Тема 1.3. Принципи трудового права. Самостійна робота № 3

Питання:

1. Загальна характеристика:

а) принципу свободи праці та заборони примусової праці;

б) принципу заборони дискримінації у сфері трудових відносин;

в) принципу забезпечення права на охорону здоров’я у процесі праці, на умови, що відповідають вимогам безпеки та гігієни;

г) принципу забезпечення права на винагороду за працю;

ґ) принципу захисту трудових прав працівників.

Завдання для самостійного вивчення

1. Ознайомитися з методичними рекомендаціями та законспектувати їх.

2. Визначити та охарактеризувати вказані принципи трудового права.

3. Продемонструвати їх дію на практиці.

Література:

1. Основна:

1.1 Бойко М.Д. Трудове право України. – К. – 2007. – с. 21-23;

1.2 Прокопенко В.І. Трудове право України. – Х. – 2002. – с. 53-68;

1.3 Трудове право України /за ред. Н.Б. Болотіної, Г.І. Чанишевої. – К. – 2001. – с. 86-89.

2. Додаткова:

2.1 Бару М. Правове регулювання трудових відносин: закон, мораль, справедливість //Право України. – 1998. - № 2. – с. 66;

2.2 Жернаков В.В. Поняття примусової праці за законодавством України //Право України. – 1997. - № 10

2.3 Марвин С.П. Принципы трудового права в условиях рыночной экономики //Правоведение. – 1992. - № 2. – с. 52.

Методичні рекомендації

1. Всі з перелічених принципів є основними принципами трудового права. Наведемо коротку характеристику кожного з них.

а) Принцип свободи праці. Даний принцип полягає в тому, що працівник може самостійно вибирати місце роботи, можливість переводу як всередині підприємства, так і за його межі, а власник має можливість на свій розсуд вибрати найбільш придатного працівника з точки зору ділових і кваліфікаційних якостей. Також цей принцип означає, що кожна людина має можливість реалізувати, закріплене в законодавстві право на працю шляхом або укладення трудового договору з роботодавцем, або шляхом зайняття підприємницькою діяльністю (самостійно забезпечувати себе роботою), або ж взагалі не працювати.

Принцип заборони примусової праці. Він виражається в тому, що використання будь-якої примусової праці забороняється, а тому доручення працівникові роботи не передбаченої трудовим договором не допускається. При цьому не вважається примусовою працею військова або альтернативна (невійськова) служба, а також робота чи служба, яка виконується особою за вироком чи іншим рішенням суду або відповідно до законів про воєнний і про надзвичайний стан.

б) Принцип заборони дискримінації у сфері трудових відносин. Цей принцип полягає в тому, що не допускається будь-яке пряме чи непряме обмеження прав на працю або встановлення прямих чи непрямих переваг при укладенні, зміні або припиненні трудового договору залежно від походження, соціального і майнового статусу, расової і національної приналежності, статі, мови, політичних поглядів, релігійних переконань, роду і характеру занять, місця проживання. Цей принцип полягає і в наданні жінкам однакової з чоловіками можливості брати участь у трудовій діяльності.

У чинному КЗпП України не вказується на заборону дискримінації, тобто сам термін не вживається. Однак у ч. 2 ст. 22 КЗпП міститься дуже важлива норма, що відповідно до Конституції України будь-яке пряме або непряме обмеження прав чи встановлення прямих або непрямих переваг при укладенні, зміні або припиненні трудового договору залежно від походження, соціального і майнового стану, расової і національної приналежності, статі, мови, політичних поглядів, релігійних переконань, членства в професійній спілці або іншому об’єднанні громадян, роду і характеру занять, місця проживання не допускається.

Разом з тим, згідно з ч. 3 ст. 22 КЗпП України вимоги відносно віку, рівня освіти, стану здоров’я працівника можуть встановлюватися законодавством України. Так, наприклад, положення ст.ст. 174, 190 КЗпП України про заборону застосування праці жінок на важких роботах і на роботах зі шкідливими і небезпечними умовами праці, а також на підземних роботах, крім деяких підземних робіт (нефізичних робіт або робіт із санітарного і побутового обслуговування), про заборону залучення неповнолітніх до важких робіт і робіт зі шкідливими або небезпечними умовами праці, а також до підземних робіт не суперечать ч. 3 ст. 22, а обумовлені особливою турботою держави про ці категорії працівників. Ці та інші вимоги, встановлені законодавством, є додатковими при прийомі на роботу окремих категорій працівників і не вважаються дискримінацією.

