72

Лекція 1. Генеративне та вегетативне розмноження квітково-декоративних рослин

План лекції:

1.Розсадний спосіб вирощування розсади

2.Безрозсадний спосіб вирощування розсади

3. Особливості вирощування розсади дворічників.

Література основна:

1.Кисельов Цветоводство, Москва 1964р.

3.Пушкар В.В. Квітникарство відкритого грунту. Київ, ДАКККіМ, 2006, 171ст.

Додаткова:

1.Бунін.Квітникарство, Львів 1999

2.Черевченко Т.М.Довідник квітникаря.Київ,Колос,2006

Як і вісі рослини квітково-декоративні рослини розмножують 2 способами : 1- це генеративний спосіб розмноження ( розмноження насінням )

2- це вегетативний спосіб розмноження ( розмноження живцями стебла, кореневища, цибулини, бульби та бульбоцибулини).

В залежності від біологічних особливостей рослини, кліматичних умов, вегетативного періоду обирають той чи інший метод розмноження.

Розмноження однорічників генеративним способом.

Якщо говорити про однорічні квітково-декоративні культури ( до яких відносяться ті, що проходять повний цикл розвитку від насіння до насіння за один рік ), то їх розмножують насінням - двома способами: розсадним та безрозсадним.

За термінами розвитку від висіву насіння до зацвітання однорічники розподіляють на три групи:

3 – ті, що зацвітають через 7-9 тижнів від дня посіву в грунт (алісум, кларків, нагідки, космея)

2 – ті, що зацвітають через 10-12 тижнів від дня посіву (вербена, антиринум, петунія, чорнобривці)

1 – ті, що зацвітають через 13-14 тижнів від дня посіву (сальвія, клеома, бегонія, пеларгонія, цинерарія гібридна)

Коли ми використовуємо розсадний спосіб вирощування однорічників?

1 – коли необхідно отримати квітучі рослини для посадки в грунт ранньою весною;

2 – коли період цвітіння наступає надто пізно ( через 13-14 тижнів) після висіву насіння.

Такі рослини при висіві безпосередньо в грунт зацвітають не скоро, а іноді взагалі не встигають зацвісти.

Переваги розсадного способу вирощування садивного матеріалу в тому, що ми отримуємо високо декоративний якісний садивний матеріал, що дає можливість створювати садово-паркові об’єкти – клумби, рабатки , ранньою весною з високою ступінню декоративності.

Недолік в тому, що це трудоємкий та коштовний спосіб вирощування садивного матеріалу, який потребує енерго- витратрат.

В даному випадку вирощування розсади проводять в обігріваємих теплицях.

Посів проводять в зарання заговлену земляну суміш, в стандартні ящики плошки, горщики. На дно посуду для дренажу викладують шар із керамзиту, або битих горщиків, в ящики шар піску, а уже потім насипають субстрат в який висівають насіння. Він не повинен містити грубих домішків тому частіше всього його пересівають.

Лекція 2. Квіткові та декоративно-листяні рослини у відкритому грунті. Типи квітково-декоративних композицій.

Квіткові композиції регулярного стилю – до них відносять: клумби, рабатки, бордюри, арабески та партери.

Існують правила, які бажано витримувати при створенні регулярного квітника і всі вони спрямовані на те, щоб лишній раз підкреслити характерну рису даних квітників – їх штучність.

1. Рослини розташовують таким чином, щоб індивідуальні якості фонових рослин були непомітними і не мішали сприйняттю композиції в цілому. І навпаки стараються виділити фокусні рослини та підкреслити їх зовнішні особливості.

2. Більша частина рослин цього квітника повинна цвіти одночасно та довго саме тому їх створюють в основному із однорічників.

3. Квіткові групи кожного виду рослин повинні мати чіткі межі, тим самим підкреслити відсутність будь-якої природності композиції.

4. Регулярним квітникам властива симетрія.

5. Необхідного ефекту штучності можна досягти лише при посадці рослин чіткими рядами, або в набивку, яка використовується при створенні арабесок.

6. Квітники необхідно розміщувати таким чином, щоб вони легко проглядались зі всіх сторін.

7. Зазвичай регулярні квітники розбивають на парадних місцях ( на передньому плані архітектурних ансамблів, біля входу в парки)/

8. Вони вносять нотку урочистості завдячуючи лаконічності малюнку та обмеженому набору квіткових культур. Кількість сортів в орнаментальних клумбах – 8-10, але не більше 15; в квітучих клумбах від 2 до 6.

9. Самі високі рослини в таких квітниках розміщують в центрі, а низькі – по краях.

10. Центр регулярної клумби прийнято оформляти вазами, або високими декоративними рослинами ( агава, юка, канни).

11.Біля особливо важливих об’єктів проектування квітників передбачає весняне та літнє оформлення.

12.До складу регулярних квітників, що розміщуються посеред мощення включають газон на фоні якого і влаштовують квіткові композиції.

13. Як правило регулярні квітники обрамляють бордюри.

