитись ІУ 11 «Політико-ідеологічна криза системи»).
У 1965 р. з ініціативи Голови Ради міністрів СРСР О.Косигіна та групи експертів під керівництвом О.Лібермана розпочалася економічна реформа.
Реформи спрямовані:
На інтенсифікацію народного господарства.
На впровадження економічних методів керівництва народним господарством на основі розширення самостійності підприємств.
На розвиток соціально-культурної сфери.
|
Сільське господарство |
Промисловість |
|
Рішення березневого (1965) Пленуму ЦК КПРС «Про невідкладні заходи по дальшому розвитку сільського господарства в СРСР» |
Рішення вересневого (1965) Пленуму ЦК КПРС «Про покращення управління промисловістю, вдосконалення планування та посилення економічного стимулювання промислового виробництва». |
Мета |
Ліквідація відставання аграрного виробництва, створення в країні достатку продовольства і сировини у рамках колгоспно-радгоспної системи. |
Ліквідація кризових явищ та прискорення промислового розвитку країни як основи народного господарства |
Завдання |
Перерозподіл національного доходу на користь сільського господарства для зміцнення матеріально-технічної бази і соціальної сфери |
Підвищення наукового рівня планування економіки, розширення сфери госпрозрахункових відносин на підприємствах, створення ефективної системи стимулювання.
|
Засоби |
Новий порядок заготівель сільськогосподарської продукції:
|
|
Підсумки:
основні виробничі фонди і загальний обсяг промислового виробництва зросли у 1,5 рази, а національний доход на 30%, дві третини приросту одержано за рахунок підвищення продуктивності праці;
валова продукція с/г збільшилась на 16,6%.
Причини високих темпів розвитку — наслідки косигинських реформ:
відносна самостійність підприємств;
зростання зацікавленості трудящих у результатах своєї праці;
зміцнення кадрового складу підприємств;
збільшення рівня автоматизації та механізації виробництва, впровадження досягнень науки.
Увійшла в радянську історію під назвою «золотої» — найкращі показники за останні 35 років, але погіршення на початку 70-х рр. економічної ситуації привело до згортання реформ.
Причини провалу:
Обмеженість реформ:
повернення до централізованого управління привело до збільшення показників, що затверджувалися, та, водночас обмеження самостійності підприємств;
збереження неефективної колгоспно-радгоспної системи (пошуки кращих форм організації сільськогосподарського виробництва не тільки не підтримувалися, але й припинялися);
відсутність ринкових механізмів у народному господарстві;
економічні елементи не доповнювалися політичними перетвореннями, навпаки, з’явилася тенденція до командних методів управління, страх перед новаціями і просто вперте небажання помічати реальний стан справ.
Проводилися старими адміністративно-командними методами, і бюрократичний апарат, який був незацікавлений у звуженні своїх повноважень, здійсняв «тихий опір».
Зорієнтованість економіки на задоволення потреб ВПК.
Непослідовність і нерішучість самих реформаторів.
Події 1968 р. у Чехословаччині посилили консервативні тенденції радянського керівництва, його відмову від будь-яких реформ.
Роки ІХ (1971–1975), Х (1976–1980), ХІ (1981–1985) п'ятирічок характеризуються наростанням економічної кризи — Застій у промисловості:
спад виробництва (на початку 80-х рр. темпи росту промислового виробництва скоротилися вдвічі у порівнянні з серединою 60-х;
не конкурентоспроможність радянської продукції не тільки на зовнішньому, а й на внутрішньому ринку;
уповільнення темпів впровадження досягнень НТР;
недостатній рівень механізації трудомістких робіт (забезпеченість лише на 40 %);
швидке старіння основних виробничих фондів (рівень зношеності у 1985 р. — 43 %);
зменшення продуктивності праці;
неритмічна робота промисловості;
зменшення рівня рентабельності підприємств (з 1961 до 1985 р. — майже вдвічі);
екстенсивний розвиток економіки, в основу якого було покладено витратний принцип (індустріальна гігантоманія).
Причини:
панування адміністративно-командної системи управління економікою, яка не допускала жодного ринкового елементу;
непомірні витрати на оборону.