Розділ 2. Особливості окремих видів складання

2.1 Віршований твір

Ця група правил не поширюється на вірші у прозі, а стосується виключно віршованих текстів, написаних за правилами певної версифікаційної системи. Не розглядаємо тут також особливості складання віршованих драм.

1. Перший рядок у віршованому тексті чи в окремі строфі складають без абзацного відступу.

2. Якщо віршований текст має великий обсяг і до нього подаються коментарі та примітки, то вірші нумерують. Зазвичай номер проставляють над кожним п’ятим віршем. Утім, нумерація віршів може вестися і з врахуванням кожного вірша, наприклад, у творах давньої літератури.

Цифру складають дрібним кеглем. Після неї крапку не ставлять. При одно колонковому складані цифру виключають вліво, а при двоколодковому вліво виключають над лівою колонкою, а вправо – над правою.

Аналогічно до нумерації віршів чинять і з нумерацією строф.

Наприклад:

81

Незламну скелю вітрові не зруйнувати

Хвалою і докором мудреця не схвилювати

82

Глибоке й чисте озеро вбирає світло, –

Так слово істини засвоює розумних чистий дух.

(Дгаммапада)

3. Пряму мову, що стоїть усередині віршорядка, як правило, переносять у наступний рядок. А якщо пряма мова стоїть на початку віршорядка, то тоді, відповідно, з наступного рядка складають слова автора.

Наприклад:

Вже й джура мій до тиші тут звикає.

І коні забувають про сідло.

Кажу:

– Іди.

Вона ж тебе чекає

Дорогу не забув? Утрапиш в те седло?

(Л. Костенко)

4. Частини діалогу, що складають один віршорядок, складають одним із способів: або в одному рядку, або другу частину репліки переносять у наступний рядок. Між частинами обов’язково ставлять тире.

Наприклад:

– А вмре ж він як?

– Та ніби на хворобу.

– А що по вмертю?

– Ошибає страх.

Його Чернецький виверне із гробу

І вистрелить з гармати його прах.

(Л. Костенко)

2.2 Драматичний твір

Нумерація архітектонічних частин твору

5. Нумерація дій і яв повинна бути уніфікованою. У творах літературної класики нумераційні заголовки не уніфікують – залишають авторськими.

6. Після нумераційних заголовків крапку не ставлять.

Наприклад:

Дія перша Перша дія

Ява перша або Перша ява

Ява друга Друга ява

Список дійових осіб

7. Рубрику «Дійові особи» виключають посередині. Після неї двокрапку не ставлять (якщо немає спеціальних вказівок автора).

8. У списку дійових осіб ім’я кожної промовляючої дійової особи ( як індивідуальної, так і колективної) складають із нового рядка.

Імена непромовляючих персонажів складають у підбір у кінці списку дійових осіб і виключають їх перелік посередині

Наприклад:

ДІЙОВІ ОСОБИ

М и к о л а З а д о р о ж н и й , чоловік літ 45, невеликого росту, похилий, рухи повільні.

А н н а , його жінка, молодиця літ 25.

М и х а й л о Г у р м а н , жандарм, високий, здоровий мужчина, літ 30.

(І. Франко)

9. Якщо після імені промовляючої дійової особи подається її лаконічна характеристика, то останню відокремлюють комою або тире від імені дійової особи; якщо у характеристиці вказується виключно вік персонажа, то ці слова відокремлюють комою. Після усього запису – імені дійової особи та її характеристики – ставлять крапку.

Наприклад:

С м и к С е р г і й , голова сільради.

П а н ь к о , секретар.

Д і д Ю х и м , 105 років.

(М. Куліш)

Імена дійових осіб

10. Персонаж у списку дійових осіб можна представляти повно: прізвище, ім’я, по батькові. А перед його репліками у тексті досить зазначати лише прізвище, чи ім’я; або прізвище та ім’я; або ім’я по батькові. Але обрана форма називання персонажа перед його репліками повинна бути єдиною у всьому тексті.

Наприклад:

У п’єсі І. Кочерги «Фея гіркого мигдалю» (подаємо за виданням: Кочерга І. Драматичні твори. – К.: Наукова думка, 1989) у списку «Дійових осіб» персонажі представленні так:

П а н і Ф р а н ц и ш к а К о п ч и н с ь к а , господиня цукерні.

В а с и л ь П е т р о в и ч Д з ю б а , відставний військовий писар ніжинського полку.

А в тексті перед репліками ці персонажі названі лаконічно:

Францишка.

Дзюба.

11. Ім’я дійової особи перед репліками складають зазвичай із абзацним відступом. Після нього ставлять крапку, а після крапки складають репліку.

Ім’я дійової особи не повторюють, якщо репліку перериває внутрішня або зовнішня ремарка.

Наприклад:

Сніжинка. Ех, Білий Медведю, скували ви себе лікарями, Лесиками, пелюшками! (Дивиться з сміливим викликом на Риту). Артист мусить бути вільним од усього і жерцем тільки краси!

Правда, сер Блек?

Блек. Yes.

(В.Винниченко)

Репліки

12. У прозовому драматичному творі репліку, як правило, складають у підбір до імені промовляючої дійової особи – відразу після крапки, поставленої після цього імені.

