VI. Чому революцiйний 1917 рiк не принiс народу Укра¿ни визволення,а перерiс у громадянську вiйну? - погляд н.Махна.

У суперечностях вiдтворення подiй революцiйного 1917 р. в Укра¿нi рiзними авторами вiдображаºться суперництво в боротьбi за владу альтернативних iдейно-полiтичних сил загальноросiйського та укра¿нського нацiонального спрямування. В сукупностi рiзних iсторич­них джерел особливу цiннiсть становлять спогади Н.Махна. Вiдсутнiсть у автора прагнень державно¿ влади ( в силу анархiстських переконань) позначилася на точностi передачi iнтересiв i мiнливих настро¿в велико¿ частини народу Укра¿ни. Виражаючи цi iнтереси, Н.Махно здобув популярнiсть народного "батька" i, як найбiльш видатний представник багатьох подiбних до нього "батькiв" та "атаманiв", очолив рух ("махновщину") велико¿ суспiльно¿ ваги. Цей рух хоч i не став визначальним, проте суттºво впливав на розстановку i спiввiдношення рiзних полiтичних сил, у тому числi на ¿х перемоги чи поразки.

У махновськiй уявi справжньою метою трудящих пiсля повалення росiйського царизму було здiйснення селянськими i робiтничими Радами переходу всiх земель, фабрик i заводiв у суспiльну власнiсть. На такiй економiчнiй основi Ради депутатiв трудящих мали стати органами самоуправлiння без опiки яких-небудь полiтичних партiй чи урядiв. Пiд усуспiльненням засобiв виробництва розумiлися не державнi (нац³оналiзованi), а рiзноманiтнi колективнi та iндивiдуальнi трудовi (не заснованi на купiвлi-продаж³ й експлуатацi¿ наймано¿ робочо¿ сили) форми власностi.

Головну iдею Всеросiйського Тимчасового уряду про скликання Установчих зборiв для вирiшення всiх суспiльних проблем Н.Махно сприймав як ворожу трудящому народу, оскiльки подiбнi збори могли бути тiльки полем для "гри в карти" мiж полiтичними партiями. Пiдтвердження таким думкам Н.Махно знаходив у дiяльностi мiсцевого представництва Тимчасового уряду - Громадського комiтету - i його опорi - загальноросiйських партiй есерiв, меншовикiв, кадетiв та ºврейсько¿ общини. Представляючи iнтереси лише нечисленно¿ меншостi населення з купцiв, фабрикантiв, господарiв лавок i земельних власникiв, вони, за словами Н.Махна, лукавили перед трудовою бiльш³стю позбавленого власностi народу i практично нiчого для нього не робили. Оберiгаючи багатих власникiв, агiтували б³дних чекати Установчих зборiв. Бiльшовикiв же весною - влiтку 1917 р. в укра¿нському селi взагалi не було.

Щодо посланцiв Центрально¿ Ради з Киºва - укра¿нських есерiв - то вiд них, як передавав Н.Махно, селяни чули лише заклики до вигнання "кацапiв" як "гнобителiв" рiдно¿ мови. Не знаходячи вiдповiдi на головнi питання, що ¿х турбували, селяни проганяли таких проповiдникiв шовiнiзму, вбачаючи в ньому спотворення великих починань загальноросiйсько¿ революцi¿.

У березнi 1917 р. всi селяни Гуляй-Поля на Катеринославщинi (нинi - Днiпропетровщина) записалися в новостворений Селянський Союз, головою якого був обраний Н.Махно. За його спогадами, до Союзу не ввiйшли тiльки селяни - власники (вони спод³вались на стверд­ження ¿х власницьких прав Установчими зборами). У квiтнi органiзацi¿ Союзу створилися у волостях, i його контролери були надiсланi до Громадського комiтету. Гуляй - Польський Селянський Союз мав зв'язки з подiбними Союзами й радами всiº¿ губернi¿ i обговорював з ними необхiднiсть пiдготовки до захоплення помiщицьких, монастирських, державних земель з метою ¿х розподiлу серед б³дняк³в, якi бажали самi обробляти землю, або ж для органiзацi¿ в помiщицьких садибах сiльськогосподарських комун у разi вiдповiдного бажання селян.

У травнi 1917 р. Н.Махна обрали також головою робiтничо¿ профспiлки Гуляй -Поля, яка пiд загрозою страйку домоглася вiд хазя¿в пiдвищення зарплати для робiтникiв на 100% ³ 80%.

У червнi Союз i профспiлка взяли пiд свiй контроль дiяльнiсть Громадського комiтету i позбавили мiлiцiю прав арешту й обшуку громадян, хоча цiлком лiквiдувати мiлiцiю не вдалося. Тодi ж у всiх мiсцевих помiщикiв i куркулiв, скликаних до Гуляй-Поля, були вiдiбранi документи про придбання ними у власнiсть земель. Водночас органiзований при Союзi комiтет наймитiв установив контроль над помiщицькими й куркульськими садибами та хуторами.

