8

Розгортання руху Опору

Форми Опору

. Спроби налагодити роботу господарства в умовах нещадної експлуатації трудящих (12–14-годинний день, мізерна оплата; збереження колгоспної системи).

Пасивні

Активні

підпілля

партизани

п ольський: Не був масовим (не більше 2 тис. активних учасників), розгортався лише на західних землях, ставив за мету відновлення Польщі в кордонах 1939 р.; швидко був витиснутий формуваннями ОУН

р адянський: На першому етапі (1941 р.) через свою нежиттєздатність був швидко придушений (з 3500 комуністичних груп, що були залишені на окупованій території залишилося лише 22); причини:

 відсутність навичок роботи в умовах окупації («війна на території ворога»);

 саботаж з боку НКВД і особисто Берії, який не вбачав в ньому могутньої сили;

 відсутність дійової підтримки з боку населення, деморалізованого початком війни.

На другому етапі (починаючи з перемоги під Москвою) набуває значного розвитку; причини:

 ліквідовано попередні недоліки і враховано накопичений досвід;

 набуває організованих форм: 30 травня 1942 р. створено осередок — Центральний штаб партизанського руху (ЦШПР) на чолі з Пономаренком (начальник Штабу Українського ШПР — Т.Строкач).

Наслідки:

 наприкінці 1942 р. в Україні вже діяло 5 партизанських з’єднань (С.Ковпака, О.Сабурова, О.Федорова та ін.) і близько 900 дрібних загонів;

 проведення глибоких рейдів на Правобережжя (листопад 1942 р. за 30 днів з’єднання Ковпака і Сабурова з боями пройшло 750 км по окупованій ворогом території);

 створення чисельних підпільних груп («Партизанська іскра» на Миколаївщині, «Молода гвардія» — Луганщина)

о унівський сподівання нацистів на досягнення бодай обмеженої незалежності з допомогою Німеччини виявилися безпідставними —

 німці не тільки не визнали «Акту проголошення незалежності Української держави» (30 червня 1941 р., Львів) й уряду Я.Стецька, розігнав його 9 липня 1941 р., а навіть пішли на розчленування;

 окупанти відмовилися відновити в Україні право приватної власності;

 відмовилися розпустити колгоспи.

Напруга між ОУН і німцями зростає і в середині вересня 1941 р. було заарештовано 300 членів ОУН (серед них С.Бандера та Я.Стецько), а 15 керівних діячів розстріляно, батальйони «Роланд» і «Нахтігаль» — розпущено. Та захопити зненацька українських націоналістів не вдалося:

 багаторічний досвід підпільної роботи в умовах репресій;

 «походні групи», що просувалися за німцями встигли створити осередки Опору по всій Україні, в тому числі Лівобережжі;

 на західноукраїнських землях, де соціальна база була широкою, вже діяли збройні оунівські загони (на Поліссі — загін Т.Бульби-Борівця та ін.).

Гаслом боротьби стало: «Смерть Сталіну! Смерть Гітлеру!»

Вичікування і недостатність соціальної бази визначили своєрідну тактику на початку війни:

▪ організація прихильників;

▪ підготовка до активних форм збройної боротьби;

▪ активна агітаційно-пропагандистська діяльність.

У другій половині 1942 р. діяльність ОУН-Б значно активізувалася. У жовтні 1942 р. озброєні загони бандерівців об’єдналися під спільним керівництвом і дістали назву Українська повстанська армія (УПА).

В умовах антигітлерівського підпілля вперше зустрілися представники радянського та оонівського Опору, але на перешкоді стали глибокі ідеологічні розбіжності —