14. Регулярні квітники відносяться до статичних квіткових композицій.

1.Клумби – невеликі квітники правильної геометричної форми. Вони можуть бути у вигляді кола, овалу, прямокутника, трикутника, багатокутника. Клумби розміщують на газонах, площадках з твердим покриттям, на роздоріжжі та розвилках стежок, перед будинками, на майданчиках відпочинку.

По формі клумби формують пласкими та при піднятими, але навіть у пласких клумб центр злегка підсипають землею, щоб не було застою води.

Для формування клумб використовують однорічники, дворічники, красивоквітучі та декоративно-листяні рослини іноді в поєднанні з трояндами, оранжерейними рослинами в контейнерах, вазами, що мають добре оглядатись з усіх сторін, орнаментальні клумби формують з килимових рослин.

Клумби розрізняють:

• по формі будови ( круглі, овальні, квадратні, прямокутні, фігурні).;

• по довговічності – однорічні, багаторічні, змішані (із однорічників та багаторічників);

• по розміщенню – центральні (головні) та другорядні;

• по періоду цвітіння – весняні, літньо-осінні:

• по характеру посадки – суцільні, із одних і тих же рослин та складні – із рослин різних видів, або рослин одного виду та різних сортів;

• по складності малюнку – з простим малюнком та орнаментальним;

• по характеру розміщення малюнку – концентричний ( малюнок згрупований навколо центральної частини) та ексцентричний ( малюнок розміщують по краях).

Орнаментальні клумби в свою чергу підрозділяють на мозаїчні ( із суцільним малюнком по всій поверхні), та килимові, в яких малюнок розміщують на фоні однотипного покриття ( із очитку, газону, низьких сортів квітів та ін.) і може перериватись. В деяких випадках при влаштуванні орнаментальних клумб використовують інертні матеріали ( кольоровий пісок, гравій, гранітний відсів, гальку, кольорове стікло та ін) для фону, або абрису.

Арабески – невеликі фігурні клумби, що зовні ( за абрисом) нагадують листя, квіти, гірлянди, вінки, стріли, завитки та інші фігури. Вони можуть бути частиною клумб, великих квітників, рабаток, або виступати як самостійне квіткове оформлення регулярного стилю.

Чому їх звуть арабесками? Arabeque – арабський.

Саме в арабських країнах орнаменти набули найбільшого розвитку, сягнувши вражаючої складності. Арабески створювались на килимах, сторінках книжок, стінах та підлогах.

2.Рабатки – квітники у вигляді вузьких смуг шириною від 40см до 2,0м. Довжина не обмежена і залежить від місця де її розміщують. Поверхня рабатки рівна. Рабатки бувають односторонніми та двосторонніми ( в залежності від точки огляду).

В односторонніх рабатках низькі рослини висаджують на передньому плані, а високі на задньому. Односторонні рабатки розміщують вздовж стін будин ків, огорож, рідше вздовж доріжок.

Двосторонні рабатки краще розміщувати вдовж доріжок та на роздільних смугах бульварів та парків. В таких рабатках більш високі рослини розміщують в центрі, а по бокам – низькі.

Слово рабатка походить від німецького Rabatte – грядка із квіткових рослин . Це старофинна форма клумб.

Розрізняють однорічні та багаторічні, квіткові та декоративно-листяні, весняні та літньо-осінні, суцільні та составні рабатки. Посадку рослин в них виконують чіткими рядками, або «в набивку» ( при створенні орнаменту ).

Саму велику проблему – заурядності рабатки можна вирішувати кількома способами:

- влаштувати між ними розрив, зробити їх з виємками та округлими кінцями.

Це стосується насамперед дуже довгих рабаток.

- вдале рішення – розробка орнаменту.

- ще один засіб – висадити посередині рабатки високі фокусні рослини.

- почергово розміщувати високі та низькі рослини підбираючи їх по кольорах.

- ввести групи рослин у вигляді квіткових акцентів.

- з однаковим інтервалом ввести групи рослин одного кольору.

Повторюючи через певний проміжок певний вид рослин, чи окремі рослини, ми створюємо означений ритм – поширений засіб в дизайні. Ритм робить композицію єдиною та заставляє погляд плинути по квітнику. Він допомагає обмежити палітру квітника, в той час коли є небезпека перенаситити композицію кольором та ассортиментом рослин.

Ритм це повторне розміщення співрозмірної частини цілого, яке виконується з закономірною послідовністю.

Метричний порядок – це найпростіший вид ритму. Який виникає при повторі однакових елементів та є характерним для рабаток з рядами фокусних рослин, розміщених через рівні інтервали.

3.Бордюри – це вузькі суцільні смуги із красиво квітучих, або декоративно-листяних рослин шириною від 10см до 40см, із низьких рослин одного виду висаджених в 1-5 рядків. Рослини підбирають компактні, щоб бордюр був акуратним. Бордюрами означують межу газонів, рабаток, клумб, майданчиків та окремі деталі квітника.

