54. Світове господарство: причини виникнення, сутність, структура. Світове господарство — внутрішньо суперечлива єдність національних економік, пов'язаних міжнародним поділом праці, торговельно-виробничими, фінансовими та науково-технічними зв'язками.

Суб'єкти світового господарства:

1. Національні держави (національні господарства)

2. Суб'єкти світового господарства

3. Міжнародні і транснаціональні корпорації, транснаціональні банки

4. Регіональні об'єднання і союзи держав

5. Міжнародні організації та інститути

Причини виникнення світового господарства:

• Міжнародний поділ праці

• Інтернаціоналізація економіки

• Міжнародна конкуренція

Форми міжнародних економічних відносин:

1. Світова торгівля

2. Міжнародні валютно-фінансові відносини

3. Міжнародний рух капіталів

4. Міграція робочої сили

5. Науково-технічне співробітництво

Світова торгівля — форма МЕВ, що ґрунтується на глибокому МПП, спеціалізації певних країн на виробництві окремих товарів та послуг згідно з їхнім техніко-економічним рівнем, природними, географічними та іншими умовами.

53. Зміст і основні риси перехідної економіки.

Перехідна економіка — це закономірне явище розвитку економічних систем.

Економічні системи, як і будь-яке інше об'єктивне явище суспільного життя, проходять етапи становлення, досягнення зрілості, старіння і відмирання (замінюються новою системою).

Риси перехідної економіки:

1. особливий характер неврівноваженості перехідної економіки

2. альтернативний характер перехідної економіки

3. особливий характер суперечностей у перехідній економіці

4. наявність у перехідній економіці особливих — перехідних економічних форм

5. історичність перехідної економіки.

Об'єктивна необхідність ринкової трансформації економіки України зумовлена вичерпанням екстенсивних факторів економічного зростання, соціально-економічною

неефективністю, негнучкістю та низькою адаптивністю

командно-адміністративної системи до умов

науково-технічного прогресу та постіндустріальних перетворень.

Соціально орієнтована ринкова економіка як різновид змішаної економіки — це:

1) економіка, яка склалась на основі розвинутої ринкової системи відносин;

2) економіка підприємницького типу, розвиток якої поєднується зі свідомим її регулюванням з боку держави;

3) економіка, яка заснована на використанні переважно інтенсивних факторів економічного зростання;

4) економіка, соціальна орієнтація якої випливає з необхідності реалізації трьох попередніх її рис.

Ця характеристика визначає основні напрями формування інституційних і економічних умов переходу до соціально орієнтованої змішаної економіки

52. Природа та специфіка циклічного розвитку економіки.

Економіка, як і будь-яка інша система, розвивається

нерівномірно, хвилеподібно. Така форма руху пояснюється законом спадної граничної продуктивності усіх факторів виробництва.

Короткі цикли називають циклами Кітчина. Малі (короткі) цикли пов'язані із порушенням та

встановленням рівноваги на споживчому ринку.

Причиною коротких циклів є зміни, що відбуваються у сфері

кредиту. Тому вони і проявляються як кризи кредитної сфери.

Середні цикли називають циклами Клемента Жугляра. Він вважав, що причина середніх циклів — теж у сфері кредиту, і виявив їх періодичність (8—10 років). Причину вчені вбачали в

періодичності оновлення основного капіталу. До середніх хвиль відносять так звані будівельні цикли Саймона Кузнеця. Існування довгих хвиль (великих циклів) пов'язане зі зміною базових технологій, джерел енергії та об'єктів інфраструктури, На основі економетричного аналізу

він визначив дві з половиною довгих хвилі тривалістю 54—55

років з висхідною та низхідною фазами. Низхідна фаза великого циклу — це період зміни базових

технологій та технологічних структур, котрий триває 20—25

років. Висхідна фаза великого циклу — це період піднесення

економічного та науково-технічного розвитку суспільства, що триває 25—ЗО років.

51. Економічне зростання: його сутність, типи та фактори.

Економічне зростання – це розвиток національної економіки протягом певного періоду що вимірюються абсолютним приростом ВВП та національного доходу або приростом цих показників на душу населення.

Економічне зростання визначається з двох позицій:

1) як поступальний приріст реального обсягу ВВП, ВНП або

національного доходу (НД) за рахунок збільшення обсягів

використовуваних ресурсів і (або) кращого їх використання без

порушення рівноваги у короткострокових періодах;

2) як реальний приріст ВВП (ВНП чи НД) на одну особу.

Розрізняють три типи економічного зростання:

— екстенсивний, який здійснюється шляхом збільшення

обсягів залучених до процесу виробництва ресурсів;

— інтенсивний, який здійснюється шляхом ефективнішого,

продуктивнішого використання ресурсів на основі

науково-технічного прогресу та кращих форм організації виробництва;

— змішаний, який поєднує інтенсивні й екстенсивні типи.

Умовно всі чинники економічного зростання поділяють на

три групи:

1) чинники попиту, які забезпечують зростання сукупних

витрат, що сприяє збільшенню обсягів виробництва і доходу;

2) чинники пропозиції, що є визначальними в більшості

моделей і мають складну структуру, яка включає: природні

ресурси у їх якісному та кількісному вираженні; обсяг і якість капіталу; чисельність і якість трудових ресурсів; технологічний

рівень; інституційні чинники; інформаційне забезпечення;

організаційні чинники тощо;

3) чинники розподілу, які стосуються як розподілу ресурсів,

що суттєво впливає на чинники пропозиції, так і розподілу

національного продукту та доходу, що впливає на сукупний попит.