Згідно зі ст. 1 Конвенції МОП № 111 про дискримінацію у галузі праці і занять термін дискримінація включає:

1) будь-які розрізнення, недопущення або перевагу, що здійснюються за ознаками раси, кольору шкіри, статі, релігії, політичних переконань, іноземного походження або соціального походження, котрі призводять до знищення або порушення рівності можливостей чи поводження в галузі праці та занять;

2) будь-які інші розрізнення, недопущення або перевагу, що призводять до знищення або порушення рівності можливостей чи поводження в галузі праці й занять, які визначаються відповідним членом після консультації з представницькими організаціями підприємців і працівників, де такі є, та з іншими відповідними органами.

Будь-які розрізнення, недопущення або перевага відносно певної роботи, які ґрунтуються на специфічних вимогах такої, не вважається дискримінацією.

в) Принцип забезпечення права на охорону здоров’я у процесі праці. Будь-яка діяльність людей, в тому числі і трудова, містить певний ризик. Тому з метою збереження і відновлення здоров’я працівників на всіх підприємствах, в установах, організаціях повинні додержуватися правила техніки безпеки та виробничої санітарії як працівниками так і роботодавцем. А для працівників, робота яких пов’язана з шкідливими і небезпечними умовами праці мають встановлюватися додаткові гарантії та пільги. Що ж стосується роботодавця, то саме він має забезпечувати безпечні і нешкідливі умови праці для працівників, саме він несе відповідальність за порушення законодавства про охорону праці.

г) Принцип забезпечення права на винагороду за працю. Він означає матеріальну зацікавленість працівників в результатах своєї праці. Кожен має право заробляти собі на життя своєю працею, робота працівника оплачується роботодавцем, при цьому оплата праці повинна бути не нижчою за встановлений державою розмір, який здатен задовольнити як матеріальні так і духовні потреби працівника.

ґ) Принцип захисту трудових прав працівників. Він означає, що кожен працівник має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої трудові права від порушень і протиправних посягань. Одним з найважливіших засобів реалізації цього принципу є судовий захист працівників, а також право оголошувати страйк з метою захисту своїх трудових прав. Якщо ж працівник вичерпає всі національні засоби правового захисту він може звернутися за захистом своїх прав до відповідних міжнародних судових установ чи до відповідних органів міжнародних організацій, членом або учасником яких є Україна.

Питання для самоперевірки

1. Що слід розуміти під принципом свободи праці?

2. Що слід розуміти під дискримінацією в трудовому праві?

3. В чому різниця між диференціацією та дискримінацією в трудовому праві?

4. Що ви розумієте під принципом забезпечення права на охорону здоров’я у процесі праці?

5. В чому суть принципу забезпечення права на винагороду за працю?

6. Охарактеризуйте принцип захисту трудових прав працівників.

ТЕСТОВІ ЗАВДАННЯ ДЛЯ САМОПЕРЕВІРКИ

1. Будь-які розрізнення, недопущення або переваги, що здійснюються за ознаками раси, кольору шкіри, статі, релігії, політичних переконань, іноземного походження або соціального походження, котрі призводять до знищення або порушення рівності можливостей чи поводження в галузі праці – це:

1) принцип єдності умов праці;

2) дискримінація в сфері праці;

3) принцип диференціації умов праці;

4) захист своїх громадян у сфері праці.

2. Поняття дискримінації у сфері праці закріплене в:

1) Конституції України;

2) Кодексі законів про працю України;

3) Законі України „Про охорону праці”;

4) Конвенції МОП.

3. Принципи трудового права мають важливе значення для:

1) правоохоронної і контрольно-наглядової діяльності;

2) правотворчої і правозастосувальної діяльності;

3) інтерпретаційно-правової і установчої діяльності;

4) правотворчої і правоохоронної діяльності.

4. Доручення працівникові роботи не передбаченої трудовим договором не допускається – це:

1) принцип заборони примусової праці;

2) принцип визначеності трудової функції;

3) принцип єдності умов праці;

4) принцип рівності сторін трудового договору.

5. Можливість кожної людини самостійно і вільно обирати собі професію і спеціальність, навчаючись у відповідних закладах освіти, відповідно до своїх здібностей, в подальшому працювати за здобутою спеціальністю – це:

1) принцип свободи праці;

2) принцип рівності жінок і чоловіків у сфері праці;

3) принцип договірного характеру праці;

4) принцип забезпечення права кожного вільно розпоряджатися своїми здібностями до праці, обирати рід діяльності і професію.

6. Право кожного працівника будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої трудові права від порушень і протиправних посягань – це:

1) принцип рівності сторін трудового договору;

2) принцип захисту трудових прав працівників;

3) принцип заборони дискримінації у сфері праці;

4) принцип стабільності трудових відносин.