Бордюр придає композиції особливу красу та завершеність. Він виконує організаційну функцію, перешкоджаючи рослиним висадженим за ним виходити за рамки дозволеного.

Поняття бордюрні рослини досить умовне, оскільки їх використовують для створення клумби в цілому. Характерною ознакою бордюр них рослин є не тільки їх висота та компактність, але й вирівняність сорту.

4.Партер – один із самих старовинних видів квітково-декоративного оформлення. Французьке слово parterre – дослівно перекладається як квітник. Колись він нагадував розкішний живий килим із рослин. Пік популярності партерів – епоха класицизму.

Партер це найбільш нарядна, найбільш парадна, найбільш урочиста композиція із рослин, прикрасою якої були не лише квіти, а й скульптури, декоративні вази. Старовинні партери прикрашали складними візерунками із стрижених кущів ( частіше вічнозелених ). Ідеї вишуканих візерунків запозичали з вишиванок, килимів та прикрас.

Сучасні партери дуже видозмінені. Сучасний партер може являти собою стрижений газон, облямований бордюром із квіткових рослин чи кущів, на кутах якого розміщують хосту, або арабески. Партери це сама велика по площі квіткова композиція, малюнок якої розрахований на сприйняття в цілому із високої по відношенню до неї точки (вікон будинку, ганку). Якщо ж ми будемо знаходитись на одному рівні з площею партеру то ми побачимо лише силуети окремих рослин та їх груп (арабіс). Тут діє правило: чим вища точка огляду тим більшу площу можна охопити зором.

Партер може бути простим та складним. Простий партер створюють із квітково-декоративних рослин, кущів, невеликих формованих дерев. До складу складних партерів можуть входити фонтани, басейни та різні види квітників (міксбортери, рабатки, клумби, арабески) та об’єднуючі їх елементи ( доріжки, алеї, майданчики). Одна із характерних рис партерів – чітке обмеження його від оточуючого середовища доріжками бордюрами газоном, живоплотом.

По розміщенню в партерах клумби поділяють на центральні ( головні ) та другорядні. В залежності від використаного садивного матеріалу партери ділять на трав’янисті квіткові, килимові, килимово-квіткові та квітково-кущові ( складні ).

Характер малюнку, його геометрія, форми елементів, симетрія повністю залежать від композиції архітектурного ансамблю, до складу якого він входить.

Його розміри мають бути спів розмірні ( пропорційні ) розмірам будинку, біля якого він влаштований, при цьому відношення довжини до ширини від 3 : 1 до 7 : 1, а його основна вісь завжди перпендикулярна по відношенню до будинку

Якщо на території з квітково-декоративною композицією присутні дерева та кущі, то прийнято рахувати що це або партерний сквер ( якщо він обмежений проїздами), або партерна ділянка парку.

При створенні партерів широко використовують інертні матеріали і в залежності від їх використання партери ділять на:

• візерунковий партер – з характерним складним малюнком, виконаним із інертних матеріалів на фоні газону;

• партер орнаментальний – в якому візерунковий партер вдало поєднують зі стриженим газоном, а фоном, як правило служить бита черепиця:

• розрізний партер – різновидність класичного, в якому головне значення мають посадки квітів на фоні піску.

Прийоми створення партерів

Золоте січення. В кожній квітковій композиції необхідно враховувати спів розмірність части та цілого прогнути досягнень простоти та чіткості.Однією з найцікавіших композиційних можливостей пов’язана з «золотою пропорцією», або золотим січенням.

Золоте січення може виражатись наступним рядом цифр: 3:5, 5:8, 8:13, 13:21 і т.д. Щоб знайти по цій пропорції правильне співвідношення площ між окремими частинами , що складають єдине ціле ( партер, квітник з газоном та доріжками) необхідно загальну площу розділити пропорціональну 8:5:3.

Тоді загальна площа партеру буде складати 8 частин, газон з квітами 5 та доріжки 3 частини.

Якщо в свою чергу площу газону з квітами прийняти за 8 частин то на квітники припаде 5, а на газони 3 частини, або навпаки відповідно 3 та 5 ( в залежності віз рішення дизайнера – чому він віддасть перевагу: квітникам чи газонам).

Співвідношення партеру буде найбільш вдалим в тому випадку, коли центральна його частина буде рівна його меншій частині, а кожна бокова буде складати половину більшої. Наприклад, при ширині композиції в 8м, меньша частина буде 3, а більша частина 5м. ( Масштаб, простір, площина та об’ємно-просторові форми партеру ).

Партер-город.. В останній час все частіше зустрічаються садочки та квітники, форма та окремі елементи яких нагадують монастирські аптекарські сади середньовіччя. Головну роль в класичному городі відіграють стрижені бордюри, які організують простір та обмежують територію розростання пряно-ароматичних трав. Основний принцип створення таких садів – простота та доцільність. В такому садку пряно-ароматичні та лікарські рослини вдало поєднуються з городніми та декоративними овочевими культурами.