Після репліки ставлять необхідний пунктуаційний знак (крапку, три крапку, знак оклику тощо).

Наприклад:

Ася (гордо). Ми – українки.

Півник. Ото щастя привалило, братці! Та, може, й співаєте по-українському?

(В.Винниченко)

13. У віршованих драматичних творах репліки зазвичай виключають окремими рядками і складають їх без абзацних відступів.

Імена дійових осіб виключають окремими рядками і крапку після них не ставлять.

Наприклад:

Мавка

Мені здаеться часом, що верба,

ота стара, сухенька, то – матуся.

Вона мене на зиму прийняла

і порохном м’якеньким устелила

для мене ложе.

Лукаш

Там ти й зимувала?

А що ж ти там робила цілу зиму?

(Леся Українка)

14. Кожну, крім першої, частину колективної репліки (яку виголошує колективна дійова особа) складають в одному рядка і ставлять перед нею тире.

Першу частину колективної репліки складають в одному рядку з іменем колективної дійової особи.

Наприклад:

Доньки. Ой мамонько! Ти закаляла собі плаття!?

Закаляла, ой!?

Дивись, які плями!?

Ой, плями які!

(М. Куліш)

15. Якщо репліку перериває зовнішня ремарка, то текст репліки після неї починають з лівого краю складання – без абзацного відступу.

Наприклад:

Игнат. Слухайте лишень, що я вам казатиму! Ігната Голого послухайте!

Шум вполовину умолкает.

Братці! Що вам за радість вибирати старого діда? Що?

Ви думаєте, що він вас гаразд поведе?[…] Тай не гріх таки вам позабути свого хороброго, голінного пана Саву! А! Ото кого виберемо, так оце так! Лиха усидить ляшок! І унія к чорту шелехне!

(М. Костомаров)

16. Числівники у репліках рекомендується подавати словесно, а не цифрами, а абревіатури – відповідно до їх вимови.

Наприклад:

Ліхтаренко. З початку весни по п’ятнадцять копійок, потім по двадцять, тепер, в гарячу пору, по двадцять п’ять на їх харчах!

Пузир. Чуєте? І по двадцять п’ять копійок багато, але все ж таки не тридцять п’ять! Та, ще либонь, ви й харчуєте?

(І. Карпенко-Карий)

Ремарки

Ремарки поділяються на внутрішні (розташовані у тексті окремо взятої репліки) та зовнішні(знаходяться поміж різними репліками і стосуються дії чи яви взагалі). Для кожного різновиду ремарок розроблені спеціальні правила.

17. Внутрішні ремарки беруть у круглі дужки і виділяють зазвичай курсивом.

18. Якщо драма прозова, внутрішню ремарку складають у підбір до імені дійової особи чи репліки (залежно від розташувані у тексті). При цьому крапку ставлять після дужки, що закриває цю рамку.

Наприклад:

Наталка. Петре! Нещастя має не таке, щоб грішми можна од його одкупитися: воно тут! (Паказывает на сердце). Не треба мені грошей твоїх. Вони мені не можуть. Но бідою нашою не потішаться вороги наші... І моїй жизні конець недалеко... (Склоняться на плечо Петру).

Терпелиха (Подбегает и обнимает Петра). Петре!

(І. Котляревський)

Якщо драма віршована, ремарку складають у підбір до імені дійової особи або – і це буває частіше – виключають окремим рядком. Крапку пысля такоъ ремарки не ставлять.

Наприклад:

О к с а н а

І навіщо

Степан убрався в те боярське фантя?

От як стояв зо мною під вінцем

У кармазиновім жупані, мамо,

Ото був...

(Засоромившись, уриває).

М а т и (добродушно киває їй головою)

Та, либонь, був до сподоби

тоді комусь…

(поважніше)

Проте ж не можна, дочко,

йому царського нехтувати вбрання.

(Леся Українка)

19. Зовнішні ремарки, як правило, складають шрифтом меншого кегля і виключають окремими рядкам без абзацного відступу. Останній рядок ремарки виключають по центру формату. Після ремарки ставлять крапку. У дужки цей текст не беруть.

Наприклад:

ЯВА І

На сцені нема нікого. По хвилі за сценою чуть голоси:

«Ми не собаки, – і собак краще годують! Може, хазяїн і не знає!» Входить юрба робочих.

П е т р о. Ходім до хазяїна, нехай побаче, яким хлібом нас годує.

Л і х т а р е н к о. А ось і борщ – голощак!(Показує глечик.)

(І. Карпенко-Карий)

20. У зовнішній ремарці, що відкриває дію чи картину, імена зазначених дійових осіб виділяють зазвичай розрядкою.

У решті зовнішніх ремарок розрядкою виділяють імена лише тих персонажів, що виходять чи йдуть зі сцени.

Займенники, вжиті у зовнішніх ремарках замість імен дійових осіб, не виділяють.

Наприклад:

Дія друга

Задуманий, замислений, аж хворий прийшов Макар до Вишневого (в Максимову хату), Максим вийшов.

• Я оце роздумав і той... не пишіть мене в колектив! Не треба!

Вишневий (зітхнув). Чудний ти чоловік, Макаре.

(М. Куліш)