Пiсля розправи вiйськ Тимчасового уряду над робiтничими виступами в Петроградi 3-5 липня мiтинг селян i робiтникiв Гуляй-Поля прийняв резолюцiю, в якiй записав, як згадував Н.Махно, що не забуде цього урядового злочину, i посилав уряду, а заодно й Центральнiй Радi в Киºвi смерть i прокляття як найзлiшим ворогам народно¿ волi.

5-7 серпня в Катеринославi вiдбувся губернський з'¿зд Рад, який постановив перейменувати всi Селянськi Спiлки i Союзи в Ради. Вiдтодi в Гуляй-Полi створилась Рада робiтничих, селянських i солдатських депутатiв, яка пiд час корнiловського заколоту 29-30 серпня позбавила Громадський комiтет влади i сама стала повновладним органом. Рада органiзувала по всьому району роззброºння буржуазi¿ i офiцерiв, що прибули з фронту. З'¿зд Рад району прийняв рiшення про скасування приватно¿ власностi на землю, заводи i фабрики, а також про вигнання з³ сво¿х садиб всiх помiщикiв i куркулiв, якi не захочуть зайнятися власною працею. В таких садибах мали органiзовуватися сiльськогосподарськi комуни з добровольцiв селян та робiтникiв. Влада Тимчасового уряду i Центрально¿ Ради Гуляй-Польськими Радами робiтничих, селянських i солдатських депутатiв не визнавалася.

На думку Н.Махна, iдея укра¿нсько¿ визвольно¿ справи, на керiвництво якого претендувала Центральна Рада, здiйснювалась не на основi трудового i соцiального самовизначення Укра¿ни, а лише нацiонального. За винятком кiлькох керiвникiв у Киºвi, ця iдея проводилась у життя досить рiзними i безвiдповiдальними людьми, замикаючись у вкрай шовiнiстичних рамках. Все це викликало вiдразу в укра¿нських трудящих, ображаючи в них почуття братерсько¿ ºдностi з росiйськими трудящими.

За таких умов звiстка про перемогу Жовтневого перевороту в Петроградi, Москвi i по всiй центральнiй Росi¿ у листопадi-груднi 1917 р. вiталась Радами Гуляй-Польського, Олександрiвського (нинi Запо­рiзь­кого), Мелiтопольського, Бердянського, Марiупольського, Бахмацького i Павлоградського повiтiв, якi, за спогадами Н.Махна, були iдейно взаºмозв'язанi. Селяни Катеринославщини розглядали жовтневi подi¿ в центральнiй Росi¿ як початок того, що самi вони проводили в себе на мiсцях ще в серпнi i вереснi 1917 р. Тому й сприяли розширенню на мiсцях шляхiв для Жовтнево¿ справи.

Двi партi¿ - добре органiзована й керована мудрим Ленiним бiльшовицька i союзна ¿й лiвоесерiвська,- писав Н.Махно,- вчасно i вмiло пiдiйшли до трудящих, чiтко виразили в сво¿х гаслах вiковi народнi прагнення до економiчно¿ i полiтично¿ волi через всевладдя самоуправлiнських Рад, приховуючи iде¿ встановлення свого панування над революцiºю в новiй централiзованiй державi. Проте цього полiтичного лукавства трудящi не помiчали i бачили в бiльшовиках та лiвих есерах борцiв за сво¿ iнтереси.

Вiдповiдальнiсть за початок громадянсько¿ вiйни в Укра¿нi у груднi 1917 р. Н.Махно покладав на Центральну Раду, яка не примирилась через владу з бiльшовицько-лiвоесерiвським блоком i, втягнувши в цю суперечку народ, розпочала криваву бiйку. Так, створена в Катеринославi Центральною Радою Укра¿нська Губернська Революцiйна Рада вирiшила розпустити скликаний 2 грудня губернський з'¿зд Рад робiтничих, солдатських i селянських депутатiв i дати бiй цим Радам, оскiльки вони не визнавали полiтики Центрально¿ Ради i створюваних нею сiльських Спiлок. Десятки агентiв Центрально¿ Ради, як називав ¿х Н.Махно, роз'¿жджали з пропагандою "вiчно¿ боротьби з кацапами" i проводили полiтику придушення всяких ознак соцiально¿ революцi¿, а революцiонерiв оголошували зрадниками Укра¿ни та захисниками "кацапiв". Вiйськовi частини Центрально¿ Ради зайняли м. Олександрiвськ з метою супроводу ешелонiв козакiв з росiйсько-нiмецького фронту на Дон, де генерал Каледiн збирав ¿х для придушення боротьби трудящих за своº соцiальне визволення.

Подiбна полiтика штовхнула трудящих Гуляй-Польського району до органiзованих бойових дiй проти гайдамакiв Центрально¿ Ради спiльно з червоногвардiйцями бiльшовицького-лiвоесерiвського блоку. Вiдповiдне рiшення було прийняте на з'¿здi Рад, який доручив Н.Махну взяти на себе керiвництво добровiльними вiйськовими силами району, органiзованими для захисту революцiйних завоювань.

& РАДИМО ПРОЧИТАТИ :

Махно Нестор. Воспоминания. Книга 1. Русская революция на Украине (от марта 1917 г. по апрель 1918 г.).- Париж, 1929.