Пейзажні квітники. До квітників з довільними формами відносять бордюр із багаторічників, міксбортер, рокарій, масиви, групи та солітери, схеми посадки яких в корні відрізняються від схем , що використовують при створенні формальних квітників. Одна із головних відмінностей це – плавні контури пейзажних квітників, які гармонійно поєднуються з оточуючим ландшафтом.

Якщо для регулярних композицій характерними є рівні рядки рослин ( їх висаджують під шнурок ), чіткий малюнок, чітко означені межі посадок, то рослини в ландшафтних квітниках висаджують групами, межі яких важко

розділити, оскільки вони є такими ж плавними як і загальний контур квітника.

Відпад 1-2 рослин в пейзажному квітнику є малопомітним, а звільнені місця ( значні по площі), що утворились в результаті видалення ( обрізки ) відцвівших рослин легко замінити однорічниками.

Якщо однорічники та цибулинні в формальних квітниках підкреслюють їх чіткість та урочистість і є основним композиційним матеріалом то в квітниках пейзажного стилю вони лише допоміжний матеріал.

Для клумб важливим є одночасне та безперервне цвітіння, в ландшафтних квітниках одна хвиля цвітіння замінює другу і особливо важливим є декоративність композиції на протязі всього вегетаційного періоду, навіть після закінчення цвітіння.

Розміщують пейзажні квітники на газонах поблизу дерев та кущів, на узліссі парків, біля стін будинків, вздовж огорож, доріг, на підвищених та рівних ділянках, звивистих берегах озер, та штучних водойм та ін.

На відміну від клумб в пейзажних квітниках вертикальними акцентами, рівно як і квітковими стають різноманітні рослини по мірі їх зросту та цвітіння. Таких акцентів за сезон може бути декілька.

Види пейзажних квітників:

• групи – 3-5 до 40-50мкв.

• Масиви та солітери 80-150 до 300-500мкв.

• бордюри із багаторічних рослин.

• Миксбордер – квітник в якому шляхом добору рослин досягають постійного цвітіння.

• Злаковий міксбортер.

• Сучасні квітники ( звикористанням кущів та вічнозелених хвойних рослин), рокарії, альпінарії, штучні болота та озера, підпірні стінки, вертикальне озеленення (перголи, опори, решітки, арки ), озеленення балконів, переносні квітники.

Лекція 3. Біологічні та екологічні особливості росту та розвитку троянд. Класифікація троянд.

1. Класифікація троянд і коротка характеристика садових груп.

Селекціонерами різних країн винайдено близько 25 тисяч сортів троянд. Всі існуючі сорти і види троянд поділяються на більш ніж 30 садових груп. В основі цієї класифікації покладено, головним чином, походження троянд, а також їх зовнішні декоративні дані і біологічні особливості.

Троянда – дуже давня культура. Деякі сорти походять від великої кількості диких видів і в результаті багатовікового селекційного процесу настільки відрізняються від початкових диких видів, що досить важко судити про їх видові якості. Тому класифікація троянд не досконала, дещо умовна і поступово змінюється. Так, в останні роки садові групи вирішили скоротити до 16 шляхом об’єднання старовинних груп троянд, красиво квітучих видів і міжвидових форм в одну збірну групу паркових троянд. Раніше широко відомі групи троянд мультіфлора (Multiflora) і віхурайана (Wichuraiana), створені на основі: один вид Rosa multiflora, а інший - Rosa wichuraiana, - мали досить чіткі відмінності. Однак в результаті схрещування між сортами цих груп виникло багато нових сортів, які об’єднують ознаки обох видів, і чітка границя між цими групами зникла. В даний час вони об’єднані в одну групу витких троянд (Rambler). Теж саме сталось із відомою групою пернеціанських троянд, сорти яких увійшли в групу чайно-гібридних троянд, із групою гібридно-поліантових троянд, сорти якої були об’єднані з групою троянд флорібунда.

В останні роки винайдено нові сорти троянд, які обєднанні в групи напіввиткі та грунтовкривні.

Найбільш поширені в декоративному садівництві групи троянд: паркові, чайно-гібридні, поліантові, мініатюрні, напіввиткі, виткі, гранді флора, флорібунда та грунтовкривні.

Весь існуючий сортимент підрозділяється на старовинні та сучасні троянди.

Головним видом на основі якого було створено старовинні культурні троянди, була R. gallica L. Завдяки своїй розповсюдженості в Галлії (Франції) вона отримала назву галльської, або французької троянди. Спершу була розповсюджена на Кавказі і Ближньому Сході. Ця троянда і отримані від неї гібриди входять до групи галльських , або французьки троянд – Галл. G. – Gallica. квіти рожеві, червоні або з пурпурними полосами, середні, 5-8 см в діаметрі, махрові і густо махрові, з сильним ароматом, поодинокі і в суцвіттях по 3-5. Кущі прямі, компактні, до 1,5 м заввишки. Листя велике, темно-зелене. Квітує один раз в червні. Використовується для групових і поодиноких посадок в парках.

