Мiнiстерство освiти укра¯ни

ПОЛТАВСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ТЕХНIЧНИЙ УНIВЕРСИТЕТ

Iмен³ Юр³я КОНДРАТЮКА

Методичн³ рекомендац³¿

до вивчення IСТОРI¿ УКРА¯НИ

в ЗАПИТАННЯх I ВIДПОВIДях

для студент³в вс³х спец³альностей

Випуск III

Полтава - 1997

Укладач³:

В.I.Горбань, завiдуючий кафедрою iсторичних дисциплiн i права Полтавського державного технiчного унiверситету iмен³ Юр³я Кондратюка, кандидат iсторичних наук, доцент (запитання VI, VII, XI, XII);

М.М.Полiщук, кандидат iсторичних наук, доцент (запитання I, II, III, IV);

I.I. Дерев'янко, кандидат iсторичних наук, доцент (запитання Х, ХI);

Г.М.Аванесян (запитання IX);

С.Б.Iващенко (запитання VIII);

С.М.Яковенко (запитання V).

В³дпов³дальний за випуск Горбань В.²., канд. ³ст. наук.

Рецензент:

кандидат ³сторичних наук, доцент, зав. кафедрою укра¿­но­знавства та гуман³тарно¿ п³дготовки Полтавсь­кого державного технiчного унiверситету iмен³ Юр³я Кондратюка Н.К.Кочерга

I. Õòî òàê³ "ãîòè"?

В iсторi¿ Пiвденно¿ i Схiдно¿ ªвропи, а також пiвнiчного Причорномор'я так званi "готи" вiдiграли важливу роль.Традицiйно в iсторичнiй науцi "готiв" вважають народом нiмецького кореня, який прийшов з Пiвночi ªвропи, пiдкорив мiсцеве слов'янське населення i створив могутню державу у II-IV ст.ст. н.е. Проте деякi сучаснi iсторики вважають це твердження помилкою. Так, О. Знойко, С.Лºсной та iн. переконанi у фракiйському походженнi гот³в. Це плем'я, на ¿х думку, iснувало на Балканах на захiдному й пiвнiчному узбережжi Чорного моря пiд iменем "гетiв". Пiд такою назвою воно зустрiчаºться вже у Геродота, а Фукiдiд писав про гет³в як про дуже багаточисельне плем'я.

Гетiв починають називати "готами" лише з кiнця IV ст.н.е. Коли точно i чому це трапилось, - ще не з'ясовано. Iсторик "готiв" Йордан, сам "гот" за походженням, вживав у серединi VI ст. обидвi цi назви як синонiми. Те ж саме робили iншi автори епохи переселення "готiв". Окремi iсторики висловлюють думку, що це почалося з моменту розгрому iмператором Траяном дако-гетсько¿ держави в кiнцi II ст.н.е. i, як результат руху готiв на схiд. Пiшли на схiд "гети", а через два столiття повернулися "готи".

Не варто забувати, що сам Йордан гетiв (готiв) за германцiв не вважав, а, навпаки, протиставляв германцям, називаючи, як i багато iнших давнiх авторiв, "скiфським племенем". Мiж тим, ми знаºмо, що "скiфами" германцiв у давнину не називали. Говорячи про запозичення iмен рiзними народами, Йордан писав:" Римляни запозичують у маке­дон­цiв, греки у римлян, сармати у германцiв, готи часто у гунiв". Тут германцi i готи фiгурують не тiльки як окремi племена, але як представ­ники цiлком рiзних груп народiв, що, очевидно, й було насправдi.

В iсторi¿ готiв, написанiй Йорданом, гети ще iнколи називаються "малi готи". Цiлком можливо, що готи i гети не були народом одного кореня, а об'ºдналися в ходi воºн та переселень, iснують навiть припу­щен­ня, що "малi готи" були слов'янами.

З кiнця IV ст.н.е. гети (готи) пiд ударами гунiв вiдходять iз Криму i пiвнiчно-захiдного узбережжя Чорного моря, переходять Дунай, поселяються тимчасово на Балканах. Потiм вони зриваються з мiсця, захоплюють Рим, Iталiю i через декiлька рокiв розпочинають своº пересування по ªвропi в Iспанiю i пiвнiчну Африку, де врештi-решт асим³люються серед мiсцевого населення.

Ориг³нальну верс³ю тюрксько¿ етн³чно¿ приналежност³ гот³в сфор­му­лювали сучасн³ рос³йськ³ досл³дники Г.Носовський ³ А.Фоменко. ¯х аргументац³я спираºться на письмов³ ототожнення гот³в з татарами ³ половцями в угорських л³тописц³в Х²²² ст., н³мецького посла в Москв³ у XVI ст. Герберштейна та л³нгв³стичне ототожнення гот³в з татарською назвою кочових татар "джете" на в³дм³ну в³д ос³лих татар.

Отже, готи i ¿х державнiсть, що на початку ново¿ ери суттºво впли­нули на етнополiтичний розвиток схiдних слов'ян, º народом науково недостатньо вивченого походження, але його германська етнiчнiсть бiльш сумнiвна, нiж фракiйська.

& РАДИМО ПРОЧИТАТИ:

Василенко Г.К. Велика Скiфiя.- К.,1991.

Пiвторак Г. Укра¿нцi: звiдки ми i наша мова.- К.,1993.

Лесной С. Откуда ты, Русь ?- Ростов-на-Дону, 1995.

Носовский Г.В., Фоменко А.Т. Новая хронология Руси.- М., 1997.