2. Вплив міжнародної інвестиційної діяльності на розвиток країн

базування та приймаючих країн

Прямі іноземні інвестиції (ПІІ) можуть активізувати інші форми фінансування і мають ряд переваг перед внутрішніми джерелами капіталу і зовнішніми кредитами, а саме:

• виплата дивідендів на іноземні інвестиції залежить від одержаного прибутку, тобто, на відміну від кредитів вони пов'язані з кінцевим результатом і з ефективністю капіталовкладень. Якщо прибуток відсутній і первинні інвестиції втрачаються, то збитки розподіляються серед інвесторів відносно частки капіталу;

• ПІІ сполучають у собі капітал з одночасним перенесенням практичних навичок і управлінського досвіду на виробництво і дають можливість ви­ходу на міжнародні ринки;

• при правильній організації, стимулюванні і розміщенні ПІІ можуть при­скорити відновлення профілюючих галузей і регіонів;

• притоки капіталу і ноу-хау сприятливо впливають на реальну економіку, розширюють податкову базу, підвищують зайнятість і рівень доходів населення;

• репатріація іноземного капіталу або доходів регулюється реципієнтом на відміну від конкретних умов надання іноземного кредиту, що залежить віл коливання відсоткової станки у світі;

• на відміну від банківських кредитів, матеріально-майнові інвестиції, як правило, з часом не ведуть до раптового вилучення іноземних активів, втілених у будови, обладнання, матеріали, тобто в обмежено ліквідні форми;

• вкладання ПІІ призводить до загальної соціально-економічної стабільності, перешкоджає економічний злочинності, па противагу нестабільним і спекулятивним портфельним інвестиціям, репатріація яких має дуже негативні наслідки для економіки в цілому (як приклад можна навести останні фінансові кризи в Азії, Росії і Бразилії);

• головний аргумент на користь ПІІ – вони не збільшують заборгованість, а, навпаки, можуть призвести до експортних доходів, покращити платіжний баланс, тобто створюють умови для відшкодування боргу.

Однак потрібно враховувати, що залучення іноземних інвестицій для приймаючої країни пов'язане з певними труднощами:

• Цілі іноземного інвестора можуть не збігатися з національними. Як правило, на практиці не вдається уникнути зіткнення національних інтересів та інтересів іно­земних підприємців, що призводить до дискримінації національною сектора.

• Іноземні інвестори можуть вступати в угоди з діючим на місцевому ринку конкурентами, які не зацікавлені "збивати ціни". Це може стримувати розвиток національного підприємництва.

• Імпортовані ресурси працюють для окупності та одержання прибутку, який потім репатріюється. Зростання виробничого потенціалу країни за рахунок іноземних інвестицій виправдано тільки тоді, коли ці інвестиції стимулюють економічний розвиток країни-реципієнта в цілому. Разом з тим у перспективі відтік коштів через репатріацію прибутку може перевищувати величину інвестованого капіталу, що не є вигідним для національної економіки.

• Значні експортні надходження прагнуть спрямовуватись у сировинні галузі, а в обробній промисловості ПІІ мають переважно імпортозаміщуючий характер.

• Нерегульований розвиток підприємств з іноземними інвестиціями може підсилити соціальне розшарування і політичну напруженість у приймаючій країні.

Інвестиції, що надходять, стають поштовхом для економічного розвитку країни-імпортера, сприяючи піднесенню виробничих можливостей країни та поліпшуючи її демографічну ситуацію. Однак, сучасні техніка і технологія, що надходять, мають завищену ціну, можуть бути не найновішими.