Вважається, що від схрещування R. gallica з R. corymbifera Bork зявилася біла троянда – R. alba L. Вона приймала участь в створенні старовинних сортів, об’єднаних в групу білих троянд, або троянд альба – Альба H. – Hybr. Alba, котрі отримали розповсюдження в країнах центральної Європи. Вони мають кущі до 2,5 м висотою, з невеликою кількістю шипів. Квіти білі та блідо рожеві, прості і махрові, ароматні, зібрані в невеликі суцвіття з малою кількістю квітів. Квітує потужно, один раз на рік в червні – липні. Зимостійка, стійка до грибкових захворювань, відноситься до числа найбільш декоративних паркових троянд, використовується для озеленення. Найбільш розповсюджений сорт Мейденс (Maiden’s Blush) з світло-рожевими ароматними густо махровими квітами.

Від схрещування R. gallica з R. canina L. Походить домашня троянда (R. damascene Mill.) – Дом. Damask. Ця троянда має багато ознак R. gallica. З давніх часів вона відома в садовій культурі в країнах Ближнього Сходу. В досить давні часи культивувалась римлянами. Завезене в Францію із Малої Азії в 1520 р. і повторно в 1573р. Квіти у різних сортів від світло-рожевих до червоних, махрові, ароматні, середнього розміру, на коротких квітконіжках, зібрані в суцвіття. Кущ середньої висоти. Листя велике, шкірясте. Цвіте потужно, один раз на рік, не дуже довго. Ще римляни відрізняли серед дамаських троянд групи з літнім і осіннім цвітінням. Дамаські троянди використовуються як паркові для озеленення. Промислове значення має форма даманської троянди, котра відрізняється високим вмістом ефірного масла в пелюстках.

Вважають в результаті природного перезапилення R. moschata та R. gallica і відбору природної мутації в Голландії в XVІ ст. з’явилися стопелюсткові, або центифорльні троянди (R. centifolia L.) – Цент. с. – Сentifolia. Квіти у них зазвичай рожеві, дуже махрові, з сильним ароматом. Кущі сильно великі. квітує один раз – весною.

В 1696р. була знайдена так названа мохова троянда, яка виникла в результаті мутації бруньок в групі центіофольних троянд. Вона має всі ознаки центифольної троянди, але на відміну від останньої у неї на чашолистках і стеблах знаходяться мохоподібні волоски з сильним смолистим запахом. В кінці ХІХ ст. було відомо 226 сортів цих троянд, об’єднаних в групу мохових троянд – Мох. М. – Moss.

Всі перераховані троянди, а також найбільші декоративні форми шипшини різновиди і сорти троянди лютеа, або жовтої троянди, троянди пімпінелліфолія, або бедренцеволистої, троянди ругоза досить часто об’єднують в збірну групу паркових троянд хоч шипшина і її гібридні форми зазвичай квітують один раз і не досить довго, але завдяки високій зимостійкості, ранньому і потужному цвітінню вони використовуються в парках для солітер них посадок на газоні, на задньому плані при створенні фону для більш низькорослих груп троянд, а також для створення загорож.

Видатну роль серед паркових троянд відіграють гібриди троянди ругоза – Pyr. H. – Hybr. Rugosa. Троянда ругоза природно росте на Далекому Сході, в Китаї і Японії. Існує дві форми: з білими і червоними квітами. У гібридних ругоз квіти від білих і жовтих до темно-червоних. Квіти середні великі, до 10 см. в діаметрі, дуже ароматні, поодинокі і в щитковидних суцвіттях від 3 до 6. Листя велике, зморшкувате, шкірясте. Кущі середньої висоти від 1 до 1,8 м, широкі, щільні. Цвітіння тривале. Сильно зимостійкі, стійкі до хвороб. Кущі дуже декоративні і в осінній період, коли покриті великими помаранчевими плодами.

Троянда пімпінеліфолія, або бедренцеволиста, розповсюджена досить широко. Вона зростає в Середній Європі, Скандинавії. Різновиди форми та сорту троянди пімпінеліфолія - Пимн. HPimp.=HSpn. – Hybr. Spinosissima – дуже перспективні для культивування в районах з суворими зимами. Квіти уних білі, кремово-білі, рожеві, не махрові і напівмахпові, середні, духмяні, поодинокі і в суцвіттях на коротких квітконіжках. Листя з 5-11 листочків, малі і середні. Кущі до 2 м висотою, компактні. Цвітіння раннє, потужне, не тривале, один раз на рік, зрідка повторюється восени. Морозостійкі і стійкі до хвороб.

Сорти і різновиди троянди лютеа – Лют. H Lut. – Hybr. Lutea – дуже давно відомі в культурі. Ареал природного розповсюдження цих троянд Іран, Середня Азія, Афганістан, Закавказзя. Одним з найкращих різновидів цих троянд являється відома в Європі з 1837р. Персіан Йеллоу, з махровими яскраво-жовтими середнього розміру квітами. Також існують різновиди з не махровими жовтими з зовнішньої сторони пелюстки і помаранчево-червоними з внутрішньої. Квітує рано на весні, не довго і один раз на рік. Кущі середньої висоти. Мають високу зимостійкість і стійкість до хвороб.

