3.5. Спрощення у групах приголосних

Якщо при творенні або відмінюванні слів виникає важ­кий для вимови збіг приголосних, то, як правило, один із них випадає. Одначе на письмі ця зміна позначається не завжди.

1. У групах ж(д)н, з(д)н, с(т)л, с(т)н і на письмі, і у вимові випадають д і т: тиждень – тижня, перстень – персня, проїзд – проїзний, щастя – щасливий, честь – чесний.

УВАГА! Букву т на письмі (і звук т у вимові) у групах стл, стн зберігають у таких випадках:

а) у словах кістлявий, пестливий, хвастливий, хвастнути, зап’ястний, хворостняк;

б) у прикметниках, утворених від іншомовних іменників, основи яких закінчуються на ст: контрастний, баластний.

2. У групах приголосних з(к)н, с(к)н к випадає лише при творенні дієслів із суфіксом -ну-ти: брязк – брязнути, плюск – плюснути, вереск – вереснути, але риск – рискнути, виск – вискнути, писк – пискнути і писнути.

УВАГА! У словах інших частин мови буква к у групах зкн, скн зберігається: випускний, тоскно, скніти, скнара.

3. У групі с(л)н випадає л: масло – масний, ремесло – ремісник.

4. Спрощення груп приголосних відбувається також у словах чернець – ченця (Р. в. одн.), ченці (Н. в. мн.); сердець (Р. в. мн.) – серце; скатерть – скатерка.

5. На письмі зберігається т у таких випадках:

а) у групах приголосних стськ, нтськ, нтств в іменниках та прикметниках, утворених від іншомовних слів на -ст, -нт: парламентський, туристський, дилетантство, агентство та ін., хоч у вимові відбувається спрощення: [турúс’:кий], [агéнство];

б) у групах приголосних стц, стч: невістка – невістці – невістчин, артистка – артистці, пустка – в пустці, хустка – у хустці, хоч у вимові відбувається спрощення: [не^ив’íс’ц’і], [не^ив’íшчи^ен];

в) у складних числівниках шістнадцять, шістдесят, шістсот, хоч у вимові спрощення відбувається: [ш’іс:óт].

3.6. Подовження та подвоєння приголосних

1. Подовжуватися можуть приголосні д, т, з, с, ц, л, н, ж, ч, ш, коли вони стоять після голосного перед літерами я, ю, є, і.

1.1. Іменники І відміни, які мають подовжений приголосний у Н. в. одн., зберігають його в усіх відмінках (крім Р. в. мн. з закінченням -ей чи нульовим): суддя, судді, суддю, суддею, суддів та ін. (пор. також похідні суддівський, суддівство); рілля, ріллі, ріллю, ріллею та ін.; стаття, статті, статтю, статтею та ін., але статей; породілля, породіллі, породіллю, породіллею та ін., але породілей і породіль.

1.2. Іменники серед. р. ІІ відміни мають подовжений приголосний у позиції між голосними і зберігають його в усіх відмінках (крім Р. в. мн. з нульовим закінченням): життя, життю, життям та ін. (пор. у похідних: життєвий, життєвість, але житейський); знаряддя, знаряддю, знаряддям та ін.; піддашшя, піддашшю, на піддашші та ін.

УВАГА! Якщо в Р. в. мн. такі іменники мають нульове закінчення, то подовження відсутнє: без знарядь, до піддаш, протягом сторіч. За наявності закінчення -ів подовжені приголосні зберігаються: почуттів, життів, відкриттів, покриттів (хоч і відкрить, покрить).

УВАГА! Якщо м’який приголосний стоїть не між двома голосними, то подовження відсутнє: зап’ястя, передмістя, причастя, обійстя, тертя.

1.3. Іменники ІІІ відміни в О. в. одн. мають подовжені приголосні, якщо їх основи в Н. в. одн. закінчуються одиничним м’яким або шиплячим приголосним: мить – миттю, загибель – загибеллю, розкіш – розкішшю. Якщо в Н. в. одн. основи таких іменників закінчуються двома приголосними, то подовження відсутнє: шерсть – шерстю, жовч – жовчю. Відсутнє подовження і в тих іменниках, основи яких у Н. в. одн. закінчуються на губний приголосний або на р, – такі словоформи пишуться з апострофом: кров – кров’ю, верф – верф’ю, матір – матір’ю.

1.4. Подовжені приголосні виступають також в особових формах дієслова лити та похідних від нього – ллю, ллєш, виллю, виллєш і т. ін., у прислівниках зрання, навмання, спросоння, попідвіконню, попідтинню, а також у словах лляний, овва, бовван, ссати й у похідних бовваніти, ссавець та ін.

2. Подвоєння приголосних виникає на межі значущих частин слова (префікса й кореня, кореня й суфікса, двох суфіксів, на межі основ складного слова), коли попередня частина слова закінчується тим же звуком, яким починається наступна: оббігти, роззброїти, піввідра, винний, чавунний, військкомат, юннат, страйкком, розрісся та ін.

2.1. Подвоєне нн пишеться у прикметниках із наголошеними суфіксами -áнн-ий, -éнн-ий: здоровéнний, числéнний, свящéнний, благословéнний, огнéнний, старáнний, мерзéнний, спасéнний.

УВАГА! Відсутнє подвоєння в наголошених суфіксах у словах шалéний, скажéний, навіжéний, жадáний, довгождáний, але наявне в ненаголошеному суфіксі у слові божéственний.

Ненаголошені прикметникові суфікси -ан-ий, -ен-ий подовженого приголосного не знають: порефóрмений, бýквений, казáрмений.

2.2. Прикметники з наголошеними суфіксами -áнн-ий, -éнн-ий зі значенням неможливості виконання дії (незчислéнний, нездійснéний, несказáнний) треба відрізняти від подібних за звучанням дієприкметників із ненаголошеними суфіксами -ан-ий, -ен-ий, пор. прикметник нездійснéнний (який не може здійснитися) і дієприкметник нездíйснений (який ще не здійснився). У дієприкметниках н ніколи не подвоюється: нездíйснений, варений, печений, написаний.

2.3. Нема подвоєння н у прикметникових суфіксах -ин-ий, -їн-ий, -ян-ий: бджолиний, солов’їний, дерев’яний, конопляний, пшоняний.