Другий період формування садових троянд відноситься до початку ХІХ ст.. коли в Європу були завезені східно-азіатські види: троянда китайська, троянда шадка, троянда велико квіткова. В 1789р. із Китаю, а пізніше в 1818р. з Бенгалії були завезені перші форми бенгальських троянд – Бенг. Be. – Bengal. Бенгальські троянди мають квіти червоного і рожевого кольорів, без аромату, квітує потужно майже цілий рік. За досить довге, майже неперервне, цвітіння їх часто називають „місячні троянди”. Листя маленьке, видовжено-заокруглене, вічнозелене. Відмінною її рисою являється низький (до 50 см) ріст, а також сильні пагони. Це перші ремонтантні троянди, завезені в Західну Європу, де вони отримали велику популярність. Число їх сортів досягло 500, але в кінці ХІХ ст.. вони були витіснені більш пристосованими до європейських кліматичних умов чайно-гібридними трояндами. Незимостійкі. Використовуються в озеленені кімнат.

Троянда китайська або індійська, так звана чайна троянда в дикому вигляді не зустрічається. Була отримана в результаті відбору і довготривалої культури в Північно-Східному Китаї. В Європу була завезена із Індії спочатку в 1789р. в Англію, потім в 1810р. в Францію і в 1824р. в Росію R. Chinensis Jaca. Разом з R.gigantea Collett і R. Laevigata є представниками перших початкових форм сучасних чайних троянд.

Чайн. Т. – Теа. Це троянди з великими махровими духмяними квітами рожевого, червоного, жовтого кольорів. Відрізняються тривалим цвітінням (майже протягом всього року), але мають низьку зимостійкість і стійкість до хвороб. Вони виявились початковим матеріалом для створення сучасних сортів троянд з тривалим цвітінням.

В 1802р. в США від схрещування китайської чайної троянди з трояндою мускусною з’явилися міжвидові гібриди під назвою нуазетових троянд – Нуаз. N. – Noisette. Нуазетові троянди схожі на чайні, але більш сильнорослі, з довгимиплетистими, напіввиткими пагонами. Нуазетові троянди – перші багатоквіткові повзучі троянди. Вони квітують досить потужно, повторно, мають квіти різних яскравих кольорів, зібрані в пучки або не густі кисті. Зимостійкість у них не на багато вище, ніж у чайних троянд, і тому в усіх районах, крім Північного берегу Криму, вони потребують хорошого захисту на зиму.

В групу плетистих чи так названих витких троянд – Вит. R. – Rambler. які мають велике значення в озелененні, входять сорти – гібриди багатоквіткової троянди, троянди Міхура, а також троянди Бенкса, або бенксієви.

Троянда мультифлора являється однією з найважливіших дикоростучих плямистих троянд. Це троянда, а також її гібридні форми з R. chinensis, R. gallica, відомі в Європі з 1781р., утворюють пагони довжиною декілька метрів з багатоквітковими суцвіттями, що складаються з маленьких квітів яскравих кольорів. Рослини зимостійкі, але часто хворіють мучнистою росою. Цвітіння одноразове в червні-липні. Найбільш популярний сорт Кримсон Ремблер.

Троянди Міхура в Європі отримали розповсюдження з 1887р., коли вони були завезені з Японії, ботаніком Міхура. Вони утворюють виткі пагони 5-6 м довжиною. Листя темно-зелене, глянцеве. Існують одноразово і дворазово квітучі сорти і форми, дрібноквіткові і велико квіткові гібриди. Їх гібриди з чайними трояндами мають довгі плете видні пагони і великі квіти з приємним ароматом. Чіткого розмежування на окремі групи між сортами отримати від R. Multiflora і R. Wichuraiana, в даний час не проводиться.

Троянди Бенкса були завезені в Європу в 1811р. із Китаю. В культурі існують дві форми: біла і жовта. Рослина утворює дуже довгі (до 10 м) виткі пагони з темнозеленими глянцевими листками. Квіти дрібні, махрові, з приємним ароматом, зібрані в великі зонтиковидні суцвіття. Ця трянда зацвітає на Північному березі Криму першою, в кінці квітня. Цвітіння одноразове, але дуже потужне. Нажаль зимостійкість цих троянд дуже слабка. Вони витримують лише короткочасні зниження температури не нижче – 15⁰С. використовуються для озеленення будинків, колон і пергою.

В вертикальному озеленені використовуються також великоквіткові виткі троянди – Плт. Кр. Large – flowered Climber, які мають тіж особливості, що й попередня група троянд, але квіти у них більш крупні і зібрані в більш менші суцвіття, цвітіння частіше повторюється. В цю групу включають також виткі форми чайних, чайно-гібридних троянд, флорібунда, грандифлора, так звані «клаймінгі» (Climbihg -лазячий), котрі виникли в результаті мутації бруньок кущових форм троянд. На Україні найбільш поширені соти Клаймінг Глорія Деі і Клаймінг Оріндже Трайемф.

Всі виткі троянди знаходять широке застосування в оформленні стін, будинків, колон, при створені пергою і пірамід.

R. Multiflora являється однією з батьківських форм так званих сортів ламбертовських троянд (R. Lambertrana). Ці троянди були отримані в результаті схрещування R. Multiflora з нуазетовими і ремонтантними трояндами. Вони утворюють сильні, до 2 м завдовжки пагони. Цвітуть одноразово, але потужно. Квіти різних кольорів, напівмахрові і махрові, зібрані в суцвіття. Найбільш відомий сорт Берлін, який використовується для високих бордюрів і солітер них насаджень. Ламбертовські троянди відносяться до групинапіввитких троянд – Напіввит. S. – Shrub. Ця група досить умовна, так як в неї крім напіввитких форм входять в прямо ростучі сильнорослі кущі форми з невідомими видовими походженням, а також сорти, які мають назву у Макфаланда кущовими (Shrub). Сорти цієї цінної групи мають потужне і довготривале цвітіння, швидкий обємний ріст. Вони широко використовуються в оформленні.

В 1817р. від схрещування R. Chinensis і R. damascene, зявилися нові троянди і їх гібриди, об’єднані в групу бурбонських троянд – Бурб. В. – Bourbon. Вони мають квіти червоного, пурпурового, білого і рожевого кольорів, великі (до 10см в діаметрі), махрові, округло-чашевидної форми, з слабким ароматом, поодинокі або частіше зібрані в суцвіття. Листя велике, темно-зелене. Кущі сильні, висотою до 1,5 м, з прямими і дугоподібними пагонами. Квітує потужно. Повторює цвітіння дуже слабо. Було виведено близько 500 сортів, але в кінці ХІХ ст.. вони також були витіснені чайно-гібридними трояндами. Не зимостійкі. Використовуються для групових насаджень в парках.

Від схрещування R. Damascene та R. Shinensis semperflorens були отримані портландські троянди, які при схрещуванні з R. Chinensis odorata і R. bourboriana Desp. Дали форми з повторним цвітінням так звані ремонтантні троянди – Рем. НР. – Hybr. Perpetual. Перший сорт ремонтантної троянди – Жозефіна Антуанета – був отриманий в 1820р. Ці троянди об’єднують кращі особливості батьківських форм і відрізняються від чайних троянд підвищеною зимостійкістю і кращими декоративними якостями квітів і здатністю до повторного цвітіння. До кінця ХІХ ст. було виведено 4000 сортів, які витіснили з сортименту старі троянди. До цих пір в сортименті наших садів і парків знаходяться ремонтантні сорти, як Фрау Карл Друмні і Ульріх Бруннер. Хоча ремонтантні сорти повторювали цвітіння, але вони були короткотривалі. Тому селекціонери продовжували роботу по отриманні сортів, здатних цвісти повторно і довготривало.

В 1867р. в результаті схрещування ремонтантної і чайної троянд селекціонер Гюйо в Франції отримав сорт Ля Франс, який обєднав кращі якості троянд чайної і ремонтантної груп. Цей сорт став родоначальником нової групи, так званих чайно-гібридних троянд – Чr. MT. – Hybr. Tea.

З другої половини ХІХ ст. селекцією троянд стали займатися в багатьох країнах. Були отримані тисячі сортів чайно-гібридних троянд з махровими квітами різноманітного кольору, більші за розміром, ніж у чайних троянд, з потужним повторним і довготривалим цвітінням. Кущі в них розлогі або вертикальні, квіти махрові, чудової форми. Бутони округлі або видовжені. Чайно-гібридні троянди придатні для зрізки, вигонки і декоративних оформлень. Вони стали в наш час основою промислового сортименту і витіснили сорти інших груп, в тому числі чайні і ремонтантні.

В 1810р. із Китаю в Європу були завезені і введені в культуру низькорослі чайні троянди, які виділені в групу мініатюрних троянд – Мін. Min. – Miniature. Ці троянди являються мініатюрною копією садових троянд. Вони мають невисокі густо облиствлені кущини висотою до 30 см, з дрібними, головним чином напівмахровими і махровими ароматними квітами різноманітного кольору. Цвітіння потужне і надзвичайно довге. При схрещуванні низькорослих чайних троянд з низькорослими поліантовими трояндами були виведені карликові сорти, на основі яких і отримані сучасні сорти мініатюрних троянд.

В даний час мініатюрні троянди набули великого попиту в в декоративному садівництві. Вони чудово приймаються в якості бордюр них рослин, для оформлення квітників, а також як горщичкова культура. Мініатюрні троянди добре витримують умови жаркого і засушливого Північного берегу Криму і зимують тільки тут без накриття. Цінною якістю мініатюрних троянд є тривале цвітіння - з травня до заморозків.

В Франції в 1873р. шляхом схрещування R. Multiflora Tbunb. і R. Chinensis було отримано поліантові троянди – Пол. Pol. – Polyantha. Ці троянди мають низькі, компактні кущини, малого і середнього розміру, частіше махрові квіти, зібрані в баготоквіткові суцвіття (від 20 до 100 і більше квітів в суцвітті), потужне і довготривале цвітіння.

Поліантові троянди розквітають на початку літа, після цвітіння чайних, чайногібрибних та інших груп троянд і квітують до пізньої осені. Однак сорти цієї групи сильно ушкоджуються мучнистою росою. Датський селекціонер Паульсен схристив карликові поліантові троянди з чайно-гібридними для отримання троянд більш стійких і яскравого кольору. Першими поліантовими гібридами були сорти Ельзе Паульсен (1911) та Кірстен Паульсен (1924). Сорт Кірстен Паульсендо цих пір з успіхом використовується в озеленені. Пізніше і іншими селекціонерами були отримані крупно квіткові гібридно-поліантові сорти. Ці сорти отримані на основі складних схрещувань поліантових троянд з чайно-гібридними, мускусними і іншими формами були виведені в 1935р. в окрему групу троянд флорібунда, що означає сильно квітуча. Сорти групи флорібунда – Фл. Fl. – Floribunda – складні міжвидові гібриди. Їх попередниками являються вічнозелені багатоквіткові довгоквіткові троянди субтропічних районів Китаю та Індії, які передали трояндам флорібунда чудову особливість, високо цінну в декоративному садівництві – потужне і неперервне цвітіння з весни до настання морозів. Троянди цієї групи представляють собою кущі, варіюючи по силі росту від майже карликових висотою 26-28 см, до сильнорослих, досягаючих 128-132 см. Квіти чайно-гібридного типу, яскравих кольорів, зібрані в багатоквіткові (до 130-160 квітів) суцвіття. Більшість сортів цієї групи відрізняються від чайно-гібридних троянд підвищеною зимостійкістю і стійкістю до хвороб.

Троянди флорібунда займають зараз головне місце в озелененні при створенні яскравих великих квіткових масивів, бордюрів, штамбів, а також використовуються для вигонки в закритому грунті.

В 50-х р. серед садових троянд була виділена нова група – грандіфлора – Гранд. Gr. – Grandiflora, в яку було включено сорти, отримані від схрещування троянд флорібунда з чайно-гібридними сортами. Троянди гранді флора мають великі квіти різноманітного кольору, схожі на квіти чайно-гібридних троянд, по зібранні частіше всього в суцвіття. Кущі сильнорослі, від 1,5 до 2 м в висоту, з великими глянцевими листками. Цвітіння потужне і довготривале. Мають більш високу зимостійкість, ніж чайно-гібридні троянди. Широко використовуються для оформлення садів і парків, а також являються кращими трояндами для зрізки і зимової вигонки.

В 20-х р. на основі мускусної троянди, завезеної з Гімалаї, були отримані сорти, які відрізнялися сильним ростом, повторним цвітінням, досить великими квітами різного кольору, зібраними в зонтиковидні суцвіття. Ці сорти об’єднані в групи мускусних троянд – Муск. HMsk. – Hybr. Moschata. Квітують потужно, особливо в жаркий період літа. Більшість сортів стійкі до хвороб. Використовуються в оформленні.

Велике значення в останні роки набули сорти групи троянд Кордеса. – Корд. К. – Kordesil. Троянди Кордеса отримані від схрещування R. rugosa і R. wichuraiana в 40-х р. Ці троянди відрізняються підвищеною стійкістю до хвороб, мають велике темно-зелене глянцеве листя, яскраві великі квіти, зібрані в багатоквіткові суцвіття. Кущі сильні, з плетивидними пагонами до 1,5-2 м довжиною. Цвітіння потужне, повторне, до осені. Зимостійкі. Сорти використовуються для створення солітер них посадок на газоні, для штамбів, а також для оформлення невисоких стін.

В кінці 70-х р. на основі складних схрещувань мініатюрних сортів, отриманих від китайських карликових троянд з формами R. wichuraiana, були виведені сорти, об’єднані в нову садову групу грунтовкривних троянд – Грун. Bod.-Bodendecker. Грунтовкривні троянди представляють собою повзучі кущі з довгими, до 4 м, пагонами маленьким темно-зеленим листям, яке нагадує листочки мініатюрних троянд.

Пагони густо облиствлені і досить щільно вкривають грунт, який під ними майже не видно. Більшість сортів мають одноразове дуже потужне цвітіння, але вже існують і ремонтні форми. Квіти напівмахрові і махрові, білого і рожевого кольору, середнього розміру з дуже сильним запахом. В період цвітіння представляють собою квітучий палас. Особливо перспективними ці троянди вважаються для озеленення важливих для обробки ділянок, в основному на схилах. Ця група ще досить умовна, і в неї об’єднуються також види і сорти троянд, які зберігаючи низькорослість, здатні вкрити грунт.